Ця новина викликала бурхливу реакцію. У вівторок увечері видання The Wall Street Journal повідомило, що президент США Дональд Трамп схвалив ядерну угоду із Саудівською Аравією.
Так звана «Угода 123» — названа на честь 123-го розділу Закону США про атомну енергію — дозволить Сполученим Штатам передавати Ер-Ріяду цивільні ядерні матеріали, технології та обладнання. Хоча десятки країн уже мають подібні договори зі США, нова угода, за наявними даними, може дозволити збагачення урану безпосередньо на території Саудівської Аравії. А це, в свою чергу, відкриває шлях до створення ядерної зброї, що гостро порушує питання глобального нерозповсюдження.
Нижче експерти аналітичного центру Atlantic Council діляться своїми фаховими думками щодо цієї «атомної» ініціативи.
Перемога Сполучених Штатів над Росією та Китаєм
«Угода 123» між Сполученими Штатами та Саудівською Аравією — це не лише тріумф американської атомної промисловості. Це також перемога глобального режиму нерозповсюдження ядерної зброї, який очолюють США.
Саудівська Аравія чітко дала зрозуміти: вона купуватиме ядерні технології та запускатиме власну цивільну ядерну програму. Єдине питання полягало в тому, чи обере королівство співпрацю зі США та їхніми союзниками, чи звернеться за допомогою до Росії або Китаю. Згідно з повідомленнями, цей договір заборонятиме Ер-Ріяду отримувати ядерні технології від будь-кого, окрім «американських компаній, з потенційною другорядною роллю для деяких іноземних постачальників цих компаній».
Залучення Сполучених Штатів гарантує надійну співпрацю у сфері нерозповсюдження. Як зазначається у матеріалі The Wall Street Journal, тісна взаємодія з американським урядом та атомною індустрією «надасть США важелі впливу на саудівську ядерну програму».
Видання також стверджує, що угода містить положення, яке може дозволити створення заводу зі збагачення урану за принципом «чорної скриньки». Такий об'єкт розташовуватиметься на території королівства, але керуватимуть ним виключно американські компанії. Утім, реальна потреба в такому підприємстві буде визначена лише після дворічного дослідження, яке спільно проведуть США та Саудівська Аравія.
Переговори між Вашингтоном та Ер-Ріядом щодо «Угоди 123» розпочалися ще під час першої каденції адміністрації Трампа і тривали за часів президентства Байдена. Нинішня адміністрація Трампа продемонструвала політичну послідовність, довівши цю угоду до логічного продовження.
— Дженніфер Т. Гордон, директорка Ініціативи з політики ядерної енергетики та голова кафедри ядерної політики імені Деніела Б. Понемана в Глобальному енергетичному центрі Atlantic Council.
Дозволити Саудівській Аравії збагачувати уран було б помилкою
Вашингтон чинить абсолютно правильно, зміцнюючи свої відносини з Ер-Ріядом, але це не повинно відбуватися ціною зниження ефективних стандартів нерозповсюдження ядерної зброї.
Від самого початку розквіту ядерної ери вчені розуміли, що збагачення урану та переробка плутонію — це технології подвійного призначення. Та сама технологія, що використовується для створення палива для атомних реакторів, здатна виробляти начинку для ядерних боєголовок. Відповідно, стратегія Вашингтона завжди полягала в тому, щоб заохочувати мирне використання ядерної енергії, водночас жорстко обмежуючи доступ до чутливих технологій виробництва палива. Цю тему я детально досліджував у своїй першій книзі «Експорт бомби: передача технологій та поширення ядерної зброї».
Політика Вашингтона була успішною і безкомпромісно застосовувалася як до друзів, так і до ворогів. Пентагон, наприклад, застосував військову силу, щоб зупинити іранську програму збагачення урану як цього року, так і у 2025-му. Протягом багатьох років Сполучені Штати використовували свій вплив, щоб запобігти поширенню чутливих потужностей з виробництва палива серед своїх союзників та партнерів, зокрема Південної Кореї, Тайваню та Об'єднаних Арабських Еміратів.
Саме тому дозволити збагачення урану в Саудівській Аравії в рамках будь-якої угоди було б великою помилкою.
На щастя, реалізація саудівської програми збагачення урану не є гарантованою. Повідомляється, що сторони «проведуть дворічне дослідження з метою оцінки доцільності збагачення урану для Саудівської Аравії, зокрема, чи буде комерційно вигідним збагачувати уран на території Саудівської Аравії замість того, щоб покладатися на імпортне паливо».
Результати цього дослідження мають показати, що Саудівська Аравія може використовувати імпортні послуги в рамках паливного циклу, як і багато інших країн світу, що мають суто мирні ядерні програми. Це був би набагато кращий результат, ніж експорт технології виробництва бомб до ще однієї країни в і без того нестабільному регіоні.
