Погнали!
Припустим, є людина зі своїм особистим досвідом, своїми власними поглядами на життя та суб’єктивними висновками що до всього на світі. Живе вона собі своє життя, веде соціальні мережі, спілкується з іншими, а з деякими зовсім не спілкується і формує таким чином власне уявлення про життя.
Одного разу вона отримує повідомлення про те, що її думка не правильна, або стиль і коло спілкування не відповідають очікуванням іншої, сторонньої особистості, погляди і самовираження викликає критику і навіть агресію.
Не знаю як ви, а я стикаюсь з таким дуже часто. От наприклад сьогодні за день вже двічі. Вперше зі мною в коментарях поділились своїм єдиним вірним баченням і висловили мету врятувати “слабких і немічних” з тотожною до моєї точкою зору. А вдруге, вже в особистих повідомленнях мені повідомили, що не розділяють мій вибір з обгрунтованим скепсисом, але не будуть обгрунтовувати це для мене бо я сприймаю інформацію на так як би цій людині хотілося.
В таких випадках я завжди, справедливо, задаюсь питанням, навіщо мені ваша думка, якої я не запитувала. Чому люди вважають за потрібне з піною на губах доводити свою правоту тим, кому вона абсолютно не потрібна, і я спробувала розібратись.
Для початку поділюсь припущенням, що справа у невпевненності в собі, та так званому соціальному рейтингу, і ще трошечки в підвищеному рівні тривоги. У випадку коли особа з такими ввідними страждає від негативної, або недостатньо високої зовнішньої оцінки їй необхідно безумовне позитивне ставлення хоча б від товаришів, колег, або однодумців в інтернеті. Суб’єктивні судження такої особи, здобувши мінімальну підтрімку трансформуються в об’єктивні висновки, а потреба в позитивному підкріпленні перетворює думку на “місію” зобовязуючи знайти всіх хто не згоден і примусово врятувати їх.
В свідомості така “місія” завжди висока, масштабна і благородна. Це призводить до добровільного покладання на себе важких, але благородних альтруістичних обов’язків, що дозволяють реалізовувати агресивні спонукання сторонніх людей без сумнівів в своїй правоті, або докорів сумління за свою ворожість. Так само працює будь яке агресівне нав’язування - корпоративне, рилігійне чи особисте. Таке сліпе слідування якійсь ідеї притаманне наприклад терористам, що дозволяє ризикувати життям та здоров’ям без зайвих сумніві та будь яких упереджень.
Такі люди часто мають проблеми з адаптацією до спокійного життя, вони будуть штучно створювати собі проблеми, ворогів і провокувати конфлікти, для того щоб стимулювати себе до дій. Бо діяти просто так не ефективно для їхньої самооцінки, вони потребують підтримки зовні. Героїчно виконуючи свою місію долають купу штучних перешкод і “допомагають” всім хто трапиться їм на шляху.
Не дивлячись на таку, здавалося б сильну позицію, такі люди часто схильні до самообмежень, можуть бути безвідмовними і жертовними, навіть альтруїстичними по відношенню до “своїх”. Часом стають нав’язливими зі своєю допомогою.
Але як кажуть, терор - справа добровільна.
Що робити і як реагувати.
Намагайтесь не вступати в конфлікт, а тим більше у відкриту конфронтацію. Мінімізуйте спілкування до тих тем, в яких ваші погляди будуть схожими, або хоча б нейтральними.
А взагалі, бережіть себе свій власний комфорт та простір, і будьте обережними з людьми до чиїх порад ви прислухаєтесь!
