Андрій Серенко — голова центру вивчення афганської політики щодо відносин між режимом «Талібан» в Афганістані та країнами Центральної Азії. Розмовляв Міхаель Бородкін.
Декількома днями тиому прокуратура Киргизстану виключила рух «Талібан» зі списку терористичних організацій, а рік тому те саме зробила влада Казахстану. Чи можна сказати, що таліби рухаються до здобуття політичного визнання як мінімум у регіоні, а може, й глобально?
Це передчасний висновок. Виняток із національних списків терористичних організацій не дорівнює повноцінному визнанню та готовності вибудовувати нормальні відносини, як з іншими державами. Казахстан, наприклад, так і не вивів відносини з талібами на рівень надзвичайних та повноважних послів. У Кабулі є посол Казахстану, але в Астані немає представника талібів. Це стосується й інших країн, які підтримують з талібами будь-які відносини. До речі, з Росією те саме. У Кабулі перебуває посол Росії, пан Жирнов, але в Москві зараз представник у ранзі посланця, і, звичайно, військовий аташе. Цікаво, що, як мінімум, двоє талібських дипломатів у Москві — це колишні професіонали з підготовки терористів-смертників.
Киргизстан та Казахстан, до яких, можливо, скоро приєднається Узбекистан, роблять цей жест як демонстрацію готовності підтримувати діалог з талібами. Це має дві причини.
Перша — це надія на те, що режим талібів стримуватиме джихадистські організації, що базуються в Афганістані, які вербують бойовиків у країнах Центральної Азії. Таких угруповань там не менше 20, це і ІДІЛ, і «Аль-Каїда», і уйгурське угруповання, яке напружує Китай, та багато інших. Китай, Росія, Узбекистан, Таджикистан, Киргизстан, Казахстан та інші сподіваються, що таліби зможуть хоч якось припинити цю небезпечну діяльність.
Друга причина в тому, що деякі держави хотіли б, щоб таліби отримали якщо не повне визнання, то хоч якесь доброзичливе ставлення з боку інших держав. Насамперед це Катар, давній «янгол-охоронець» талібів. У Досі вже давно діє представництво «Талібану». Без Катару талібам було б дуже складно існувати. А другий покровитель - це Туреччина, яка діє менш публічно, але не менш активно. Можна навести такий приклад, маршал Дустум (один із колишніх лідерів республіки Афганістан, яка впала під ударами талібів у 2021 році — М.Б.), живе зараз у Туреччині, і він мовчить. При цьому експерти вважають, що якби він поїхав до північного Афганістану і закликав би до повстання проти режиму талібів, то зумів би зібрати велику армію. Однак Дустум, як і інші колишні лідери, які бігли до Туреччини, нічого такого не робить, оскільки його та інших щільно опікуються турецькі спецслужби, які наполегливо радять утримуватися від подібних кроків.
І Туреччина, і Катар дуже активно працюють в Центральній Азії, вони — одні з головних інвесторів у цей регіон. Тому місцева влада прислухається до порад Анкари та Дохи, у тому числі у питанні стосунків з талібами.
Постає обговорення, наскільки «Талібан», по-перше, може, а по-друге, хоче стримувати інші джихадистські угруповання?
Насправді можливостей у талібів не так багато. Вони чудові «бізнесмени джихаду», і люблять розповідати казки про свою всемогутність, але це просто реклама, яка перебільшує їхній вплив. Таліби можуть контролювати «Джамат Ансарулла», що складається з кількох сотень бойовиків, в основному, вихідців з Таджикистану, але впоратися з угрупованням «Ісламська держава — вілаят Хорасан» набагато складніше.
Нинішній міністр внутрішніх справ Афганістану, Сіраджуддін Хаккані, головний головоріз громадянської війни, підтримує тісні відносини з ІД-Хорасан. Мережа Хаккані контролює Кабул, і при цьому лідер ІД-Хорасан спокійно приїжджає туди, коли йому заманеться, і почувається там у безпеці.
Якщо при республіці ІД-Хорасан налічував близько 4000 бойовиків, які здебільшого сиділи у в'язницях, то зараз їх уже понад 25 тисяч. В Афганістан стікаються прихильники ідеології ІД з усього світу, від Африки до Росії, Близького Сходу та Азії. У ІД склався своєрідний договір із талібами. Вони мінімізують терор у самому Афганістані – хоча вбивати шиїтів таліби їм не забороняють – в обмін на те, що «Талібан» заплющує очі на теракти за межами Афганістану. В результаті цього угруповання влаштовує криваві напади то в Росії, як у «Крокус Сіті Холл», то в Ірані, як на поминках генерала. Тобто, незважаючи на всі приятельські відносини з Росією, таліби чи то не змогли, чи то не захотіли запобігти теракту в Москві.
Ось це і є відповідь на питання про те, чи здатні таліби забезпечити безпеку країн Центральної Азії та й Китаю теж. Поки що начебто забезпечують, але невідомо, що буде далі. Китай, до речі, дуже активно співпрацює з талібами. Пекін розраховує, що таліби стримуватимуть уйгурських ісламістів.
