Fly

Au: де Волтер Уайт все ж таки розповідає Джессі про те, що був причетний до смерті його дівчини Джейн, внаслідок чого їхні стосунки надалі можуть кардинально змінитися.

Примітки : це моя перша робота у фіктайтерстві, принаймні до цього я писала кілька есе. Чотири роки тому я намагалася написати фанфіки по аніме, але спроба не увінчалася успіхом, і я кинула цю справу, змусивши припадати пилом десь у ящику. Ідея прийшла там, де я на неї не чекала: я намагалася розібрати більшість серій "Пуститися берега", в тому числі серію "Муха". У процесі написання важливої сцени, де Волт приховав справжню причину смерті Джейн Марголіс, я поставила собі цікаве питання - а якщо Уолтер все ж таки зміг би, відкрити своєму партнеру таємницю раніше часу, перш ніж він втратить абсолютно все в так високо оціненій серії "Озимандія"? Як зміняться їхні взаємини? Яким чином Джессі зміг би переварити всю почуту ним інформацію? Що зробить містер Уайт, щоб притримати хлопця якнайдовше під собою? Чи зможе Пінкман, продовжити працювати з Волтером Уайтом на тій самій ноті, чи все-таки взаємодія буде дещо іншою? Або ж їхнє партнерство зазнає найбільшого краху, чого й варто було очікувати від такого одкровення? Всі питання не переставали морочити мені голову, і не залишилося нічого іншого, окрім як спробувати відповісти частину з них самій.

Сидячи в затишному ліжку того дня, в тьмяній, майже прохолодній кімнаті з мерехтінням вуличного світла, що намагалося набути форми штор, Джессі вже не думав про те, що всіляко втомився від виконання наказів, доручень від містера Уайта. І ні про те, що тоді хотілося зловити цю чортову, зелену муху, спуститися вниз, доробити свою частину роботи, і годинами що залишилися, не бачити, і не чути - "Джессі, ми ще не закінчили", - звуків методичної роботи, що супроводжувалися битим склом. А тільки про ту розмову, яка крутилася в голові як буревій та не давала жодного спокою хлопцеві, і так, що Джессі пошкодував не опинитися якомога далі від тих хитких сходів.

****

Пінкман не думав що підсипавши в каву снодійне, містер Уайт почне дивно поводитися. Волтер прервав свій звичайний графік для того, щоб в перервах між диханням поговорити відверто до душі, зупинитися, випити ковток гіркої кави, і поділитися дорослими турботами. Таким відвертим він йому здався. Зазвичай, Джессі просто працював зі своїм наставником, і як правило розмова не переходила певну межу, після одного випадку :

"- Гей, містере Уайт, а чим ви зайняті у вільний час? Ну, я маю на увазі, не подумайте що я нав'язуюсь... Гей! А може ми підемо сьогодні в кіно? Ну, там показують вестерн, я думаю ви його знаєте, мабуть, називається "Хороший, поганий, злий" - хлопець нав'язливо прокручував кед у різні сторони, вдивляючись у червону підлогу лабораторії, неначе хотів щось там побачити - фільм Серджіо Леоне, італійський режисер, ну так що... Ви підете чи ні?

- Ні, я думаю сьогодні не зможу. Увечері я ситий по горло претензіями Скайлер, де я перебуваю, і що ти, Джессі, у цьому винен. Говорить, що твоя присутність погано діє на мене. Не відволікайся від роботи, Джессі, краще воруши руками.

З цієї причини йому рідко вдавалося розговорити Волтера, а тим більше почути філософські роздуми, про марні спроби пояснити Скайлер, як він піклується про них. Чому кохана дружина не розуміє його мотивів, і як важко йому боротися з нею, знайти ідеальне пояснення для його мотивації, готувати чистіше синього неба кристали метамфетаміну.

Хлопець спостерігав за рухами Волта, який жестикулюючи, хотів підібрати потрібні слова, яких тоді у його думках так не вистачало. Незабаром Джессі взяв ініціативу на себе, продовжуючи розмову про опосума тітки Джіні, що оселився у неї, сподіваючись потягнути час, але підсипане снодійне настільки погано діяло, що містер Уайт навіть зміг помітити дзижчання мухи, якій так довго видавалося водити за ніс двох людей, які не могли зрозуміти що об'єднує їх в цій справі.

"- Розум протверезів, пора б і закінчити з нею" - думка ще не встигла проникнути в розум Волта, та надійно закріпитися в останню мить, як Джессі схопив розкладні сходи, і поліз нагору з усією злістю б'ючи саморобною мухобійкою непричетну лампу, та всі предмети на які то і справа сідала набридлива комаха.

