Уявіть собі літню людину, яка все життя була веселою та оптимістичною. У старості вона здається майже карикатурою самої себе – її жарти ще більш прості, сміх голосніший, а погляди майже незмінні. Це може здатися перебільшенням, але чи не нагадує це фландеризацію – явище, коли одна риса персонажа поступово стає його єдиною визначальною характеристикою? І чи не відбувається щось подібне з нами самими протягом життя?
Фландеризація як соціально-психологічний феномен
Фландеризація – це термін, що походить від імені Неда Фландерса, персонажа «Сімпсонів». Спочатку він був просто релігійним сусідом Гомера, але з часом перетворився на гіперболізованого фанатика. Це явище поширене в медіа, але воно має цікаві паралелі й у реальному житті.
Психологічні дослідження показують, що з віком особистісні риси загострюються. Теорія акцентуації (Карл Леонгард) стверджує, що певні риси характеру можуть посилюватися залежно від життєвих обставин. Також існує гіпотеза «кристалізації особистості», згідно з якою люди з роками стають менш гнучкими у своїх поглядах та поведінці, що робить їх більш передбачуваними.
Чому це відбувається?
Досвід і усталеність. Чим більше ми живемо, тим більше зміцнюються наші патерни поведінки. Ми знаходимо те, що працює, і дотримуємося цього.
Соціальні ролі та рольовий репертуар. Люди часто грають певні ролі в суспільстві. Наприклад, якщо хтось завжди був «жартівником» або «мудрецем», суспільство підкріплює цей образ, змушуючи його посилюватися. З віком людина все менше змінює свій набір соціальних ролей і починає жити в межах усталеного «рольового сценарію».
Когнітивна економія. З віком людина менше схильна змінювати свої переконання, бо це вимагає більше когнітивних зусиль.
Вікове загострення та кристалізація особистості. Чим старшою стає людина, тим більше її характерні риси набувають незмінної форми. Люди, які в молодості мали схильність до впертості, з віком можуть стати догматичними, а ті, хто були добрими – ще добрішими або навіть самопожертвенними. Це пояснюється як нейропсихологічними змінами (зменшення гнучкості мислення), так і соціальними факторами (зміцнення усталених звичок та поглядів).
Персонажі та люди: ми творимо за своєю подобою
Література та кінематограф переповнені героями, які поступово стають фландеризованими. Часто це відображає реальні процеси: автори створюють персонажів за своїм образом і подобою, а потім перебільшують деякі їхні риси.
Джек Горобець – яскравий приклад цього явища. У перших трьох частинах «Піратів Карибського моря» він був хитромудрим і балансував між геніальністю та хаосом. Проте у четвертому фільмі , його поведінка ставала більш комічною і замість просто образу безтурботного клоуна, Джек почав на нього перетворюватися. У п’ятому фільмі, він вкінець став карикатурою самого себе – його дії стали надмірно безглуздими, а поведінка перебільшеною.
Подібне можна спостерігати і в реальному житті. Вінстон Черчилль, якого знали протягом десятиліть, з роками ставав ще більш схожим на самого себе: його риторика, жести, манера поведінки загострювалися і перетворювалися на впізнаваний образ, який ми знаємо сьогодні.
Можна навіть сказати, що ми самі з часом перетворюємося на персонажів власної історії. Якщо уявити, що все наше життя – це велика розповідь, то з віком ми стаємо все більш «стереотипними» версіями себе. Люди, яких ми знаємо давно, кажуть: «Він завжди був таким». І справді, можливо, риси, які визначали нас у юності, у старості стануть нашою єдиною сутністю.
Висновки
Фландеризація не лише про персонажів серіалів чи книг – вона відбувається і в реальному житті. З роками наші риси стають більш вираженими, і хоча це може зробити нас менш гнучкими, водночас це формує нашу унікальність. Вікове загострення особистості, кристалізація характеру та рольова усталеність ведуть до того, що ми самі починаємо нагадувати карикатури на себе молодих.
Питання лише в тому, чи усвідомлюємо ми цей процес і чи можемо ним керувати.