— Метью Кроеніг — старший науковий співробітник-нерезидент Центру стратегії та безпеки імені Скоукрофта при Атлантичній раді.
Війна з Іраном підвищила політичну нагальність цієї угоди
Війна з Іраном перекроює баланс сил на Близькому Сході так, що справжні масштаби цих змін стануть зрозумілими лише через місяці або роки. Як я вже зазначала на початку конфлікту, Саудівська Аравія давно прагне стати домінуючою силою на Близькому Сході, і саме Іран постійно становив найбільшу загрозу для цієї мети. Війна додала Тегерану зухвалості та створила для країн Перської затоки загрози, які вкрай шкодять амбіціям Ер-Ріяда. Проте Саудівська Аравія рішуче налаштована використати цей динамічний момент для утвердження свого регіонального лідерства.
Нова ядерна угода між Саудівською Аравією та США, укладена цього тижня, а також поновлення протистояння між Ер-Ріядом і хуситами та зміни у відносинах між Саудівською Аравією та Об’єднаними Арабськими Еміратами — все це пов’язано з цією метою. Залишаючи двері відчиненими для збагачення урану всередині Саудівської Аравії, ця ядерна угода посилає потужний сигнал Тегерану. Уклавши «Угоду 123», яка, судячи з усього, містить вигідніші умови, ніж ті, на які погодилися Об'єднані Арабські Емірати та десятки інших партнерів США, Ер-Ріяд також демонструє свою роль великого глобального гравця, навіть якщо він поки не входить до клубу ядерних держав.
Робота над ядерною угодою тривала місяцями, задовго до початку війни з Іраном, а перші переговори стартували ще раніше — як частина ширшого пакету, що включав нормалізацію відносин з Ізраїлем. Але цілком імовірно, що саме війна з Іраном додала переговорам більшої політичної нагальності, оскільки Вашингтон прагнув заспокоїти партнера, який дедалі більше сумнівається в американських гарантіях безпеки та розчарований браком консультацій. Тож ми маємо сприймати це оголошення як частину ширшої стратегії Ер-Ріяда, спрямованої на подолання шокових наслідків іранської війни.
— Еллісон Майнор, директорка Проєкту близькосхідної інтеграції в Центрі імені Рафіка Харірі та близькосхідних програмах Атлантичної ради.
Угоду відокремили від процесу нормалізації відносин між Саудівською Аравією та Ізраїлем
Угода про співпрацю у сфері цивільної ядерної енергетики зі Сполученими Штатами стала своєрідним Святим Граалем для принца Саудівської Аравії Мухаммеда ібн Салмана. Для США ця ініціатива мала як свої переваги, так і недоліки. Серед ключових факторів:
• Шанс гарантувати, що саудівська ядерна енергетика розвиватиметься саме за американськими технологіями;
• Можливість запровадити суворі запобіжники, щоб не допустити збагачення урану для створення ядерної зброї;
• Ризик того, що інші великі гравці на Близькому Сході — Єгипет, Туреччина і, безперечно, Іран — відчують потребу зрівнятися із саудівськими можливостями, що спровокує щонайменше гонку ядерних технологій;
• Потенційні загрози для безпеки Ізраїлю та інших американських партнерів.
Зваживши всі ці фактори, адміністрація Байдена розпочала переговори щодо такої угоди. Вона передбачала суворі гарантії проти збагачення урану, здатного підживити програму створення ядерної зброї, ретельні консультації з Ізраїлем та інтеграцію цієї угоди у масштабніший пакет домовленостей. Цей пакет включав нормалізацію відносин з Ізраїлем, реальний шлях до створення Палестинської держави, а також зобов'язання щодо взаємної оборони між США та Саудівською Аравією. Угода була майже готова в середині 2024 року, очікуючи лише на завершення війни в Газі.
Тепер же адміністрація Трампа вирішила дати цій угоді зелене світло. Однак залишається незрозумілим, чи висунула вона вимогу щодо таких самих суворих запобіжників — деталі ще належить з'ясувати. Що відомо напевно, так це те, що угоду відв'язали від нормалізації саудівсько-ізраїльських відносин, яка наразі не готова до реалізації. Особливо враховуючи той факт, що нинішній уряд Ізраїлю не бажає навіть обговорювати питання Палестинської держави.
Це означає, що Сполучені Штати розіграли цінну карту, яку можна було б притримати як стимул для нормалізації відносин з Ізраїлем. Можливо, адміністрація Трампа використовує цю угоду, щоб згладити розбіжності із саудитами щодо війни з Іраном або ж заручитися підтримкою Ер-Ріяда у військових операціях. Якщо це так, то це стане свідченням того, що США готові пожертвувати однією стратегічною можливістю, аби залатати іншу стратегічну діру, що може обернутися болючими втраченими вигодами.
— Деніел Б. Шапіро, почесний науковий співробітник Близькосхідної безпекової ініціативи імені Сковкрофта при Atlantic Council.
Джерело — Atlantic Council
