Фракції Бога в Державі

Будь-яка система, що претендує на стабільність і легітимність, питання джерела влади, завжди стоїть на передньому плані. Монархія, як система правління, що будується на сакральних засадах, та природній упорядкованості, відкидаючи систему лівих. Проте важливо не просто стверджувати, але й пояснити, чому саме Бог є останньою інстанцією в цій ієрархії.

Абсолютистська влада вважається морально вищою, оскільки вона підпорядкована виключно моральному світові. Бог має здатність наділяти владу вищістю, оскільки Він є джерелом абсолютного морального закону і справедливості, які перевершують людську ницість і суб'єктивні інтереси. Цей факт визначає логіку всього її існування: влада, усвідомлюючи своє божественне походження, організовує життя держави навколо виконання цієї сакральної місії. Лише таке існування може залишатися чистою і не піддаватися впливу людських слабкостей або амбіцій. Як сказано: ‟Немає влади не від Бога, і ті влади, що існують, Богом установлені.” Таким чином, влада набуває легітимності через своє божественне призначення, що робить її стабільною, справедливою та морально виправданою. А отже, з цього слідує, що влада, призначена Богом, отримує свою легітимність через вищий сакральний порядок, забезпечуючи свою моральну обґрунтованість.

‟Бо все, що в світі: пожадливість тіла, і пожадливість очей, і гордість життєва, не є від Отця, а від світу цього.”
— від Іоанна 2:16

Людська природа обмежена, вона схильна до помилок і пристрастей, тому жодна влада, що походить лише від людини, не може забезпечити справедливого правління. Монархія надає кожному титулу не лише політичну функцію, але й духовне значення. Титул є не тільки знаком влади, але й відповідальністю перед силами вищими, які контролюють порядок на землі. Всі ці інституційні елементи разом служать фракціями божественного порядку, що через короля та його підданих забезпечує стабільність і гармонію, виконуючи намісництво перед Богом.

Причина, по якій інтенсифікація влади є лишень у Богові, полягає також у природі самої влади як феномену. Влада за своєю суттю — це контроль над ресурсами, людьми і процесами, і вона завжди прагне до абсолюту. Проте людська влада, коли вона не має вищого принципу, який її обмежує, схильна до зловживань. Історія доводить, що абсолютна світська влада призводить до тиранії та деспотизму, оскільки людина не здатна обмежити свої амбіції самостійно. Бог у цій системі виконує функцію вищого арбітра, який обмежує людську владу і забезпечує її моральний вимір. Тому будь-яка влада, яка не визнає Бога як свою кінцеву інстанцію, зрештою стає деструктивною.

‟Титули і чини в монархічній державі не є просто політичними функціями, а виразом духовної відповідальності, що спирається на божественне право.”
— Горяга О. В

Монархічна система пропонує інший підхід: король, маючи владу, підкорюється не лише власній волі, але й божественному закону, який стоїть вище людських амбіцій. Саме цей зв'язок між земною владою та вищим порядком робить монархію стабільною і здатною до тривалого існування. Влада, яка закінчується на Богові, є частиною великого духовного ланцюга, де кожен виконує свою функцію в рамках сакрального порядку. В такій системі король не є диктатором, він стає жрецем, посередником волі Бога для  народу, передаючи вищі принципи справедливості, моралі та порядку.

‟Король, будучи королем за Божою милістю, виконував роль посередника між Богом і народом, забезпечуючи зв'язок між небесами і землею” 
—  Горяга О. В

Фінальним акордом, підсумуємо, що влада, яка закінчується на Богові, не є просто політичним конструктом. Вона виконує важливу духовну функцію, забезпечуючи, що кожен елемент державної машини діє не лише в інтересах поточного правителя, але й у відповідності до вічних принципів справедливості і порядку. Це і є фундаментальне пояснення того, чому влада завжди завершується на Богові: він — гарантія справедливості, стабільності та моральної чистоти державної влади.

[☧]Ꭺнᴦᴀᴩᴛᴀ
[