З огляду на те, що такі ключові гравці, як Туреччина, зміцнюють свої фланги, подальший розвиток цього широкого альянсу має ґрунтуватися на сценарії, за яким європейські союзники по НАТО нарешті візьмуть на себе значно більшу відповідальність за власну безпеку.
У час, коли архітектура глобальної безпеки проходить найсуворіше випробування за останні десятиліття, майбутній саміт НАТО в Анкарі відбувається у справді критичний момент. Озираючись у минуле, можна побачити, що протягом своєї історії Альянс пережив чимало моментів глибокої трансформації. У роки Холодної війни ядро НАТО десятиліттями успішно захищало Європу, надійно функціонуючи під американською «парасолькою безпеки». Потім настало історичне падіння Берлінського муру та подальший розпад Радянського Союзу, що змусило Альянс адаптуватися до абсолютно нового світового порядку.
Після цього монументального зрушення НАТО еволюціонувало в те, що можна назвати «експедиційним Альянсом». Афганістан є показовим прикладом. Хоча все починалося як інтервенція під проводом США під назвою «Нескорена свобода», невдовзі вона перетворилася на місію під командуванням НАТО, що здійснювалася на підставі резолюції Ради Безпеки ООН. Сьогодні ж відбувається ще одна глибинна еволюція. Нині НАТО діє у дедалі складнішому середовищі штучного інтелекту, стикається з реаліями гібридних війн і, відповідно, має активно до них готуватися. По суті, зараз Альянс перебуває на шляху до формату, який можна умовно назвати НАТО 3.0.
Порядок денний в Анкарі: розподіл тягаря та захист кордонів
Оскільки Альянс вступає в епоху 3.0, майбутній саміт в Анкарі має — і, як очікується, зможе — виробити такий необхідний консенсус щодо низки критично важливих питань. Одним із головних пріоритетів є забезпечення того, щоб країни-союзники сумлінно виконували свої фінансові зобов'язання. Минулого року в Гаазі союзники пообіцяли збільшити свої оборонні витрати до 5%. В Анкарі активно аналізуватимуть стан виконання цього зобов'язання, аби гарантувати, що Альянс залишається належним чином забезпеченим ресурсами.
Окрім фінансової сфери, Альянсу доведеться шукати шляхи реагування на триваючу війну в Україні, а також на вкрай складну та нестабільну ситуацію на Близькому Сході. Хоча пряме втручання на Близькому Сході не входить до компетенції НАТО, реальність така, що глобальна безпека є неподільною. З іншого боку, російсько-українська війна триватиме, забираючи тисячі життів. Ця безперервна трагедія має безпосереднє значення для Альянсу, адже надійна оборона східного флангу НАТО була і, безумовно, повинна залишатися одним із найвищих пріоритетів.
Стійкість та глобальне охоплення: спростування прогнозів скептиків
Попри постійні чутки та періодичні песимістичні прогнози щодо його розпаду на тлі цих криз, НАТО не розколеться. Протягом своєї історії Альянс неодноразово оголошували «смертельно хворим» або навіть «мертвим», проте він постійно адаптувався і виживав.
У рамках цієї безперервної адаптації НАТО виявляє політичний інтерес і глибоко залучене в те, що відбувається у світі, зокрема у події в Китаї та ширшому Індо-Тихоокеанському регіоні. Це не означає, що НАТО планує діяти там безпосередньо у військовому плані, але, знову ж таки, глобальна безпека неподільна. Що стосується його традиційної ролі, Альянс є і залишатиметься потужним та високоефективним за однієї суворої умови: європейські союзники повинні активізуватися і взяти на себе значно більшу частку спільної відповідальності, особливо в питанні витрат на оборону. У цьому конкретному аспекті президент Трамп, як би ви до цього не ставилися, має рацію.
Балансування регіональних пріоритетів
Поки тривають внутрішні дебати щодо розподілу фінансового тягаря, уважний погляд на регіональні пріоритети найближчих років показує, що головний фокус, безперечно, зосереджений на східному фланзі НАТО. Однак, з точки зору Туреччини, цілком очевидно, що НАТО не повинно і не може нехтувати також і південним флангом. Цей регіон має надзвичайно важливе значення для Туреччини і, за визначенням, є невід'ємною складовою безпеки НАТО в цілому. Але саме в цей момент найбільш гостра, екзистенційна загроза виходить безпосередньо від Російської Федерації, яка продовжує вести загарбницьку війну проти України.
Стратегічна вага Туреччини
З огляду на цей колосальний регіональний тиск, рішення провести цьогорічний саміт у Туреччині є важливим і своєчасним визнанням статусу цієї країни як потужної держави середньої ланки. Маючи динамічне населення, що налічує понад 80 мільйонів людей, та величезну, високобоєздатну постійну армію, країна приносить значну користь альянсу НАТО. З 2004 року, коли саміт востаннє проводився в Стамбулі, настав час, щоб Туреччина знову виступила в ролі господаря. Це є чітким визнанням авторитету — як політичного, так і військового — який Туреччина має на світовій арені. Саме тому альянс має посилити свої амбіції щодо ефективного захисту своїх флангів, і в рамках цієї стратегії Туреччина відіграє життєво важливу роль.
Майбутній сценарій: «європеїзація» безпеки
З такими ключовими гравцями, як Туреччина, що зміцнюють фланги, майбутній курс альянсу в цілому має ґрунтуватися на сценарії, що базується на широкому консенсусі, а саме на сценарії, за якого європейські союзники по НАТО нарешті візьмуть на себе значно більшу відповідальність за власну безпеку. Поширена думка, особливо з боку Трампа, що Європа повинна робити набагато більше як союзний партнер, є цілком обґрунтованою.
Тому ми, швидше за все, станемо свідками поступової «європеїзації» НАТО в рамках його центральної командної структури. Зрештою, Європа повинна і має бути дедалі більш спроможною захищати себе, не покладаючись повністю на пряму військову підтримку США. Цей зсув, однак, ґрунтується на фундаментальному припущенні, що остаточна ядерна гарантія, надана альянсом, залишиться непорушною. І, зважаючи на міцність цього партнерства, я повністю впевнений, що ця вирішальна гарантія залишиться незмінною.
*Думки, висловлені в цій статті, належать автору і не обов’язково відображають редакційну політику «Anadolu Agency».
Джерело — Anadolu Agency
