Вони дали нове життя забутому металкору, пишуть до біса важку музику, а вокаліста порівнюють з Чіно Морено (за його солодкий вокал, obvi). Усе це стосується ліверпульського колективу, відомого як Loathe.
Себе вони описують як «концептуальний гурт», який створює вигадані історії навколо своєї музики. До прикладу візьмемо дебютний EP — Prepare Consume Proceed. Тут зображується власний світ з суцільним стражданням головного героя.
Або їх перший альбом — Cold Sun. Кажуть, у ньому два персонажі стрибають з крайнощів в крайнощі живучи вже серед жорстокого, постапокаліптичного світу. Тобто їх емоції коливаються від спустошеності до оптимізму, чи радше — героїзму.
Ідея побудови нового світу в музиці не оминула й другий повноформатник, де зберігся їх традиційний стиль, однак у Loathe з'явились нові ідентичності.
Чим британці здивують цього разу, читайте далі.
Перш ніж впасти на землю, у «Theme» ви повільно рухаєтесь всесвітом «I Let It In And It Took Everything». Отже, двері відчинились.
«Aggressive Evolution» показує, як пошук щастя привів людину до залежності та саморуйнації. Хоча вона усвідомлює наслідки такої поведінки.
«Broken Vision Rhythm» змінює сцену й фокусується на світогляді, якого порівнюють з вуликом. Себто, йдеться про працездатність і вічну зайнятість. До чого це, зрозумієте згодом.
А зараз перейдемо до «Two-Way Mirror», основою якої стали особисті стосунки між Кадімом — вокаліст Loathe — і його батьком. У ній описується ситуація, коли людина знаходить схожі риси у себе і близького родича.
«Чи не вперше ми розмовляли як дорослі люди, обговорюючи нашу схожість. Тож я буквально дивлюсь на життя так, ніби прожив його двічі, якщо це має якийсь сенс», — каже Кадім Франс. І ця фраза дійсно має сенс якщо пов‘язати її з піснею «New Faces In The Dark», тому далі про неї.
Звідси ми дізнаємось про персонажа з роздвоєнням особистості, одна частина якого доволі токсична, а інша, схоже, згадувалась раніше (роботяща, вічно зайнята). Не усвідомлюючи токсичності й не відокремлюючи себе від цієї частини, головний герой поводить себе дуже дивно.
«Red Room», здається, розповідає про причину такої поведінки — жахливу зраду. Що змушує персонажа сховатись глибоко в червоній кімнаті (ймовірно, у голові). Тоді як у «Screaming» хтось надумав виручити його з біди і запропонував відпустити все, поглянути на світ під іншим кутом, побачити ширшу картину. Навіть якщо страшно.
Отже, головний герой вважає, що він живе у вічному кошмарі. Йому складно повірити в зраду, звідси й запитання до коханої: чи це справді вона, а не хтось інший («Is It Really You?»). Коли вокаліст співає про небо і зіткнення зірок («Let's search the sky for a while / Collide like two stars for a while»), вочевидь нам натякають на суїцидальні думки цього персонажа.
Вони проникають скрізь і всюди, захоплюють («Gored») його все більше, доки головний герой під їх вагою не починає ламатись.
Члени гурту навмисне надають думкам форми монстра, який ніби біжить на протагоніста і змушує його покоритись, відступити, та зрештою зламатись, бо це тісно пов'язано з хаотичним або як вони це називають — «спорадичним характером пісні».
Назва наступної пісні говорить сама за себе («Heavy Is The Head That Falls With The Weight Of A Thousand Thoughts»). Думок настільки багато, що мозок повільно перебудовується. Контроль над собою втрачається, а відтак головний герой перетворюється на порожнечу.
Пригадуєте, що у нього роздвоєння особистості? Так ось, «A Sad Cartoon» стосується іншої частини. Тієї, яка здатна робити великі речі, проте через невпевненість вона постійно поступається.
Отож «I Let It In And It Took Everything...» залишає альбом без щасливого кінця. Головний герой двічі проживав життя і жодного разу не скористався своїми можливостями через трагедію, почуття тривоги і т.д.
