Артур прокинувся раніше за Ліру. Вона сопіла поруч. Арт ніжно, щоб не розбудити, поцілував дівчину і встав. Вчорашнє наповнило іншим сенсом його життя. На них чекав довгий рейд, і до нього слід підготуватися. Артур розібрав свій автомат, почистив, оцінив стан, склав. Надійний механізм був готовий. «Беретта» — почищена й змащена. Арт розібрав автомат Ліри — треба було перевірити. Зброя була в порядку: дівчина дбала про свою безпеку. «Глок» теж був у відмінному стані. Артур спорядив патронами по три магазини на ствол. Невідомо, чого чекати на Дикій території.
Прокинулася Ліра. Дівчина обвила шию Артура руками і прошепотіла:
— Спільний душ?
Арт похитав головою.
— Ні, крихітко. Тоді ми сьогодні нікуди не підемо. Сподіваюся, ти розумієш.
Ліра поцілувала сталкера і почала одягатися. За хвилину ветеран Зони Ліра була повністю запакована в броню.
— Йдемо в «Бар»? Треба кави випити.
Арт кивнув:
— Йдемо. Треба псі-блокади докупити. Ще один псіонік трапиться — нам гайки.
В «Барі» було малолюдно. Пара одиночок або лікувалися від радіації, або від вчорашнього перепою. За дальнім столом Артур впізнав Анубіса. Його посічену шрамами голову забути було важко. Арт замовив каву і підійшов з Лірою:
— Не проти?
Анубіс мовчки показав на стіл. Вони присіли навпроти.
— Я хотів тобі подякувати... — почав Артур, але Анубіс різко його перервав:
— Стули пельку. Ми зробили те, що мусили. І мій друг віддав за це життя. Те, що ми провели спільний рейд, не робить нас друзями.
Арт розумів настрій Анубіса.
— Я хочу сказати: якщо зможу бодай чимось допомогти — звертайся.
Анубіс мовчив. Арт з Лірою теж питань більше не ставили. Долгівець спорожнив чашку і пішов, кинувши на пару важкий погляд.
— Потріпало його. Нічого, відійде. — Арт на це сподівався.
Ліра сумнівалася. Але вголос не сказала.
Артур допив каву і підійшов до Бармена:
— В тебе є зв'язок з Вовкодавом або Душманом?
— З ким конкретно?
— А є різниця?
— Є. Формально лідер — Душман. Але більше впливу має Вовкодав.
— А з ким краще вирішувати питання?
— Які саме?
Арт замнувся. Потім повільно промовив:
— Троє двохсотих.
Бармен присвиснув.
— Ого розклад. Ну з Душманом не варто. Бо на базу їх йти доведеться. Наслідки… Ну сам розумієш.
— Тоді з Вовкодавом.
— Маю зв'язок. Що ти хочеш?
— Ми хочемо зустрітися з ним. Поговорити. За годину йдемо на Дику територію. Передаси?
— Передам. Ще щось?
— Псі-блокада є? Дві пачки треба.
— П'ять штук.
Арт перерахував купони. Грошей майже не залишилось. На гроші Ліри він не розраховував. Забравши таблетки, він віддав пачку дівчині. Вони вийшли з бару. На вулиці, де запах старих цехів та іржавих конструкцій переплітався із запахом червневого вітру, вони перевірили спорядження. Їжа на дві доби, БК — по три комплекти на ствол. Аптечки, бинти, антиради, антидот, псі-блокада. Все на місці. «Пузир» у поясі Ліри захистить від випромінювань. Арт мав «Викрут» і «Медузу» в поясі. Вони готові. Пора. Останній блокпост перед виходом. Долгівська варта дивилась услід, як двоє одиночок обережно проходять через зламані ворота на Дику територію...
Лукаш розмовляв з Максом. Лідеру «Волі» написав повідомлення Йога з коротким описом подій в Х-18. Вони аналізували ситуацію.
— Це що ж за контрабас такий? Як він міг тримати когось під контролем на такій відстані? — Лукаш явно не розумів, як це можливо.
Макс знизав плечима:
— Може, справа в ноутбуці. Йога казав, що вони винесли звідти якийсь ноут. Але він чи прострелений був, чи побитий.
