Заголовок в-стилі “федючка василь васильович” - чек.
Задовго до того як у мене вдома з’явився комп’ютер та інтернет, “сімейне дозвілля” асоціювалось з читанням періодики.
Село Піщанка, Харківська область, населення - приблизно 5 тисяч людей. До нашого дому приходить листоноша і захоплено рекомендує нам усім на щось підписатись, хоч на щось одне. Моя мама виписує журнал “Наталі”, тато - “Автобазар” а мені, малому мажору (і моїй сестрі) виписують журнали “Пізнайко” (щомісячний”) та “Барвінок” (виходив раз в 2 тиждні).
Пам’ятаю що “Пізнайко” був дуже професійно зверстаний, ілюстрації були виконані на дуже високому рівні, типографія, конкурси, кросворди - рейтинг малого Роми - 10 з 10, єдина проблема - дуже довго чекати.
“Барвінок” виходив вдвічі частіше. Замість яскравих картинок, кросвордів і розмальовок у Барвінку було більше текстового вмісту.
Пам’ятаю що “Пізнайко” спочатку подобався більше, але з часом я потеплішав до “Барвінку” бо з одним випуском журналу “Пізнайко” я міг “впоратись” за день, щось там вирізати, зклеїти. А кожен випуск “Барвінку” можна було гортати і перечитувати багато разів.
Народився я в 93-ому, читання “Барвінку” і “Пізнайко” припадають на час коли я дуже активно ріс. Випуски "Барвінку”, чи окремі тексти що здавались нудними місяць чи два тому - могли “сподобатись” пізніше, коли моя голова могла той цілий текст дочитати.
В якийсь момент підписуватись на періодику ми перестали. “Книжковий клуб сімейного дозвілля” який всюду рекламували - нас теж оминув. У мене є спогади про розмову накшталт “Ми ті самі журнали можемо просто купити, коли треба”. Пам’ятаю що тато й далі купляв АВТОБАЗАР і газету Факти, але Барвінок і Пізнайко на цьому закінчились.
Найближче місце де юнак може придбати якийсь журнальчик чи морозиво в моєму селі - “ДЕУ”. В 8 хвилинах їзди на велосипеді був невеличкий риночок .
В тому віці я ніколи не замислювався що саме значить “ДЕУ”. У Піщанці багато людей з оточення моєї бабусі вимовляли слова “по-своєму”: не велосипед, а “лісапєд”, “піпсідія” зараз субсидії ітд. Можливо “ДЕУ” це “дорожно-эксплуатационное управление” - не варто на це відволікатись. Комікси значить:
За 1 гривню можна було купити російський “развлєкатєльний каламбур”, конкретно з цих випусків я впізнаю 4 обкладинки. Всередині були кросворди, якісь тухло написані статі про “ІВАНУШЕК ІНТЕРНЕШНАЛ”, бетмена і були примітивні комік-стріпи (2-3 стріпи на 30 сторінок журналу)
Все було більш грубим, аматорським. У малого Роми критичне мислення ще тільки починало розвиватись, але нічого з представленого не вражало мене навіть тоді.
Це те що було в безпосередньому моєму доступі. Інформації для споживання було не так багато і я постійно перечитував все: новини про Linkin Park і листи в стилі:Веселая девчонка (14), хочет познакомиться с пацанами от 13-ти и старше. Люблю классную музыку, танцую, увлекаюсь туризмом. Пишите, не ленитесь! ………,. Лена.
Ні Лєні ні іншим подружкам я ні разу так і не написав. Пацанам що не забоялися і написали - моя повага.
Вдома у мого двоюрідного брата я вперше побачив російські видання коміксів “клуб Мікі Маус”, шведського Бамзі ітд. Не зважаючи на те, що контент був “дитячий” мені навіть в підлітковому віці було не западло погортати все що міг. Пам’ятаю як “застряг” в його кімнаті на годину+ тупо читаючи усе що можна.
Можливо мене сильно приваблювала форма, а може історії були адекватно написані - у будь-якому випадку спогади залишились приємні, виконано все було якісно і без похабщини як в “каламбурі”
Особисто я “Комікси” малим ні разу не купляв. В час коли я купляв каламбур за гривню - ціна одного випуску російських Ultimate Marvel коміксів від Паніні була близько 5грн і дорожче. “Назбирати” 60 копійок на морозиво по дому я міг, “дозбирати” до Каламбура - все ще було реально, а платити в 5 раз більше за ту саму кількість сторінок - для “спонтанної покупки” було забагато.
Кишенькові гроші з днів народження чи коляди у нас були, але їх було прийнято “складати” на щось більш істотне. Так у нас малих тренували delayed gratification, вчили нас як розподіляти бюджет, оцінюю цю ситуацію як виключно позитивну.
Раз пам’ятаю я активно “навмовляв” маму купити мені випуск Черепашок-Нінзя в Криму на відпочинку. Мені - “нам”, мені і моїй сестрі. Прочитав я його одразу в той самий день. Пам’ятаю що історія завершувалась на кліфхенгері, але мені сподобався малюнок і доросла (відносно Мікі Мауса) історія.
Мама вирішила “прочитати нам комікс на ніч”, і тут, дорогий читач, тобі знадобиться вся уява що в тебе є. Уяви дорослу жінку, що намагається переказати зміст кожної панелі комікса: “НУ ЗНАЧИТЬ ТУТ ЧЕРЕПАШКА Б’Є ІНШУ ЧЕРЕПАШКУ І КАЖЕ …” - по-завершенню цієї комедії, що з кожною сторінкою бісила і соромила мою маму все більше - мама у відповідь засоромила усі комікси взагалі. “Боже мій, яка дурість! Я такого більше купляти не буду!” Так мама “перемогла” всі ідеї про подальші комікси, на пару років то точно. Я все ще купляв і “замовляв” книжки, Гарі Поттера, Толкієна, Желязни - ніякої драми чи травми, коротше кажучи, не було.
На цьому я різко неочікувано завершую цей пост.
Дякую всім хто дочитав, пишіть свої коментарі, відправляйте де скачати скани “Пізнайко” і “Барвінку” ітд.
Наступний пост я планую присвятити журналам “К9!”, ігрожуру “Шпіль”, трохи пройдусь по “CHIP”, “Сота”, “Страна Игр”, “Игромания” та іншим, і звісно розповім ще якісь тупі анекдоти з свого життя
