Автор: Frontelligence Insight
Переклад: t.me/in_factum
Зменшення часу між виявленням і ураженням, що зумовлене реальним відеоспостереженням із дронів і високою швидкістю FPV, створило ворожі умови для перегляду доцільності застосування традиційних броньованих платформ на полі бою. Унаслідок цього обидві сторони війни змушені адаптуватися.
Одна з таких адаптацій з’явилася в 2024 році, коли російські мотоциклетні штурмові групи почали дедалі частіше з’являтися вздовж ліній фронту. З того часу їхнє використання стало поширеною рисою бойових дій на передовій.
З огляду на спекуляції щодо ефективності мотоциклетних штурмових груп наша команда провела цільове розслідування, щоб краще зрозуміти цю еволюційну тактику.
Звіт базується переважно на перехоплених російських тактичних документах, свідченнях фронтових піхотинців і операторів дронів, публічно інтерв’ю з російськими екіпажами мотоциклів та звітах, оприлюднених українською стороною. Проте важливо зазначити, що ми не маємо єдиних даних по всьому фронту, щоб надати остаточний, повністю обґрунтований висновок.
Умови для усиновлення
Одним із ключових висновків дослідження є те, що перед тим, як екстраполювати досвід російських мотоциклетних штурмових груп на інші театри дій чи виступати за їхнє впровадження українськими силами, нам слід спочатку зрозуміти базові виклики та умови поля бою, які спонукали Росію до цієї адаптації.
На полі бою, де жодна зі сторін не має переваги в повітрі, а масштабні комбіновані операції залишаються складними для виконання, бої перейшли до менших тактичних формувань — зазвичай на рівні взводу чи роти. У відповідь на ці виклики та прискорене виснаження бронетехніки російські сили дедалі більше покладаються на малі тактичні підрозділи. Проте це відбувається за рахунок мобільності та оперативної гнучкості. Як тільки такі групи виявляють, їх часто швидко знищують дронами чи артилерією.
Отже, які фактори створили умови для зростання використання мотоциклів на полі бою?
Перший фактор — нездатність російської армії проводити масштабні, скоординовані комбіновані операції, здатні прорвати українську оборону. Навіть коли Росії вдається зібрати значні формування з сотнею танків, БТР, артилерійських систем, ракетних підрозділів і засобів ППО, росіяни продовжують зазнавати труднощів з інтеграцією та синхронізацією, необхідними для комбінованих атак. Унаслідок цього росіяни перейшли до розгортання малих, низькоякісних штурмових груп.
Другий фактор — летальність добре підготовлених оборонних позицій, особливо тих, що забезпечуються реальною розвідкою та високоточними боєприпасами. На сучасному полі бою передові засоби спостереження дозволяють захисникам швидко ідентифікувати важливі цілі, а масований точний вогонь уможливлює нейтралізацію атакуючих сил.
Обмежена чисельність особового складу та розтягнуті лінії фронту роблять можливим прорив малих, мобільних підрозділів між оборонних порядків Сил оборони. На відміну від звичайних піхотних груп, успішні мотоциклетні штурми можуть проникати глибше в тилові райони, залишаючись важче вразливими для артилерії та здатними глушити FPV за допомогою мобільних систем електронної боротьби, встановлених на мотоциклах.
Висока толерантність до втрат у штурмових операціях. Тактика мотоциклетних атак залежить від масового розгортання. Цей підхід допускає значні втрати серед штурмових підрозділів, навіть якщо лише невелика частина атакуючих досягає ворожих ліній і виконує завдання.
Відсутність броньованих варіантів транспортування військ. Хоча радянські БМП і БТРи вразливі до FPV-дронів, сучасніші західні машини, як-от БМП «Бредлі», забезпечують кращий захист і демонструють більшу виживаність для перевезеного особового складу під час артилерійських чи дронових ударів. Поточний броньований парк Росії не має альтернативи, яка б забезпечувала кращий захист.
Географія та сезонні умови сприяють мобільності. Сухі, плоскі степові місцевості значно підвищують ефективність мотоциклетних атак. Натомість сніг, гірські райони чи ліси значно менш придатні для такого маневрування.
