Сьогодні 1 червня - до позавчорашнього указу президента Зеленського, день захисту дітей, в цей день особливий акцент логічно робився на дітях,і зараз настав час описати те,що нам принесе майбутнє покоління, страх чи радість? Занепад чи процвітання? Давайте розбиратись
Діти - це впершу чергу фундамент майбутнього, що формується тут і зараз,під впливом обставин. Ці обставини на кожного впливають по різному. Проте взагальному сьогодні можна виділити 3 тенденції українських дітей:
1. національно, політично відомі,або на шляху до цього. Це - основний прошарок майбутньої нації.
Для розуміння,нація - це та частина народу,яка не тільки етно-духовно скріплена, а й та,котра є "двигуном" до прогресу, позитивних змін чи у народі,в контексті знову ж таки культури,мови, виховання, тощо,тобто націю можна назвати позитивною елітою. Потенційно,народ,через різноманітні події та дії трансформується в націю, і якщо цей процес відбувається в широких масштабах - то ні один ворог не буде страшний,ніхто не зможе перемогти такий колос, проміжним прикладом такого дійства можна вважати Революцію Гідності - коли не тільки нація,а й поступово весь народ став на шлях боротьби проти диктатури промосковитського напівдиктатора віктора фьодирича, як результат - його було повалено,а країна тимчасово повністю вийшла з-під впливу москви.
Повернімось до дітей. Такі діти часто беруть участь в різноманітних патріотичних конкурсах,змаганнях, тощо. Також в більшості вони активно стежать за суспільством і його тенденціями. Сьогодні під впливом війни,зради та не дуже хороших перспектив в Україні,такі діти хочуть помститись не лише ворогам зовнішнім,але й ворогам внутрішнім. І повірте, цей процес викличе катастрофу для умовної московії,адже якщо оздоблені,фанатичні,але розумні та умілі люди (особливо молодь) разом ведуть боротьбу за вплив і встановлення тих порядків,які видаються правильними в такій загрозливій ситуації,як зараз - то ніщо не зможе це зупинити. Московити можуть робити замахи,вони можуть спричиняти багато страждань нації та народу,але якщо навіть деякі діти взялись за таку грандіозну справу,яку по суті можна вважати національною революцією - то це вже теоретично абсолютний кінець в домінуванні таких паразитів,як московити.
2. Байдужі,або на шляху до цього.
Сьогодні в інтернеті, десь з частотою раз в 2 тижні з'являються новини,на кшталт "Підлітки побили військового", або "дівчина зняла тікток відео під російську музику з могилою українського воїна", усе це породжує негативні стереотипи,що "всі підлітки такі",адже в основному в суспільстві запам'ятовується не хороше,а якраз погане. І частково це дійсно так,адже ця категорія - це в основному більшість. Це ті самі "внєполітіки",але тільки наші, це ті самі "мені пофіг під яким прапором жити" та "відстаньте від мене зі своєю нікому нахер не потрібною війною,у мене катка в кс го". Загроза,яку вона несе - це тотальний розклад народу,впершу чергу психологічний,адже вони своїм прикладом ніби показують "роби що хочеш - і тобі за це нічого не буде". Такі пройдисвіти поділяються знову ж таки на 2 категорії:
А) ті,хто під впливом якихось чинників трансформуються у свідомих,або хоча б не байдужих
Б) ті,хто залишається такими ж до кінця
І тут потрібно вирішити основні проблеми - байдужість та зневага до оточуючих і всього,що навколо них відбувається. Вирішення цих проблем заключається у поєднанні фізичного та психологічного сприйняття ними того,що відбувається. Скажімо через "шокуючу терапію" у вигляді відвідувань тих людей,які стали жертвами цих трагедій, в поєднанні з розповідями,доказами лекціями про весь той негатив,яким вони живуть. Шок,абсолютне нерозуміння того, "як я міг до такого прийти" породжує глибокі роздуми в дитини,які потрібно "роздувати" в прийнятному напрямку. Тільки так можна перевиховати тих,хто дійсно може і хоче цього. А якщо навіть це не допоможе,то в таких випадках підлітка треба обережно спустити на рівень,на якому він зрозуміє - багато чого було втрачено через свої непродумані та егоїстичні дії або бездіяльність, знову ж таки,почнуться роздуми,і все те саме
3. Ті,хто є свідомими, але через обставини не хоче,або не може робити якихось змін в народі ( що вже казати про націю). І дійсно, їх можна зрозуміти, влада в нас, попри війну - залишається популістською та не готовою запроваджувати реально нормальні рішення в контексті внутрішньої політики, чого коштує тільки один наш сірий кардинал (думаю знаєте про кого мова) і тема з тцк. Але і кидати їх - це найстрашніше що можна зробити. Найкращий варіант в такому випадку - це по максимуму залучати їх до першої категорії,або ж як мінімум обмежувати вплив категорії байдужих на них,адже саме ця категорія знаходиться на межі вибору,і в цьому виборі треба зробити все можливе,щоб вони не потрапили в неправильний шлях в не загрузли в ньому. Це такий собі "резерв" суспільства,який потенційно може стати суб'єктною частиною нації.
Що ж робити з цими 3 категоріями?
Важливо пробувати їх не протиставляти один одному, а просвітити "байдужих" до "не байдужості". У випадках,якщо такий сценарій не працює - підсилювати тих,хто хоче змін та ідей задля того,щоб інші відчули себе забутими і зрадженими,але не так,щоб потім це перетворилось в помсту,а щоб це перетворилось у період внутрішньої трансформації.
Що стосується категорії "свідомих,але не активних",то тут все зводиться до одного - обмежувати негативний вплив на них та пробувати хоча б морально,через соціалізацію,залучити таких на сторону істини.
Кожна нація,а також і народ існує заради того,щоб жили майбутні його покоління та нащадки,обов'язок яких (незалежно від всього) - розвивати те,що робили їхні предки та запроваджувати ті зміни,що дійсно принесуть користь.
Висновок. Наші діти зараз мають один з найбільших викликів,який тільки міг бути, ми зараз роздоріжжі поразки і змін -
тому або пан,або пропав.