Таліби зараз готові співпрацювати з Китаєм та іншими, в основному, не безкоштовно. Вони, в принципі, дуже меркантильні люди, і зараз у них йде період накопичення капіталу, так би мовити. Вони пожинають плоди війни, яку вели 20 років, та верхівку «Талібану» становлять доларові мільйонери. При цьому рядовим бойовикам іноді буквально нічого їсти. Верхівка ж, забороняючи в країні освіту для дівчаток старше шостого класу, своїх дочок відправляє вчитися до ОАЕ та Пакистану, а лікуватися їздять, наприклад, дедалі частіше до Узбекистану.
Китай готовий надавати їм такі ж послуги, в обмін на безпеку. Таліби намагаються щось робити, наприклад, відселяють уйгурів подалі від кордону з Китаєм, але контроль дуже умовний. 2022 року був теракт проти посольства Росії в Кабулі, і водночас уйгурські екстремісти атакували так званий гостьовий будинок китайських туристів у столиці. Вважається, що там перебувають лише агенти китайських спецслужб. За версією Пекіна, тоді ніхто не загинув, але, за версією уйгурів, їм вдалося вбити кількох людей. Таліби не запобігли атакам ні на посольство Росії, ні на гостьовий будинок Китаю.
Тож таліби надто часто заплющують очі на терор інших джихадистів. Вони змушені йти на поводу радикальних консерваторів, ухвалюючи закони, які обмежують права жінок. Це не іслам, а пуштунська традиція, але їм доводиться це робити, тому що, за їхнім власним визнанням, якщо таліби дозволять жінкам здобувати освіту, то половина їхніх бойовиків піде в ІДІЛ. Наприклад, відразу після теракту в «Крокус Сіті Холл» лише в одній афганській провінції понад 500 талібів перейшли до ІДІЛ, настільки потужною «рекламною» акцією виявився цей теракт. І високий ризик переходу талібів до ІДІЛу існує постійно. Ніякого контролю над ІДІЛ у них наспрвді немає, і якщо нічого не зміниться, то як мінімум частина Афганістану, особливо північ країни, перейде під владу ігілівців.
А що таке афганський опір талібам? Маршал Дустум не діє, як ви вже сказали, але Ахмад Масуд виявляє велику активність, чи не так?
Сьогодні афганський конструктивний опір представлений переважно двома силами. Найрозкрученіша в медійному відношенні організація - Фронт національного опору Афганістану (ФНСА) під керівництвом 35-річного Ахмада Масуда. Масуд-молодший здебільшого об'єднав навколо себе таджиків з Панджшера, але поступово він приваблює й інші групи, коригуючи свої дії. Він закінчив військову академію у Великій Британії і нещодавно сам став планувати операції, що пояснює літні успіхи ФНСА у Гераті та інших районах. До речі, Герат – це захід Афганістану, провінція, що діле кордон з Іраном. Ефективність бійців Масуда дає підстави припустити певну підтримку з боку іранських спецслужб. Донедавна Тегеран вважав за краще мати справу з талібами, але, схоже, іранці починають підтримувати Масуда. В Ірані є чимало прихильників цього лідера. Зазначу, нещодавно Масуд побував у Тегерані та Москві, а ось від візиту до США він відмовився.
Бійці ФНСА проводять точкові ліквідації функціонерів «Талібану», зокрема в Кабулі, при цьому не зазнають втрат і не вбивають кого не треба. Це важлива позиція ФНСА — не чіпати мирне афганське населення. Талібов такі речі ніколи не турбували, від їхніх дій цивільні гинули завжди. Хаккані особливо цим вирізнявся. Бійці Масуда, навпаки, за три роки не вбили жодного мирного мешканця.
Другою силою опору є Фронт свободи Афганістану (ФСА) генерал-лейтенанта Ясіна Зія, етнічного таджика, колишнього заступника начальника розвідки. Він вважається дуже хорошим командиром і організатором, і має великий авторитет у колишніх афганських силовиків, тому ФСА складається, в основному, зі спецназівців. Тобто, якщо Масуд набирає людей за походженням, то генерал Зія за принципом професійної підготовки, незважаючи на походження.
Бійці генерала Зія розгорнули справжнє полювання на функціонерів «Талібану» в Кабулі, і ті тепер бояться інколи виходити надвір вночі. Люди ФСА переслідують мету та влаштовують успішні нападки. Останнім прикладом стало знищення командира одного з провінційних управлінь розвідки талібів на заході Афганістану.
Зія поки що не має баз поза країною, на відміну від Масуда, який має тренувальний табір у Таджикистані. Але його фронт ще не вийшов на повну потужність. Один із прихильників генерала Зія казав мені, що їхній потенціал оцінюється в десятки тисяч колишніх військових.
І люди Масуда, і люди Зія налаштовані дуже рішуче. Вони мають намір боротися за звільнення своєї країни з-під влади талібів, і я сподіваюся, що всі країни регіону зрозуміють це рано чи пізно і співпрацюватимуть із силами опору.