Волт притримував драбину, як тільки міг у своєму напівсонному стані, і бурмочучи нерозділене, але дуже зрозуміле :

- Джессі, не розводь руками в сторони абияк, зосередься. Повільно стеж за її рухами.

- Ви,трясця, думаєте, що це простіше пареної ріпи, але я намагаюся щосили містер Уайт, але вона просто не хоче сісти й дати себе вбити. Ну давай, сучка, просто сядь ось прямо сюди, і більше ми з тобою не побачимося, ну хіба що в наступному житті, - під дією емоцій Джессі розмахнувся з усієї сили ; сходи голосно хитнулися, і Волтеру знадобився час, щоб утримати її, і не покалічити партнера як слід лише однією робочою пам'яттю. Як виявилося, якби навіть він не зміг зорієнтуватися, і Пінкман просто впав би зламавши не одні кістки, зусилля були б варті вкрай убитої мухи, яку не вдавалося так нестерпно довго зловити.

- Єєє!! Так, містере Уайт! Я вбив її!! Так, вбив, точно вбив, можете навіть не сумніватися! Це точно не та роздавлена родзинка, це вона! Вооу! Тримаюся, так тримаюся... Хех, а скільки геморою було через цю одну муху! Гей, містере Уайт? Містер Уайт, ви чуєте? - хлопець дивився вниз на свого вчителя, і не здатний був зрозуміти, чи то Уолт вже не може відповісти, тому що снодійне подіяло, чи він про щось думає, хоча про що можна взагалі думати, коли він зробив всю роботу за нього, вважай відпочив? Тому йому знадобилося кілька поглядів, щоб зрозуміти що Волтер все-таки ще перебуває у свідомості, щоб зрозуміти його мову. Хлопцю здавалося, що він відчуває обов'язком промо́вчати, й нарешті дати спокій партнеру ; сам же цього хотів... Але Пінкман випалив швидку реакцію, яку насправді не бажав приховувати - Містере Уайт, ви чого мовчите, я ж бачу що ви чуєте мене. Я щось не те зробив? Ми вбили муху. Я зробив свою роботу. То чим ви, чорт візьми, знову незадоволені?

Джессі не подавав особливих докорів, просто в ті хвилини не міг зрозуміти всю силу цієї ситуації, яку йому ще доведеться відчути. Довго довелося стояти на тих залізних сходах, перш ніж почулась довгоочікувана відповідь.

- Джессі, мені потрібно тобі щось сказати.

- Я вас не чую, містере Уайт. Що ви мені сказали?

Уолт не зміг сказати "це" досить чутно через видиму слабкість. Йому довелося з часткою невдоволення, у суміші з небажанням, сонливістю, зітхнути, і голосніше повторити звичайного :

- Джессі. Ти мене чуєш, так? Ти мусив знати правду. Повинен. Того вечора... Того вечора, я був у тебе вдома і бачив, що не повинен був побачити... Джейн... - Уолт не зміг домовити до кінця, сили покидали його як і планував Джессі, але поступово, наче ті чекали від нього потрібних слів. Свідомість знову повернулася в реальність, через шум, що походив від стривоженого хлопця.

- Джейн... Якого вечора? Що не можна було побачити? Коли і що сталося?! Містер Уайт. Містер Уайт не мовчіть, не мовчіть і кажіть що між вами було! Дайте відповідь зараз, що ви хотіли мені сказати?!

- Д..ж..е...с і... Я не м....жу. - звичайно ж Волтер знав що відповісти, і хотів це сказати, але не міг не скільки через снодійне, скільки через внутрішню совість, та неспроможність визнати правду - це він посприяв кончині Джейн. Якби не ті останні хвилини, витрачені на обмірковування використати її у своїх огидних цілях, вона була б жива. Поряд з ним – з Джессі. Але тоді дівчина просто почала б повільно цькувати його своєю безтурботною любов'ю, і разом з нею пристрастю до наркотиків, які в подвійній сумі призвели б до втрати свого підручного, подібного до відданого пса. У результаті, порушення запланованих планів не вдалося б уникнути ніяким чином...

Після успішного впіймання так всіх дратівливої мухи, Джессі не міг знайти причину просто заспокоїтися. Здавалося цього недостатньо, адже з містером Уайтом завжди було все так складно і незрозуміло, особливо якщо той збирався про щось домовитись або розповісти, та ще й так нестерпно довго. Довелося придушити так наболіле бажання розбудити його і розгніватися до образ, як розчесаний свербіж ; хлопець просто не зміг би продовжувати витягувати з нього відповідь. Пінкману довелося спуститися на землю, в прямому та переносному значенні цього слова, оскільки своїх відповідей на запитання найближчим часом він не отримає. Але він чекатиме, неодмінно.

