Як за тебе не побити, Києве мій?
Назва столиці України є чи не найуживанішою серед усіх власних географічних назв в українських прислів’ях і приказках. З нагоди дня Києва, який киян(к)и й гості міста святкують в останню неділю травня, — до вашої уваги добірка паремій про Золотоверхий Київ, а також короткі пояснення, що вони означають чи як по-різному їх тлумачать.
У матеріалі зібрано близько 30 приповідок про Київ. До деяких сталих висловів наведено також їхні модифікації: оригінальні авторські інтерпретації й так звані антиприслів’я та антиприказки (ті з них, у яких не вжито ойконім Київ, не згадано).
Передусім варто зауважити, що Київ фігурує у приповідках як авторитетне, велике, віддалене й відоме місто, як центр освіти, релігії та торгівлі, а Золотоверхий (Золотоглавий) — це перифраз на позначення столиці України. Київ стали так називати через Михайлівський Золотоверхий собор, до визолоченої бані якого із часом додалися інші, на інших храмах.
Найвідоміша приказка, у якій використано назву столиці України, — це, мабуть, язик до Києва доведе. У ній актуалізується відразу інформація про Київ як водночас віддалене (сема «дуже далеко») й відоме місто, а також освітній, духовний, торговельний і не тільки центр. З 988 року, коли князь Володимир Великий охрестив Київську Русь, у Києві — столиці першої руської держави — почали особливо активно будувати храми й монастирі, палаци й бібліотеки, зокрема славетну Софію та Києво-Печерську лавру. З усіх куточків руської землі йшли сюди люди вчитися і торгувати, служити й молитися. І дивувалися із краси й пишності цього міста. Київ уважали настільки відомим, що до нього можна дійти, навіть не знаючи дороги, а тільки розпитуючи про неї.
Одне зі значень цієї популярної приказки й таке: розпитування допоможуть знайти те, що потрібно; хто шукає, той знайде. Наприклад: «Хоч воно Харків і не Остер, тут не просто знайти щось, а тільки, як говориться, язик до Києва доведе» (Ю. Збанацький).
Можливе й таке трактування: «доля допомагає відважному; потрібно впевнено долати перешкоди на шляху до своєї мети» [Багмет, 1929; С. 188].
За легендою, поява цього вислову пов’язана з простим киянином Микитою Кожум’якою, який жив у 999 році й одного разу заблукав у степу. На біду зустрілися йому половці, які розпитали його, хто він і звідки. Микита розповів про місто Київ, його красу й багатство. Половецький хан Нунчак зацікавився розповіддю і, недовго думаючи, підчепив зустрічного за язик і прив’язав до хвоста свого коня. Половці вирушили завойовувати та грабувати Київ, а Микита Кожум’яка разом із ними. Так язик привів до Києва.
Є також оригінальні авторські інтерпретації: «очі доведуть до Києва» (І. Драч), «руки досягнуть до Києва» (Ю. Бедзик). Нерідко змінюють і присудкову частину цього вислову: «А ти думав, вона просто мовчки сидить? Та в неї язик вже давно до Києва побіг та ще й досі не зупинився» (П. Загребельний).
Приповідка також має доповнені варіанти: доведе язик не тільки до Києва, але й до кия і язик до Києва доведе, а в Києві заблудить. Обидва — своєрідні антиприслів’я, коли відбувається подвійна актуалізація висловлювання.
У першому йдеться про спроможність людини та її мови, що може не тільки допомогти, але й навпаки — зашкодити, так би мовити, довести до кия, покарання палицею. Тут маємо ще й гру слів (Київ — киї), яку, між іншим, можна застосувати й у створенні нових приповідок на злобу дня: москалі хотіли взяти Ки́їв (за три дні), а дістали киї́в (від українців). Бо як за тебе не побити, Києве мій? Також цю паремію зі складовою частиною доведе <…> до кия трактують іще й так: «уміло, мудро продумані вчинки здатні творити добро, приносити результати; а пустомельство, лихослів’я спричиняє зло і створює безладдя» [Хома, 2008; С. 75].
Звісно, можна ще припустити, що первісно у приповідці йшлося не про кий (палицю), а про Кия (князя). Якщо прийняти таке тлумачення, то вік прислів’я відразу значно зростає, а його зміст змінюється: Київ виступатиме водночас і як далеке місто, і як мета подорожі, щоб побачитися з уславленим князем, прагнучи, наприклад, вступити до його дружини.
