Матіос Марія. « Москалиця: Мама Маріца – дружина Христофора Колумба. Л.: ЛА «Піраміда», 2008. – 47 с.
Кілька слів перед читанням: Про материнську любов написано багато. Та за звичними словами про її силу легко не помітити щоденної втоми, тривоги й самотності матері. Особливо тоді, коли її дитина потребує постійного догляду, а допомоги бракує. Література дає змогу уважніше придивитися до такого досвіду: Замислитися, чи завжди співчуття оточуючих стає підтримкою& Чи готові, близькі родичі, сусіди, вислухати жєінку, спробувати зрозміти її біль, хвилювання, страхи за майбутню долю сина/ доньки й запитати, чим можемо допомогти?. З огляду повісті Марії Матіос «Мама Маріца — дружина Христофора Колумба» почався, у квітні 2010 року, мій досвід написання текстів про книги та власні враження після прочитання. Письменниця спонукає читачів до роздумів над важливими питаннями й темами, що не втрачають актуальності нині.
***
У своїй повісті Марія Матіос з неперевершеною силою таланту і майстерністю художнього слова розкриває невимовну трагічність материнської долі зокрема, та жіночої – загалом. Вже самою назвою повісті авторка ніби налаштовує читача на усвідомлення того, що одним із найцінніших дарів долі є радість материнства.
Торкаючись теми понівеченого життєвими обставинами та соціальною байдужістю жіночого існування, авторка змальовує незбагненну силу материнської любові, яка , наче дороговказ веде Маріцу в нещадному вирі житейських проблем та наповнених важкою працею буднів.
Доглядаючи важкохвору дитину, головна героїня переживає нестерпні миті безпросвітного відчаю та жалю до своєї дитини, безсилля та ненависті до себе через те, що не може зарадити хворобі свого єдиного сина. Жінка усвідомлює, що незважаючи на всі перепетії і випробування, які посилає доля, повинна знаходити в собі сили жити далі, оскільки без її допомоги він просто загине в одному із «гуманних» спеціальних закладів для хворих людей.
Слід сказати, що ця тема в усі часи була за сімома печатями у суспільстві, однак є актуальною, тому що на прикладі цього твору можемо розглядати долю кожної матері, яка заради благополуччя своєї дитини здатна витримати будь-які труднощі.
Через твір лейтмотивом проходить думка про нещадну силу неправдивого наклепу, що здатний не лише залишити невиправну травму в свідомості невинної людини, а й, можливо, довести її до самогубства.
Варто зазначити, що повість написано колоритною галицькою говіркою, її стиль «перегукується» з іншими творами письменниці. Тут відчуваємо значно більшу трагічність, яка, однак не може викликати не сприйняття, а радше співчуття і співпереживання за долю та страждання слабкої жінки, серце якої переповнювала всеохоплююча материнська любов навіть у найскладніші моменти життя.