— А де зараз цей ноут?
— Мабуть, Арт забрав.
— Треба його знайти. Інформація з цього ноута може бути дуже корисна. Треба запропонувати його купити. Є думки, де шукати сталкера?
— Чесно, нема. З Темної долини він міг піти куди завгодно.
— А звідки там взялися легенди? Причому аж четверо?
Макс кашлянув:
— З того, що знаю, Видра був у полоні контролера. А Стрілець, Провідник і Дегтярьов, скоріше за все, дізналися про напади на сквади і зрозуміли, що насувається буря. Тому і втрутилися.
— Ну зрозуміло. На чорта контрабасу Видра — залишиться таємницею. Тоді вчинимо так: знайди Граніта. Хай бере сквад і чеше в «Бар». Велика вірогідність, що парочка там. А як ні, то в Інформатора дізнається де. Купонів не жаліти. Поки ж перемир'я з «Долгом», треба це використати.
Макс кивнув і вийшов. В принципі, задача була логічна. А Граніт як почав, то хай і закінчує.
Граніт у цей час з повною самовіддачею трахав Марлю. Дівчина пищала й кусалась. Строга, неприступна для всіх, з Гранітом вона скидала цю маску. Вона була тільки для нього. Макс почув характерні звуки й усміхнувся про себе: «Нічого не змінюється. Вільна хвилина — Граніт Марлю товче». Він різко і сильно постукав у двері. Стогони затихли. Макс почекав хвилину і зайшов. Граніт стояв із виглядом школяра, якого завуч із цигаркою вловив. Макс кинув погляд на Марлю, яка похапцем приводила себе до ладу, і твердо промовив:
— Граніте, за десять хвилин у мене.
І вийшов. За кілька хвилин з'явився Граніт.
— Максе, ти нікому не кажи...
— Про що? Вся база знає, що ти Марлю трахаєш. Конспіратори. Вона ж пищить — аж у селі кровососів чути. Але фіг з вами, то ваші трабли. Тепер слухай... — Макс коротко пояснив задачу.
Граніт уважно вислухав і запитав:
— А якщо ноута у сталкера не буде? Або він не захоче віддавати? Або вже продав?
— По ситуації. Але насильство не рекомендую. Це два ветерани Зони. Наслідки будуть. Та і нам така слава ні до чого. Плюс Видра живий і в Зоні. За доньку буде мстити.
— Зрозумів. Скільки в мене часу?
— Ти ще тут?
Граніт вийшов. Все було ясно. Йому не треба було повторювати двічі.
Приблизно така ж розмова відбулася між Душманом і Вовкодавом. Їх теж цікавив ноутбук.
— Цей ноут ми можемо вимагати як відкуп за наших людей, — Душман затягнувся цигаркою.
— Можемо. Ми ж так і не пустили в мережу інфу, що мстити не будемо. Про це знає тільки Макс, а він не дуже балакучий. — Вовкодав намагався використати всі можливості.
— Питання: де зараз ця парочка? Наш інформатор у дігерів невчасно склеїв ласти в аномалії.
— Яка аномалія? Його викрили й прибрали. Причому таким способом, щоб іншим неповадно було. — Вовкодав не вірив у такі збіги.
Душман загасив цигарку і закашлявся:
— Треба кидати смалити. Ти, мабуть, правий. Дивний збіг. Ми і про рейд сталкера з «Долгом» в Х-18 вчасно не дізналися через це.
— Отож. Яким боком тільки «Долг» до цього? Воронін санкціонував такий вихід? Сумніваюсь... Хіба що…
— Зулус. Тільки цей відбитий може попхатися сам. І генерала не спитає,— закінчив за нього Душман.
Пискнув КПК. Вовкодав подивився на дисплей:
— Ну треба ж. — Він засміявся.
— Що там? — спитав Душман.
— Бармен. Пише, що Арт і Ліра пішли на Дику територію і просять зустрічі.
— З нами?
— Зі мною.
Душман скривився. Йому не подобалось, що Вовкодав мав більший вплив на бійців Синдикату, ніж він. Потім взяв себе в руки і промовив:
— Зустрінься. Вимагай ноут або інфу з нього. Натомість ми не будемо їх переслідувати.
