Дощ тихенько накрапа,
З мене все він вимива.
Грає музика м'яка,
Вона лічить без кінця.
Небеса дурманом вкриті,
А в очах лиш тиха крига,
Вона міцна неначе сталь,
Не проломить її ніяк.
Себе я втратив в тім дурмані,
І забув про криголами,
Все зробив як він велів,
Та не знайшов утіхи в тім.
Ніч поволі омина, ці холоднії вітра,
Вона неспішна і крихка,
Ніч на День зміняє Геба,
Їй байдужі - наші проблеми.
Дикуни у світи ми,
Не знайти утіхи в цім,
Всі згниєм в чорному грунті,
І породим ліс Араукарій.
Геба — богиня з єгипетської міфології, що дня з'їдає та народжує своїх дітей, що символізує зміну дня та ночі.