****

Прокинувшись, Волт не зміг зрозуміти, чому хлопець так дивиться на нього, і смиренно сидить чогось чекаючи. Тільки чого? Взявшись за голову Волт проклинав себе за те, що згадав про обіцянку сказати йому правду. Ком підступав у горло, Джессі відчував що розмова буде нелегкою, але так само дивився на Уолта прямо в упор.

- Кажіть.

Чоловік не зміг зібрати слова до купи. Вираз обличчя ясно давав знати, що він розгублений, блукає у своїх намірах, не знаходиться в цій задушливій кімнаті, сидячи на дивані з імітованої шкіри. Дивиться у світло, а воно відходило через величезну щілину з дверей, прямуючи вписатись в диван назавжди, і Волту раптово захотілось, щоб світ зник назавжди, щоб кімната втратила будь-які кольори, а був тільки чорний ; його дратувала неспроможність глянути на свого учня, думки цим і пояснювались. Его не могло визнати звичайнісінький факт - Джессі не зможе прийняти цю правду, він втече, покине свого наставника, і не дай Боже почне псувати його життя помстою. Волтеру і так було достатньо проблем зі своєю сім'єю, особливо зі Скайлер, з Густаво Фрінгом, та його непохитними умовами, і Майком, який не бачив необхідність мати з ним подібного зв'язку. Уайту не хотілося в доданок розв'язувати хлопцю руки, виправляючи дурні витівки, неконтрольовані вчинки. Так, наступні сказані слова значно вплинуть на всю його наркоімперію, вона не похитнеться, ні, принаймні не відразу, лише втратить значну частину величезного механізму, а це в довгостроковій перспективі, знищить всю систему повністю, вщент, в груду каміння, тільки й збирай їх знову до купи. Але що йому залишалося? Мовчати. Тільки він забув, що це не так вже й просто, невже довелося б чекати слушного моменту щоб відкрити всі карти? Скільки часу має пройти, щоб забути про цю домовленість, яким повинен бути той "відповідний момент", хімік не знав. Не знав, чи зможе змиритися з неправдою, зжитися з нею, повністю зануритись в брехню. Важко. "Зможеш" - підказало его.

Волтер не спроможний був пояснити колишньому учневі не те що свій вибір, а як треба було довго, майже неможливо заглядати в неживі очі дівчини, яка здатна була зробити Джессі щасливою людиною, і вирішити занапастити її подальше життя. Спостерігати за блювотою, яка не переставала вириватися на ззовні, страшенно уявляючи, що ти не контролюєш інстинкти, рефлекси, - вони контролюють тебе. Не рухатися, стояти, бачити що прямо перед тобою, твоїми очима помирає людина... Чиясь дочка, можливо єдина, дівчина яка знаходиться в стосунках, або просто жінка, дівчина, у якої є перспективи, молодість у розквіті сил, життя тільки но починається.

Пінкман сидить, смикає брудно зелений рукав куртки, і здавалося терпіння підходило до кінця, як тут же говорить :

- Джейн, містер Уайт, Джейн. Чому ви згадали це ім'я? Що ви з нею зробили? І що, до біса, означає "знати правду"? - Джессі втомлюється повторювати одне й те саме, відчуває неабияку злість, дратівливість, споглядає на реакцію партнера без того напруженого, але знає, що поки не може нічого вдіяти, йому залишається як завжди чекати, - а чекати детальних роз'яснень від містера Уайта доведеться довго.

Волт поступово розуміє, що йому не вдасться цього уникнути, можливо тільки за однієї умови, - він змусить Джессі повірити йому на слово, змусить відчути порозуміння його дій, скаже те, чого він прагне почути, тоді шанси є, але незначно малі. Невелика крапля поту стікає з його чола, він переводить свій погляд на кофтину Джессі : "- Який дивний малюнок. Чому у черепа є язик? Хіба черепи мають його?" - все що міг подумати Волт.

Довга тиша навкруги створює гнітюче відчуття, яке давить на чоловіка в тисячу раз сильніше, ніж зазвичай. Він бере свої емоції під контроль, намагається приховати страх, - страх втратити все що він має, і міг би мати, але внутрішній голос чи не дресований собака гарчить : "Бий або біжи" ; стискає плечі хлопця з ледь відчутним натиском, і знаходячи останні сили мужності, чітко, без докорів сумління промовляє :

- Я вбив Джейн, Джессі. Я спостерігав у вашій кімнаті її смерть, вона почала давитися блювотою, і я не перевернув її на бік. Тільки лише стояв і чекав. Але я все поясню Джессі, я все поясню, добре? Джессі, не роби те, про що ти пошкодуєш. Я все зможу тобі пояснити.