Коли переваги мотоциклетних штурмових груп стали очевидними, ми оцінили, чи їхні вигоди виправдовують ризики. За ціною приблизно до 4000 доларів за одиницю, ці мотоцикли значно дешевші для заміни, ніж бойові машини піхоти. Їхня мобільність і низький силует дозволяють прослизати повз перешкоди та уникати виявлення. Їх можна сховати у невеликих приміщеннях і вони майже нечутні вночі в електричних варіантах. Мотоцикл може дістатися позиції за хвилини — швидше ніж шумний і повільний БМП чи танк, зменшуючи час для реакції операторів FPV. Нарешті, вони дозволяють перевозити важчу зброю — ПТРК, гранатомети чи інші засоби підтримки — уздовж флангів, надаючи швидку й гнучку вогневу підтримку там, де вона найбільше потрібна.
Структура сил, завдання та тактика
Попри назву «штурмові», ці підрозділи не використовуються виключно для прямих атак. На практиці їхні ролі різноманітніші — від маневрів відволікання та розвідки до інфільтрації в тил, логістики й підтримки флангів під час більших атак.
Ще важливіше, що мотоцикл слугує переважно як засіб швидкого транспортування, доставляючи війська до цілей. Як зазначають Майкл Кофман і Б.А. Фрідман, більш точна історична аналогія – це “dragoons” — кінна піхота, яка їхала в бій, але спішувалася, щоб вести бій пішки.
Структура мотоциклетної штурмової групи може варіюватися. Проте загалом така група зазвичай складається з 6 до 8 мотоциклів, із 1 до 2 “вершників” на кожному, що дає загальну чисельність від 6 до 16 осіб у середньому.
Щонайменше один мотоцикл у групі обладнаний системою виявлення дронів, яка сканує територію на наявність FPV. Крім того, ці групи зазвичай перевозять 2–3 станції РЕБ, які можуть бути встановлені на мотоциклах або переноситися у рюкзаках.
Мотоцикли з двома “вершниками” можуть мати пасажира як основного бійця, готового вести бій як із наземними цілями, так і з повітряними загрозами. У деяких випадках мотоцикли обладнують кріпленнями для зброї для водія, що забезпечує обмежену вогневу спроможність. Зброя, закріплена на водієві, у практиці зустрічається доволі рідко.
Типові тактичні маневри мотоциклетних штурмових груп:
Одиночний фланговий маневр: мотоцикли оточують ворожу позицію з одного боку, щоб атакувати з несподіваного напрямку.
Кліщовий маневр: одночасне оточення з обох боків.
Глибоке проникнення: швидке просування за першу лінію оборони для зриву логістики тилових районів, ротації тощо.
Відволікаючий маневр: спрямований на відволікання уваги ворога від основних сил атаки.
Розвідка з боєм: обстеження ворожих позицій, часто для тестування реакції оборонців та виявлення слабких місць.
Окрім прямого бою, мотоциклетні штурмові підрозділи виконують інші ролі. Вони здійснюють обмежену евакуацію поранених і перевозять провізію чи боєприпаси. У наступальних операціях ці групи навіть дотавляли піхоту: під час боїв за Курахове колони з трьох-чотирьох мотоциклів оперативно завозили невеликі групи піхоти у місто.
Підготовка та польові тренування
Хоча на початку 2024 року не було систематичних зусиль для впровадження єдиної програми підготовки по всій російській сухопутній армії, вже тоді з’явилися численні локальні ініціативи. А влітку 2024 року Міністерство оборони РФ почало системно вживати заходів для формалізації програм підготовки на мотоциклах і всюдиходах (ATV) у військових навчальних центрах.
У липні 2024 року під час візиту до навчального центру в Ленінградському військовому окрузі міністр оборони Андрій Белоусов наголосив на необхідності створення спеціальних курсів з водіння квадроциклів, баггі та мотоциклів. Він зазначив, що вони відіграють дедалі важливішу роль у швидкій доставці боєприпасів, продовольства та евакуації поранених.
