Мабуть, до написання книг треба підходити більш послідовно і зосереджено, але на щастя чи на жаль я маю інші наміри. Я вже звикла до того, що нові люди в моєму оточенні, десь під кінець першої душевної розмови запитують, чи не хотіла б я написати автобіографічну книгу, мої друзі, час від часу, нагадують, що я обіцяла розпочати, ще в 2017 році, одразу після розлучення. Ну а я, що я можу сказати у своє виправдання, по-перше мені страшно, бо я розумію, що історія мого життя - це сюжет з багатьма злочинцями, які ще й досі на волі, отже їх викриття, навіть художнє матиме наслідки, а по-друге ця історія ще не скінчена, і сюжети малюються кожного дня, «автор» додає нових персонажів, а деякі з них покидають авансцену через оркестрову яму і займають вільні місця у глядацькій залі, лиш деколи емоційно викрикуючи, дивуючись тому, як інформація трансформується після того, як її вперше хтось озвучить.
Отже давайте знайомитись. Одразу мушу зізнатись, що пліткарство не моя стихія, а підлабузництво не моя сильна сторона. Так в совоїх майже 30 я вмію гарно стелити, і розповідати історії які люди хочуть чути, але разом з тим я зовсім не вмію брехати, ця здатність мені недоступна фізично, з огляду на це, я вже навіть не намагаюсь, як результат досить мале коло спілкування і нові люди в цьому колі затримуються не на довго. Відсутність брехні я намагаюсь компенсувати терпінням, мудрістю, адаптивністю і красномовністю - тут мав би бути сором’язливий смайл.
Продовжимо. Мені майже 30, я розлучена, маю трьох донечок, таку собі репутацію і наразі це все, за виключенням деякої нерухомості і не значних результатів моїх спроб реалізуватись в поєзії і співі.
Що до особистого, я одинока і як каже мій улюблений лікар – це не вирок, це покликання!
