Якщо вам здається, що я постійно пишу, коли п’ю каву, то ви правильно думаєте. Я справді так часто п’ю каву. Особливо люблю пити каву, коли щось пишу. Це мене надихає та якось заспокоює. Насправді я часто каву п’ю, навіть коли пишу не тільки тут пости, а і різні фанфіки, чи інші твори.
Тому так, я хочу зараз розповісти ще деякі свої думки, поки п’ю каву. Хочу нагадати, що я дещо подібне писала в іншому пості. Проте там більше про те що є ненормальним в цей час. Почитати можна тут.
Кожного разу, коли я йду та п’ю каву на вулиці, я задумуюся про реальність, а точніше наскільки все навколо божевільно. Просто ось в іншій країні людина вночі зазвичай спить, потім вдень щось робить. Їхнє життя зазвичай включає тільки життя і набагато менше небезпек. А тут все наскільки дивно.
Ось який мій день? Вночі я собі спокійно читаю мангу, п’ю чай, потім все ж таки вирішую лягти спати. Вже сплю, як тут звучить повітряна тривога. Приходиться прокидатися пересуватися з ліжка в коридорі. Спершу читаю що відбувається. То летять ракети, то якісь дрони. Розумію, що якщо летить ось там і в ту сторону, отже буде летіти через моє місто. Або не долетить і його зіб’ють, або долетить і вже зіб’ють над містом, або полетить далі, а можливо цього разу ціляться у щось саме в моєму місті. Через пів години, чи через годину, дивлюся на годинник та розумію що якби потрібно лягти спати, бо все погано буде зі сном. Лягаю спати в коридорі. Прокидаюся від сповіщення, що повітряна тривога минула. Проте я вже знаю, що якщо піду спати в ліжко, то скоріше за все прийдеться вертатися назад в коридор через деякий час, адже ще не летіли в бік Києва ніякі дрони. І саме головне, я так хочу спати й мені так ліньки підійматися, що залишаюся в коридорі та далі сплю. І ось, начебто все ок. Як знову повітряна тривога, від якої прокидаюся. Дивлюся новини — дрони летять. Все як думала. Далі сплю в коридорі. В шість ранку нарешті прокидаюся, перевіряю чи є повітряна тривога, чи немає. Немає, тому йду досипати в ліжку. Нарешті ліжко!
І ось в 08:30 починається мій день. День триває як завжди. Обов’язково виходжу за кавою в кав’ярню, або каву вдома. Бо без кави я не протягну весь день і в мене не буде ні фізичних, ні емоційних сил все стягнути. І в цей момент з’являється якесь усвідомлення. Колись вночі я просто спала. Капець, як о це можна просто спати? Насправді я цього не пам’ятаю. Просто лягаєш в ліжко і просто прокидаєшся зранку. В ночі ти не думаєш чи ти ранком прокинешся, чи ні. Ні за що не потрібно хвилюватися вночі. Навіть якщо є якісь проблеми їх можна залишити на ранок, а вночі просто спати. Це звучить як якесь божевілля, проте насправді ось так спати — це норма.
Проте зараз норма зовсім інше. Так якісь проблеми можна відкинути на ранок. Навіть ще на довше. Проте в ночі тебе настигає повітряна тривога. І замість спокійного сну в зручному ліжку, є сон на коридорі. Я сплю на двох великих подушках і вдягаю тоді теплу піжаму, щоб холод з підлоги та стіни не заважав мені. А як ви спите?
І ось начебто спиш. І ППО все чудово збиває. Десь вже бачила, що збиття становить аж 90%! І начебто все нормально. Проте ні! Ні! Це все ненормально! Спати в коридорі, не тому, що так хочеться, а тому, що так безпечніше — це ненормально. Вночі має бути нормальний сон. Спокійний. Коли можна забути про все через те, що ти спиш, а не забувати про якісь інші свої тривоги через ракети.
І ось п’ю каву, пишу новий розділ для фанфіка і розумію наскільки все божевільно. Як божевільно, що для мене такий стрес — це норма. Це в тому, в чому я живу.
І найбожевільніше, що після всього цього, після таких ночей, я спокійно п’ю каву, займаюся своїми справами. Чому найбожевільніше? Тому що, я пам’ятаю ще як на початку стресувалося навіть від менших вибухів, а тепер це норма. Я розумію, що якийсь іноземець, десь там в США, який ніколи не відчував війни, для нього все це буде божевіллям. А для українців це реальність та сьогодення.
Просто знову собі нагадала, що насправді являється нормальним, і що війна — це точно нічого нормально немає. І просто ще раз собі дала усвідомити, що насправді я вже трішки, а можливо зовсім не трішки попаяна, як і мої батьки, як і інші українці. А ті хто на нулі, їм ще гірше. І якщо зараз в нас все ок. Здається, що з психікою все нормально, то це тільки здається. Стрес нікуди безслідно не зникає, особливо в такій кількості. Тому, коли ми відчуємо, що ми в безпеці стане дуже весело. Але зараз можна не думати про це, адже це поки що тільки майбутнє, яке може не настати. Можливо нічого поганого з психікою і не буде.
Висловила свої думки, і аж легше стало. Тому ви також пишіть, навіть якщо це буде просто потік думок не пов’язаних між собою. Навіть якщо ніхто і не буде читати. Це буде корисно саме для вас та вашої психіки. Або будемо разом думати про те які ми вже всі відчайдушні, безстрашні та місцями трішки божевільні :)