Вовкодав і сам знав, що робити, либонь краще за Душмана. Але слухняно відповів:
— Звісно. Буде зроблено.
Вовкодав відписав Бармену: “ Висуваюсь.Буду на будівництві». Бойовий командир мерків вийшов з кімнати...
Арт з Лірою обережно просувалися між будівлями Дикої території заводу «Росток». Арт був тут вперше, а Ліра — ніби вперше. Два останні викиди перекроїли аномальні поля, і все треба було розвідувати заново. Зграя снорків, яка хотіла їх атакувати, дружно здохла у повному складі в «електрах», яких біля залізничної рампи ніколи не було. Тепер їх там було повно. На стовпах було повно палючого пуху. Збитий кілька років тому Мі-24 повністю обліплений «електрами». В гаражах оглядові ями були заповнені хімією.
Підземна парковка була чиста. «Електр», які зазвичай наповнювали її, не було. Затхле повітря з рештками гниття. Від іржавих автомобілів сильно фонило. Дозиметр Арта тріщав, як навіжений. У Ліри — трохи тихіше. «Пузир» був кращий за захист Арта. Вони знайшли більш-менш чисте місце. Розігріли пайки. На запах їжі прибігла самотня сліпа собака. Артур заколов її ножем — шуміти не хотілося. Пообідали. Вийшли далі. Обійшли парковку. Поряд з відстійником локомотивів Ліра шарпнула Арта за рукав і показала вперед. В тридцяти метрах голову чухала якась велетенська тварина розміром з корову.
— Твою ж дивізію... — прошепотіла Ліра. Вона потягла Артура назад, але було пізно...
Тварина повернулася, і Артур виразно побачив дві голови незрозумілої форми. Що за чортівня?.. Тварина зробила стрибок майже до них. Ліра встигла відштовхнути Артура вбік і відстрибнути сама. Черга з автомата втопила десяток куль у тіло звіра. Його ревіння, здавалося, розривало небеса. Арт миттю приготував до бою карабін. Кілька пострілів шротом змусили заревіти тварюку ще голосніше. Кров у ранах звіра миттєво згорталася. Тварюка регенерувала вражені тканини просто з неймовірною швидкістю. Звір робив довжелезні стрибки на двадцять-тридцять метрів, точно вираховуючи точку приземлення. Один із таких стрибків майже зачепив Ліру. Вона не встигла відскочити, і удар могутньою лапою прямо перед нею підкинув її на півтора метра вгору. Дівчина встигла згрупуватися і впала більш-менш вдало. Тварюка стрибнула на Арта. Він встиг по інерції проковзнути під нею і всадити в живіт порцію шроту.
Ліра зарядила підствольник. До звіра було метрів двадцять, до Артура — десять. Ризиковано. Але робити нічого. Граната, розірвавшись прямо посередині тіла, перекинула тварину на бік. Коли дим розсіявся, дівчина побачила дві голови, які пильно дивились на Арта. Артур дістав кілька осколків. Штани, зміцнені кевларом, витримали, «Зоря» — теж. Але йому добряче подряпало праву руку. Він чітко бачив, як звір помалу лізе до нього, волочачи задні ноги. Підбігла Ліра, схопила його «Сайгу» і розрядила цілий магазин у дві голови. Вісім порцій шроту з близької відстані рознесли голови на шмаття. Тварюка зробила кілька рухів в їхню сторону і затихла. Ліра схилилась над Артом. Швидкими вправними рухами наклала пов’язки, але кровотечу зупинити не виходило. Артур ледве встав. В голові шуміло, перед очима літали метелики. Через дію «Викрута» він з тих подряпин втратив більше ніж пів літра крові. У Ліри сильно боліла спина після падіння. Вони помалу йшли вперед.
Пискнув КПК. Бармен: «Вовкодав чекає вас на будівництві». На мапі з'явилася мітка. Двісті метрів. Зовсім поруч... Вони ледве дійшли. Артур вже втрачав свідомість. Ліра через біль у спині не могла його тягнути... Мерки взяли їх на приціл. Стріляти команди не було. Двоє здоровенних костоломів провели їх до вагончика. Вовкодав сидів за столом. Його вигляд і присутність не віщували нічого хорошого… Назрівала серйозна розмова...