У другому актуалізується інформація про Київ як велике місто: до пункту призначення із чужою допомогою ще доберешся, а на місці розгубишся. Отже, шлях до Києва легший, ніж орієнтування безпосередньо в ньому. По-жартівливому можна інтерпретувати й так, що в місті почастуєшся — язик заплететься.
Є також інша приказка, що передає той самий зміст, — язик до Кракова доведе. Такий вибір ойконімів не випадковий, а історично обґрунтований. Не випадково й у інших висловах (од Києва до Кракова (Львова) — всюди біда однакова; про Київ не жахайсь, до Волині пригортайсь, а Покуття тримайсь) ужито поряд два-три топоніми, кожен з яких несе конкретну історичну інформацію. Відомо, що Київ і Краків колись були межовими містами так званої Польської України [Дорошенко, 1992; С. 131], а Волинь і Покуття розташовані в межах цієї території. На сході орієнтиром був Київ, а на заході — Краків, згодом — Львів. Ці об’єкти відомі: це великі міста, розташовані відносно мовця досить далеко.
Модифіковані варіанти найвідомішої приказки з назвою столиці України, утворені за допомогою додавання інших приповідок, звучать іще так:
Усі дороги ведуть до Риму, лише язик може довести до Києва;
Одного язик доведе до Києва, іншого – до біди;
Поки язик довів до Києва, дядька звільнили з роботи (інша відома приказка з ойконімом Київ: на городі бузина, а в Києві дядько);
Тільки язик кандидата в депутати до Києва доведе;
Язик може довести не тільки до Києва, а й до інфаркту;
Добре підвішений язик не тільки до Києва доведе, а й у депутатське крісло.
У багатьох інших приповідках Київ теж постає як велике та віддалене місто. Наприклад:
аж Київ видно («дуже далеко»), де на віддаленість певного об’єкта в просторі вказує частка аж, яка водночас посилює і значення масштабності міста;
Київ одразу не збудували (збудовано), де вказівкою на тривалість розбудови столиці закладено таке смислове навантаження: великого діла швидко не зробиш;
ой далеко-далеко до города Києва, а від Києва аж до Полтави, а з Полтави аж до Варшави, де, кажучи про відстань, акцентують не стільки на просторовій характеристиці, скільки на часовій: багато часу треба витратити, щоб подолати цю відстань;
далеко п’яному до Києва — жартівливий варіант попередньої приповідки: коли до Києва й тверезому далеко, то про п’яного годі й говорити.
Про Київ як центр духовності, освіти й торгівлі, куди їдуть молитися, навчатися й торгувати крамом, свідчать такі прислів’я:
Оце в Києві були, та і там розуму не придбали;
За дурними не треба (нічого) в Київ їхати, вони і (й) тут є;
Дурний і в Києві не купить розуму;
Дурень до Києва, дурень і з Києва;
Хто дурним уродиться, той і в Києві не навчиться;
Віслюк і в Києві конем не буде.
У вищенаведених пареміях закладено думку, що навіть культурне місто не окультурить людину, якщо вона від природи неотесана.
У приповідці як у Києві на дзвіниці ченці у дзвони дзвонять, так у Полтаві перекупки на місті гуторять столиця постає містом, де багато церков, монастирів (і, відповідно, дзвіниць). Водночас маємо тут пряму опозицію міст: про Київ говорять із повагою, це релігійний центр України [Біднов, Антонович; С. 199], а Полтаву судять за ярмарок під час церковних свят.
Звідси випливає наступне значення ойконіма Київ: узірцеве, авторитетне місто, приклад для наслідування. До того ж авторитет може бути як позитивний, зі знаком плюс (так і в Києві роблять; що в Києві, те і під Києвом), так і негативний, зі знаком мінус (так у Києві роблять: недогарки поїдять, а самі поночі сидять). Це прислів’я склалося за часів, описаних у драматичній поемі І. Кочерги «Свіччине весілля»: це кінець ХV — початок XVI ст., коли литовські князі заборонили світити вночі світло в Києві [Історія української літератури XX сторіччя, 1994; С. 715]. З іншого боку, цей образний контекст може актуалізувати іншу інформацію, а саме: Київ — місто, де багато бідноти.
