Артхаусна адаптація роману Мелорі про короля Артура, його меч Екскалібур, який він дістав з каменя, та круглий стіл лицарів, яких він зібрав навколо себе. Артхаус простецький, як 2+2*2, простакуватість ця виражається не тільки візуально: банальна акторська гра, дешеві декорації та реквізит, тривіальне операторство, а й ідейно, сюжетно.
Часом здається, автор навмисно прагне підкреслити дешевизну фільму (<s>бюджет 11М $</s>) і показує крупні пляни пластикових обладунків, або фальш з трубкою для диму, який буцімто випускала ротом Моргана. А якого сміху вартий епізод з прохромленням батька сином Артура, коли спеціяльно, як здалося, взяли панорамовий вид щоб не морочитися із спецефектами: Артур прост прийняв списа під пахву і вдав що пробитий))
Також не зовсім точно, правильно, показана історія кохання Ланцелота і Гвіневери (чому я й сказав про "сюжетну простецькість"), бо ж в книзі немає любовних сцен, тим паче постільних, а тут є, по книзі Ланцелот не сходиться з Г., вони кохають один одного платонічно. Та автори не стали мордуватися і звели усю філософію і художню високість до голлівудського шаблону про еротичність.
2,2-годинна нудня.
🌟3\10
