“Всесвітній день Землі - свято єднання народів планети…” - з інтернету.
*********************
Про те, як складно бути на цій планеті знає кожна її істота - від комахи до людини, найагресивнішого створіння у природі. Відомо про те і мені, скажімо так - алігатора в оточені таких самих, як і я, алігаторів. Різниця лише у тому, що я борюся за виживання, інші - прагнуть мого знищення. Вони так і заявляють, що мене не повинно існувати…бо я непорозуміння! І земля, де я облаштувався - теж не існує у природі. Не існує (як модно зараз казати) від слова “взагалі!”. І ніколи не існувало - ні мене, ні те, що я називаю Батьківщиною.
От і борсаюся у цьому болоті, клацаю щелепою, відбиваюся від потенційних убивць, оберігаю свої квадратні метри від посягань ворога на мою малу вітчизну (яку, до речі, декотрі називають “нікчемним” клаптиком). Останнім часом цей ворог (який “наймиролюбніший” у світі сусіда) розшматовує, спалює до тла мою землю. І при цьому заявляє, що він не нападає та не вбиває цивільних, а “визволяє” від якоїсь тільки йому відомої моєї залежності. А ще заявляє, що він миротворець! (???…). Звучить це дико, але ж він стверджує те упевнений у своїй правоті.
«…Досить скиглити!» - я неспішно зробив кілька ковтків вина з келиха, запалив сигарету та занотував це своє “скиглення” у сторінку сайту. Занотував, як доказ своєї безпорадності щось змінити в часі, куди я провалився наче у чорну безодню. У мить цього свого зникнення в темряві я не зміг вчепитися за якусь хоча б надію на спасіння - мене просто “всмоктало” мерзлим протягом у це провалля, в “чорну діру” цивілізації…І тепер ось, сидю на кухні, сьорбаю якесь не хіле винцо, палю сигарету та клацаю по клавішам свого компа…Та вітаю себе із днем Землі… - вітаю, хлопче!