Містер Уайт не встиг швидко зреагувати, як хлопець відірвався від свого місця ривком, вчепившись двома руками в його темно синю сорочку, нависаючи над ним і намагався задушити, притиснути його в диван, та не вийшло, - чоловік значно сильніший, і дає тому відсіч, встаючи на ноги, аж іскри з подушки летять. Джессі ледь не падає з ніг, втрачає рівновагу, і Уолт користується цією ситуацією ; допомагає встати стійко, щоб притиснути Джессі до найближчої стіни.

- Джессі. Слухай мене. Я жалію про зроблене, справді. Я знаю що зробив величезну помилку, але ти розумієш що...

- Ні, я не можу повірити в те що ви кажете. Навіщо ви зробили це. Містер Уайт... - він протяжно стогне, і стогін можна було сплутати зі справжнім криком. Почулось хлюпання носом.

Чоловік ослаблює свою хватку, лише притримує плечі хлопчика, він знає що його правда є досить болісною для нього, Уолт не може цього змінити, загладити свою провину, і тепер збрехати. Він уважно стежить за реакцією Джессі, зупиняється на його очах, в яких вже повно повних сліз.

- Джессі, намагайся заспокоїтися, будь ласка - Уолт промовляє слова максимально спокійно як тільки може, але не перестає сильно хвилюватися за себе.

- Містер Уайт, чому? Чому ви все руйнуєте довкола? Чому Джейн? Чому вона? Чому ви не врятували її!

- Джессі, вона могла нашкодити тобі. Вона могла зруйнувати твоє життя, і до кінця свого існування ти просто продовжив би вживати мет. Наркотики були б єдиним що приносило вам сенс.

- Ні, ми б вилікувались від цього! Ми змогли б знайти вихід із цієї ситуації, змогли б! - Пінкман відривається від рук Волта, як від гарячих опіків, із презирливою усмішкою, скрізь сиплючи сльози, продовжує - містере Уайт, я ж знаю що це потрібно було вам, не мені, ні Джейн, нікому крім вас. Вас абсолютно не хвилює мій стан, вам чхати на мене, щоб ви там не казали, скажіть же це! Я хочу чути що ви це скажете!

Він дивився на свого колишнього вчителя як на велике прохання, яке хочеться отримати, почути, дивився на стомлені лінії обличчя, які то підіймалися, то опускалися, намагаючись промовити як завжди :

- Ні, Джессі, я хотів лише вберегти твоє життя. Ти потрібен мені Джессі, потрібен. І ти знаєш, що ти кращий за Гейла, або будь-кого іншого. Тому, заспокойся, Джейн більше немає. Вона померла.

І останні строки прозвучали так солодко, але їх сенс не змінювався.

"Ні!!" - останнє що почув Волтер Уайт перш ніж його повалять в столик біля ліжка. Дзвін у вухах. Різнокольорові іскри, які вимальовували візерунки. Гурхіт лампи, з незграбним падінням, і головний біль. Все закінчилось.

****

Волт не зміг Джессі пояснити ситуацію приємніше, хоча не зробиш її такою попри будь-які спроби, слова, обіцянки - вона не стане приємніше від людини, яка сказала це. Ти не повіриш цьому чоловікові, навіть якщо спробувати сформулювати речення новою мовою, з тендітним, ніжним говором, прибираючи слово "смерть", і залишаючи просте "Джейн".

Уайт прийшов до себе, намацав біля себе книгу : "Чоловік, який сплутав дружину з капелюхом" Олівера Сакса, і промовивши : - Що з цією книгою не так... - піднявся, поставив лампу на своє законне місце. Ввімкнув її, а потім знову вимкнув, забувши що збирається йти звідси. Зітхнув, що нарешті довелося покинути те божевільне місце, навіть забув що мав відчитати Джессі за викрадений метамфетамін, він же знає про нього, якби Пінкман не старався приховати неприємну неправду. Все це було неважливо кінець кінцем, його головним болем став його колишній учень, звичайний дурень, без подальших грандіозних успіхів, з отриманим атестатом про закінчення старшої школи, і невдалою спробою стати крутим, незалежним дорослим. Метамфетамін змінив його, та надав інші умови для розкриття його потенціалу - готування одного з наркотиків, так неначе вони змінили б гру на користь Джессі.

Ці слова були зайвими. Дуже зайвими. Волт ще ніколи так за все своє життя не шкодував. Вийшов на подвір'я, відчувши захід сонця на будівлі. В нервовому стані сів за кермо і ремінь безпеки, як на зло, не застібався. Закінчувались сили на агресію, не так вже його хвилював ремінь, і Волт натиснув на педалі заводячи машину. В дзеркалі заднього виду побачив себе, та не міг уявити як далі розбиратися з найбільш непередбачуваною проблемою стосовно його життя - Джессі. Він не втратить все що він заробив і побудував.