Oстанні 9 років ми часто чули про те, що населення України бідніє, а економіка щороку в поганому становищі. Після подій Євромайдану та окупації територій, економіка України і справді постраждала, але чи правда все те, що нам розказували деякі політики з екранів телевізорів?
Агресія росії проти України спричинила нову економічну кризу 2014–2015 років. За два роки ВВП країни скоротився на 15%. Однак такий спад супроводжувався нерівномірним погіршенням у різних секторах економіки країни.
Внаслідок численних зовнішніх та внутрішніх факторів відбулися значні зміни на рівні цілих галузей. Курс національної валюти обвалився у понад 3 рази. Реальний дохід домогосподарств знизився на 30%. У 2014-му річний рівень споживчої інфляції в Україні становив 24,9%, а 2015-го – виріс до 43,3%. Це рекордні цифри, починаючи з 1996 року. Відновлення економіки розпочалося у 2016 році. Однак його темпи були нижчими, ніж очікувалося. Максимальних успіхів вдалося досягти у 2019-му, коли в окремих кварталах ВВП зростав на понад 4%. Проте потім намітилася тенденція до сповільнення. Пандемія коронавірусу відкрила нову сторінку рецесії в Україні. Падіння економіки на 4% у 2020 році, на щастя, не було рекордним і надто глибоким. Проте у 2021-му відновлення ВВП України було менш впевненим, ніж у багатьох країнах світу.
Та окрім ВВП, було проведено вдалі реформи, які посприяли розвитку та росту економіки.
Однією з таких змін була банківська реформа.
Криза в банківській системі стартувала практично під час Євромайдану. Саме через банківський сектор почав розкручуватись маховик економічної кризи в 2014 року. Політична ситуація в країні спровокувала виведення з України десятків мільярдів доларів. Почалася девальвація гривні, банки втратили ліквідність. Хоча Нацбанк України на початку зими 2014 року ввів валютні обмеження, щоб зупинити падіння гривні, ситуацію це не врятувало. Анексія Криму і початок антитерористичної операції на Донбасі, де були зосереджені великі промислові активи і значна частина бізнесу ряду найбільших банків, погіршили ситуацію. Тому реформа почалась, перш за все, зі створення Наглядової ради, у яку ввійшли міжнародні експерти, і почалося таргетування інфляції – тобто було поставлено таргет (ціль) того, якою інфляція має бути наступного року. У США на цьому побудована вся економічна політика Федерального резервного банку. Крім цього, були виведені так звані "банки-зомбі". Це коли нібито банк існує, а реально капіталу немає, щоби вести нормальну діяльність. Таким чином роздули "Приватбанк" – найбільший приватний банк України, що обслуговував інтереси власників банку та наближених людей. У грудні 2016 року уряд України за пропозицією Нацбанку й акціонерів "Приватбанку" ухвалив рішення про націоналізацію цієї фінустанови. Кількість банків в Україні різко зменшилась. З 180 банків, що працювали на початку 2014 року, 94 банки НБУ визнав неплатоспроможними або ліквідував, отже, понад 50% банків припинили свою роботу в 2014-2017 роках.
Реформа з’їла понад 113 тис. робочих місць у системі. З одного боку, це фактор зростання ефективності. З другого — причина скалічених доль. Реформа призвела до численних втрат коштів клієнтами банків, визнаних неплатоспроможними. Йдеться і про населення, і про бізнес. Тому годі й казати, що банкрутство банків — це тисячі кримінальних справ і десятки тисяч судових проваджень, пов’язаних з управлінням ними до банкрутства та їхнім майном після. У цьому контексті суспільство платить високу ціну, але не за реформу, а за ті практики ведення бізнесу, які змусили зробити її такою жорсткою. Імовірно, якби її не провели, ціна була б значно вищою.
Також важливу роль зіграла реформа децентралізації, за допомогою якої регіони почали самостійно розвиватися та розпоряджатися своїми ресурсами. Реформу провадили через об’єднання базових територіальних громад (міст, сіл, селищ) в укрупнені територіальні одиниці – так звані об’єднані територіальні громади (ОТГ). Через те, що органи місцевого самоврядування почали працювати, ОТГ почали отримувати набагато більші можливості для розвитку (повноваження та кошти), аніж окремі села чи міста. Пов’язано це зі зміною адміністративно-територіальної вертикалі. До входження в ОТГ міста, села і селища були у складі району. Після об’єднання в ОТГ села отримали не лише виборні органи управління, компетентні вирішувати всі місцеві питання, а й кошти з державного бюджету на розвиток, які потрапляють в ОТГ безпосередньо з державного бюджету, а не опосередковано, як було до об’єднання.
Але окрім перемог були й поразки.
> Невдала стратегія боротьби з корупцією, основою якої було створення нових антикорупційних державних інституцій таких як НАБУ та НАЗК, але їхня робота видалася не ефективною.
> Велика роль держави в економіці. Наразі в Україні близько 3,5 тис держпідприємств. І багато з них є підприємствами-гігантами, які мають прямий вплив на розвиток ключових сфер України.
> Більшість коштів влада позичала за кордоном. У підсумку під час криз та знецінення гривні боргове навантаження на бюджет суттєво зростало.
> Через неготовність економіки до повномасштабної війни, Україна наразі залежить від іноземної допомоги та фінансових надходжень партнерів.
Але найголовніше, що Україна здобула за цей час - це економічну незалежність від росії. Закінчилася ера газових війн та невигідних для України договорів. Це стало головним показником успіху української економіки та початком шляху за здобуття українського економічного дива.