Відповідно, вищенаведені приповідки про дурнів у Києві можна трактувати не тільки про приїжджих, але й про місцевих, бо Київ — це місто, де є все і вся, зокрема дурні: оце в Києві були, та і там розуму не придбали; за дурними не треба (нічого) в Київ їхати, вони і (й) тут є; дурний і в Києві не купить розуму; дурень до Києва, дурень і з Києва; хто дурним уродиться, той і в Києві не навчиться; віслюк і в Києві конем не буде.
Так само й вислів у Києві не женись, а в Ромнах коней не міняй означає, що в столиці не бракує непорядних людей. М. Номис дає таке пояснення: «Ромен вславився по Українах своїми циганами («роменські», каже, «цигане», як хоче кого налають людьми в’їдливими і т. д.), а Київ тим, що хто жениться там з нашого брата захожого, то певно на хльорці» [Номис, 1993; С. 72].
Нарешті, народна творчість ставить Київ в один ряд з іншими великими містами: од Києва до Кракова всі пани однакові; од Києва до Кракова — всюди біда однакова; од Києва до Львова — всюди біда однакова; і в Києві, і в Харкові — всюди злидні однакові. Ці прислів’я означають, що загалом усюди є своє лихо, усюди є бідні, злидарі та хворі (і в Відні люди бідні; і у Львові не всі здорові).
Водночас у прислів’ї на кого біда нападе, то до Києва іде, а як біда минеться, то він і з Броварів вернеться Київ виступає як місто, яке гарантує безпеку, захист, наприклад, від наїздів кочовиків або від татарських набігів. Справді, колись Київ лежав на правому березі річки Дніпро, яка захищала населення від кочових набігів. Натомість Бровари розташовані тридцять кілометрів на схід від Києва на Лівобережжі [Енциклопедія українознавства, 1994; С. 175]. Такий контекст прислів’я зводить майже до нуля номінативну функцію ойконіма, підкреслено узагальнюючи значення власної назви: Київ — символ безпеки, благополуччя та спокою.
Такого самого значення — гаранта безпеки й захисту — ойконім Київ може набувати в паремії про Київ не жахайсь, до Волині пригортайсь, а Покуття тримайсь., а також значення великого міста.
На самітність (зокрема, у великому місті) і родинні зв’язки, свояцтво вказує сталий вислів тільки й рідні, що в Києві Химка.
Інший народний вислів, який іноді пов’язують зі свояцтвом, звучить так: на городі бузина, а в Києві дядько.
Його модифіковані варіанти:
Одні мають власний авторитет, інші — дядька в Києві;
В огороді бузина посохла, і дядька в Києві нема;
Впійманий на городі з бузиною — не злодій, бо у нього в Києві дядько (Григорій Яблонський);
Як на видному місці чиряк,
кущ в городі усім на заваді,
але буде рости, позаяк
має дядька в столиці при владі (Володимир Кривак).
Хоча прислів’я позначає: повне безглуздя, нісенітницю, нелогічність чиїхось міркувань; щось, що не має жодного стосунку до чогось; розкид думок і поглядів тощо. Синонімічним фразеологічним зворотом можна назвати таке: ти йому про коня, а він про вола.
Оригінальне прислів’я звучало по-іншому. Замість «дядько» казали «дідько», що означало нечисть. Бузину теж уважали відьомським кущем, а Київ — рекордсмен за кількістю Лисих гір. Зіставивши всі факти, можна дійти висновку, що це прислів’я — застереження.
Крилатий вислів Київ — матір міст руських не належить до народних. Це перифраз з давньоруської літератури, вислів князя Олега, який використовують для позначення Києва. Найбільш відомий за фрагментом статті 882 року Повісті врем’яних літ: «У РІК 6390 [882]… І сів Олег, князюючи, в Києві, і мовив Олег: “Хай буде се мати городам руським”».
На жаль, цей вислів активно використовують московіти в ідеологічному історичному протистоянні з Україною для виправдання своєї агресивної загарбницької політики. «Назву Русь вирвано із серця Києва залізною рукою Петра», — писав Іван Драч. Сталося це понад триста років тому, 22 жовтня 1721 року, коли цар Петро І проголосив Московське царство «Российской империей», а москвинів — «россиянами».
Серед інших приповідок можна натрапити ще на такі:
Баба на Київ три роки сердилась, а Київ і не знав.
Іван, тримай гаман, Київ близько.
Оце тобі, Ганко, і Київ.
Бабка від бабки, як від Києва до В’ятки.
Доки будемо ходити од Києва до Гаєва?
Як думаєте, яке їхнє походження та що вони означають? Пишіть у коментарях.
26 травня 2024