Тренування зазвичай проводяться на імпровізованих треках у стилі мотокросу. Хоча якість цих об’єктів різна, вони зазвичай мають спільні риси: траси з перешкодами, що імітують мінні поля, криву місцевість, різкі підйоми й спуски. Навчальні вправи часто завершуються висадкою солдатів для ведення вогню з позицій або штурму імітаційних траншей і бліндажів. А більш розвинені навчальні центри включають спостереження з дронів, де інструктори імітують атаки FPV і стежать за штурмовими групами згори, надаючи зворотний зв’язок.
Тривалість підготовки значно варіюється. Базове навчання зазвичай триває щонайменше 16 годин, тоді як більш просунуті тактичні курси — включно з бойовими маневрами та техніками штурму — можуть тривати до двох місяців. У бойових умовах, де висока плинність особового складу, повний курс – рідкість. Більшість курсантів проходять скорочені програми, які тривають від двох до чотирьох тижнів.
З огляду на масштаб війни природно постає питання: звідки беруться мотоцикли, які моделі використовуються, і чи може Росія задовольнити свої потреби власним виробництвом?
Коротка відповідь — ні. Більшість мотоциклів, розгорнутих на фронті, — іноземного виробництва, переважно з Китаю. Хоча російський оборонний сектор розробляв мотоцикли ще до війни, він досі не може задовольнити потреби фронту.
Інвентаризація мотоциклів
Як і з дронами, мотоцикли часто надходять до підрозділів через волонтерів, місцеві органи влади, особисті закупівлі військовослужбовців та державні закупівлі. Через децентралізоване постачання мотоциклів парк у російських підрозділах помітно різноманітний. Станом на червень 2025 року найчастіше можна помітити моделі, вироблені Sharmax Motors — компанією з Дубаю з виробничими потужностями в Китаї. Серед найпоширеніших — Sharmax Sport 280 із лінійки Enduro, ціна яких коливається від 1900 до 3200 доларів.
Іншою альтернативою, хоч і менш поширеною, є використання електричних мотоциклів. Вони набувають популярності, бо значно тихіші й важче виявляються за допомогою тепловізорів.
Відгуки з поля бою: українська перспектива
Теорії поля бою та очікування часто розходяться з реальністю. Багато українців висловлюють скептицизм щодо «хайпу» навколо мотоциклів, наголошуючи, що хоча мотоцикли можуть бути корисними в певних умовах, вони залишаються лише платформою.
Як платформа для атаки мотоцикли загалом вважаються слабкими й ненадійними. Проте, коли їх використовують у належній ролі — разом із вогневою підтримкою, захистом РЕБ, дронами та бронетехнікою — вони можуть бути дуже ефективними. Звісно, виклик полягає в реалізації: російські сили мають труднощі в координації комбінованих операцій навіть на рівні роти, що обмежує їхню здатність використовувати мотоцикли як ефективний засіб.
Хоча мотоцикли маневреніші за традиційну бронетехніку, “вершники” залишаються відкритими й уразливими до уламків від того ж артилерійського вогню. Вони також забезпечують мінімальний захист від FPV-дронів
Нарешті, рівень втрат залишається серйозною проблемою. Відгуки з усього фронту виявили дві сталі тенденції: або мотоциклетні атаки не приносять значущих результатів, або успіх досягається за високу ціну, коли лише одна з кількох груп виживає, щоб виконати завдання. Це ставить серйозні питання щодо того, чи будуть такі втрати прийнятними для командирів західних армій.
Підсумок та перспективи
Підсумовуючи, тактика мотоциклетних “драгунів” має місце, але навряд чи стане революційною. Проте їхнє використання, ймовірно, зростатиме як відповідь на поточну динаміку бою. При належній координації такі підрозділи можуть підвищувати оперативний успіх.
Внутрішні документи Міністерства оборони Росії, які наразі не доступні для публічного оприлюднення, свідчать, що мотоцикли, ATV і багі стануть стандартною частиною структури штурмових підрозділів. Ці документи вказують, що понад половина піхоти в певних формуваннях буде оснащена такими транспортними засобами для підвищення мобільності. Якщо це правда, це сигналізує про стійкий акцент росіян на тактичній мобільності.
