Автор: The Economist
Переклад: https://t.me/in_factum
Розрив порядку, встановленого після 1945 року, набирає обертів. Цього тижня в ООН розгорнулися незвичайні сцени: Америка стала на бік Росії та Північної Кореї проти України і Європи. Майбутній канцлер Німеччини Фрідріх Мерц попереджає, що до червня НАТО може припинити існування. Насувається світ, де сила вирішує все, великі держави укладають угоди й тиснуть на менших. Команда Трампа стверджує, що їхній підхід до торгів принесе мир, а Америка після 80 років, коли її “обводили навколо пальця”, нарешті перетворить свій статус наддержави на прибуток.
Натомість це зробить світ небезпечнішим, а Америку — слабшою й біднішою.
Ви можете не цікавитися світовим порядком, але він цікавиться вами. Підхід Америки в стилі Дона Корлеоне вже видно в Україні. Спочатку американські посадовці вимагали 500 мільярдів доларів, але зрештою зупинилися на туманній угоді про спільний фонд для розробки українських мінералів. Чи надасть Америка гарантії безпеки взамін — поки неясно.
Адміністрація Трампа — це вир ідей та амбіцій, але її люди згодні в одному: за правилами й альянсами після 1945 року американців обманювали, змушуючи платити за чужі війни й миритися з несправедливою торгівлею. Трамп вважає, що може краще відстоювати національні інтереси через активні угоди. Усе на столі: території, технології, мінерали й не тільки. “Усе моє життя — це угоди,” — пояснив він 24 лютого після переговорів про Україну з Еммануелем Макроном, президентом Франції. Довірені особи Трампа з бізнесовим хистом, як-от Стів Віткофф, літають між столицями, шукаючи угоди, що пов’яжуть різні цілі — від визнання Ізраїлю Саудівською Аравією до повернення Кремля у гру.
Нова система запроваджує нову ієрархію. Америка — на першому місці. За нею йдуть країни, які продають ресурси, розкидаються погрозами і мають лідерів, що не зважають на демократію. Володимир Путін мріє відродити Росію як велику імперію. Мухаммад бін Салман хоче модернізувати Близький Схід і стримати Іран. Сі Цзіньпін — одночасно відданий комуніст і націоналіст, який прагне порядку, де сильний Китай почувається як вдома. На третьому щаблі — союзники Америки, чия залежність і відданість сприймаються як слабкості, якими можна скористатися.
Території тепер — предмет переговорів, що руйнує правила, встановлені після 1945 року. Межі України може визначити рукостискання Трампа й Путіна. Кордони Ізраїлю, Лівану та Сирії розмиті через 17 місяців війни. Але Трамп уже придивляється до Гази, Гренландії, і на будь-яких китайсько-американських переговорах пан Сі теж може зробити ставку на територію, наприклад, запропонувавши обмежити експорт в обмін на поступки щодо Тайваню, Південнокитайського моря або Гімалаїв.
Торгівля економікою виходить далеко за межі тарифів, поєднуючи державну владу й бізнес. Це відхід від ідеї, що комерція має керуватися нейтральними правилами. У двосторонніх перемовинах між Америкою, Росією, Саудівською Аравією, тайванськими бізнесменами чи Україною обговорюють усе: від видобутку нафти й будівельних контрактів до санкцій, заводів Intel, використання Starlink Ілона Маска та навіть гольф-турніру в пустелі.
Нові дільці стверджують, що їхній підхід піде на користь порядку. Трамп додає, що це вигідно й Америці. Чи мають вони рацію? І Трамп, і лідери країн "глобального півдня" правильно кажуть, що порядок після 1945 року занепав. Коли дипломатія застоюється, незвичні ідеї можуть спрацювати — згадайте Авраамові угоди між Ізраїлем і деякими арабськими державами.
Але стрибнути від цього до торгівлі як основного принципу — занадто сміливо. Усе надто заплутано: Саудівська Аравія хоче оборонну угоду проти Ірану, яку Америка може дати, якщо та визнає Ізраїль. Але для цього Ізраїль і палестинці мають підтримати ідею двох держав, від якої Трамп відмовився. Росія хоче скасування санкцій нафтового сектору, але це вдарить по доходах Саудівської Аравії й підвищить витрати Індії. І так далі. А коли кордони стають предметом суперечок, війни неминучі. Навіть такі велетні, як Індія, можуть відчувати невпевненість. Оскільки Трамп бачить владу як щось особисте, а не прив’язане до американських інститутів, йому буде складно переконати інших, що угоди працюватимуть — тому він далеко не Генрі Кіссінджер.
Світ від цього постраждає. Але Трамп не усвідомлює, що Америка теж зазнає втрат. Її глобальна роль накладала військовий тягар і вимагала відкритості до торгівлі, що шкодило деяким галузям. Та вигоди були набагато більшими. Торгівля тішить споживачів і галузі-імпортери. Бути центром доларової системи дає Америці понад 100 мільярдів доларів щороку з відсотків і дозволяє функціонувати з великим бюджетним дефіцитом. Закордонний бізнес американських компаній коштує 16 трильйонів доларів. Ці фірми процвітають за кордоном завдяки більш-менш передбачуваним і справедливим правилам торгівлі, а не хабарям чи тимчасовим привілеям — підходу, який більше пасує китайським і російським компаніям.
Трамп вважає, що Америка може частково чи повністю покинути Європу й, можливо, азійських союзників. Він каже про “прекрасний океан як бар’єр”. Але сучасні війни ведуться в космосі й кіберпросторі, тож відстань більше не захищає, як у 1941 році, коли напад Японії на Перл-Харбор став кінцем американського ізоляціонізму. До того ж коли Америці треба проявити силу чи захистити себе, вона спирається на союзників — від авіабази Рамштайн у Німеччині й станції Pine Gap в Австралії до стеження за ракетами в канадській Арктиці. У світі Трампа доступ до цього може зникнути.
Прихильники підходу торгів думають, що Америка отримає бажане через угоди. Але, використовуючи старі залежності, Трамп швидко втрачатиме важелі впливу. Відчувши зраду, союзники в Європі й за її межами шукатимуть безпеки один в одного. Якщо хаос пошириться, Америці доведеться боротися з новими загрозами, маючи менше інструментів: уявіть ядерну гонитву в Азії за слабких американських альянсів і зруйнованого контролю над озброєнням. У небезпечні часи друзі, довіра й правила важливіші за швидкий зиск. Конгрес, ринки чи виборці ще можуть змусити Трампа відступити. Але світ уже готується до беззаконної ери.
