Розсунути хмари вдихом, видихом… - подихом рівним.
Слідкувати за тінню наче за часом,
Який неспинно прямує поперед мене.
Під ритми кроків своїх складати нескладні рядки
З хаотично розкиданих різнорозмірних літер.
Прислухатися серця, пульсуючих в скронях думок
(Ось-ось віддзеркаляться в слові!).
Забути прийдешнє.
З заплющеним очима неспішно ступати крізь сьогодення
Зі спогадами в сумці у лівій руці.
Спиратися правою на тростину -
Просуватися над хідником (усупереч гравітації).
Блаженно всміхатися вирвам, кратерам, циркам від авіабомб.
Іти крізь лавину куль, снарядів та мін…радіти життю!
Не помічати болю, страждань, пожеж та страху…руїну!
Супроводжувати веселий вітер весни та літа поглядом суму.
Замріяними очима - в обрії волі, веселками котра, в цвітінні.
Вітати життя!
Проминути життям в калейдоскопічному світі,
Якого замкнено на себе самим собою в собі,
Відділеного від світу мойого.
Вбити свиню, що колосом глиняного індивіда
Рохкає під талісманом (курки гібрид!) на триколорі.
Торкнутися кроком ораної вибухами землі,
Перекопаної окопами тверді, вітчизни -
Яку у мене вкрасти намагається москаль вже не перше століття… -
Ще з глибинних віків.
…Пройтися отак окупованим містом.
Пройтися під небом безмежної сині.
Відчинити віконниці сонця! У небажанні знати,
Не помічати
Як призвичаївся
До незвичайного.