Варто назвати ще одну людину, це Амрулла Салех, колишній начальник розвідки. Дуже розумний і хитрий професіонал, який чудово знає регіон, знає талібів та їхніх ватажків. В Афганістані у нього збереглася агентура, і він чудово поінформований про все, що відбувається в країні. По суті, у нього в руках приватна розвідка, і важливо зазначити, що афганські спецслужби, які 20 років боролися з талібами та з пакистанською розвідкою, набули величезного досвіду та стали дуже професійними. Тож інтерес до Салеха постійно зростає.
Я не сумніваюся, що режим талібів впаде, і впаде відносно скоро, якщо «Талібан» не зміниться. В Афганістані неминуче відбудеться зіткнення між талібами, ІДІЛом та опором, тобто, буде, на жаль, чергова громадянська війна. І світовій спільноті доведеться обирати, кого з них підтримувати. Очевидно, що сили опору єдині, хто може побудувати нормальну, цивілізовану країну та сучасну державу. Хто перший підтримає їх, той зможе потім реалізувати свої інтереси в Афганістані.
Але в короткостроковій перспективі є процес різкого посилення джихадистів, не лише ІД-Хорасан, а й «Аль-Каїди», про яку всі забули, але вона проникає і до Центральної Азії, і до Росії, і до Європи.
Наші джерела кажуть, що сьогодні джахидисти готують нове 11 вересня. Ще минулого року ватажок афганського ІДІЛ заявив, що їм потрібне своє 11 вересня, тобто дуже гучний теракт з величезною кількістю жертв, і вони активно його планують. Де це станеться, в якій країні, в якому вигляді — ми не знаємо. Але підготовка йде, це абсолютно точно, і вони планують щось схоже на теракти в Нью-Йорку. Джихадисти вивчають нові технології, дивлячись на досвід української війни і війни в Газі. Наприклад, відкрилося багато нових таборів, які навчають застосувати безпілотники. А світова спільнота абсолютно не діє, тому остання надія — сили опору. А якщо ні, то тероризм з Афганістану швидко розповзеться по всьому світу.
Наскільки самі таліби можуть спричинити дестабілізацію сусідніх країн? Наприклад, проблема розподілу водних ресурсів зараз стоїть дуже гостро, і таліби вже вступали з цього приводу у конфлікт з Іраном, а нещодавно почали чинити тиск на країни Центральної Азії. Чи може це призвести до війни?
По-перше, таліби створили в Афганістані режим, що дозволяє їм заробляти гроші та витрачати їх на зміцнення своїх сил. Загальна чисельність бойовиків у всіх структурах, а в них є і так звана армія, і поліція, і спецслужби, хоча «поліція терористів» звучить дуже дивно, тож загальна чисельність наближається до півмільйона людей. При цьому в Афганістані 80% населення складає молодь, яка живе у злиднях, і це найкращий матеріал для вербування бойовиків. А якщо таліби постійно вирощують покоління джихадистів, то вони їх застосують, рано чи пізно.
По-друге, в Афганістані процвітають інші джихадисти, які приїжджають звідусіль. І вони є великою загрозою для сусідніх країн, як для Ірану, так і для Центральної Азії. Нехай це не сам «Талібан», але вони набирають сили під егідою талібів.
По-третє, як ви вірно зауважили, це суперечки із сусідніми країнами, насамперед, за воду. Конфлікту з Іраном поки що вдалося уникнути. Зверніть увагу, як останнім часом різко активізувалася діяльність Узбекистану щодо нормалізації відносин із талібами. Дійшло до поїздки прем'єр-міністра Узбекистану до Афганістану та підписання угод. Звідки це все? Дуже просто, мої джерела повідомили, що таліби пред'явили Ташкенту територіальні претензії щодо лінії кордону та передали документи з вимогою пересунути кордон на північ.
Таліби стверджують, що Узбекистан десятки років проводив різні роботи на Амудар'ї, через що її русло змістилося на південь. Тепер вони вимагають повернути кордон на місце, тобто якщо це буде зроблено, то вся Амудар'я опиниться на території талібського Афганістану. Ось такий хитрий спосіб відібрати річку. Швидше за все, саме це і змусило Узбекистан активізуватися з метою переконати талібів відступити, але поки що «Талібан» поступатися не збирається і має намір усіма доступними засобами відібрати в Узбекистану річку.
З Туркменістаном те саме. Таліби висловили територіальні претензії, від 30 до 50 кілометрів на кордоні. Тому туркменістанський уряд також змушений активно вести з ними переговори.
Канал «Кіш Тепа» пов'язаний із претензіями на річку Амудар'я. Окреме питання, хто саме дав талібам гроші на канал, але це поки що невідомо. У будь-якому випадку, таліби мають намір відібрати річку та інші території у сусідів, і вони готові застосувати всі наявні у них кошти, в тому числі діяти через різні екстремістські угруповання, щоб дестабілізувати Узбекистан та Туркменістан. Тож сам режим «Талібану» залишається загрозою для регіону.
