Епізод № 1. Ковзанка в подвір’ї будинку «Слово». Хвильовий-фігурист
«Зимою у дворі будинку [“Слово”] робили ховзанку. Заливали половину двору водою, вода замерзала й чудова ховзанка була готова. Звичайно, діти з неї не сходили. Але й не бракувало старшого покоління на ховзанці. Хвильовий ніколи не їздив удень (за браком часу). Пізньою ніччю він виходив трохи поїздити. Любив так звані гігантські кроки, тобто робив спершу лівою ногою півколо, потім те саме правою. І так з годинку. Після того ще довго стояв і курив. Коло ніг невідступні два пси. Це було десь біля другої години ночі. Погулявши на ховзанці, Хвильовий ішов до себе і писав» (зі спогадів Володимира Куліша — сина драматурга Миколи Куліша)
«...в дворі, де взимку заливали ковзанку і Хвильовий шаленів на ковзанах»;
«Хвильовий був легкий, спритний, з незвичайною віртуозністю ганяв на ковзанах взимку на нашому дворовому катку. Кататися на цей каток виходило багато людей, але хто ще, крім Хвильового, добре катався, не пам’ятаю» (зі спогадів Івана Сенченка)
«Був надзвичайно вправним на ковзанах. Ми з ним і з Сашком Копиленком не раз разом ходили на каток. Власне, то був перший справжній фігурист, якого я побачив (тепер їх хто й зна скільки і влаштовуються величезні змагання та олімпіади фігурного катання, а тоді цього не було): Григорович виробляв на ковзанах чорті-що» (зі спогадів Юрія Смолича)
«Катання на коньках у садку біля опери, потім у “Слові”. Фігурист» (зі спогадів Аркадія Любченка)
«Незабаром Новий рік. Я довго думав, якій темі присвятити свій новорічний “урок літератури”. Може, розказати про зимові розваги наших письменників? Наприклад, про те, що Микола Хвильовий страшенно любив кататися на ковзанах. І не просто кататися — він був справжнім фігуристом. Юрій Смолич згадував, як одного разу ходив із ним та зі Сашком Копиленком на ковзанку. Хвильовий, казав він, “був перший справжній фігурист, якого я побачив (тепер їх хто й зна скільки і влаштовуються величезні змагання та олімпіади фігурного катання, а тоді цього не було): Григорович виробляв на ковзанах чорті-що” (із книжки «Що таке українська література» Леоніда Ушкалова)
Епізод № 2. Як Аркадій Генкін на Благбазі серед ялинок заблукав
«А може, розповісти про якісь новорічні письменницькі пригоди? Приміром, про те, як Аркадій Генкін, чи по-простому Арген, той, що — на відміну від “чистих пролетарів”, “селян-плужан”, “нових дегенератів”, “стрикулістів-авангардистів” та інших — був, за його ж таки словами, “одиноким лицарем пера”… Ні-ні, не так. Звісно, Аргена знали в Харкові як дуже колоритного літератора, та ще більше — як чоловіка, котрий ніколи не просихав, тобто пив щодня, пив усе, “крім води й керосину”. У нього була щодо цього своя оригінальна філософія-міфологія. Арген називав себе другом “Марса, Вакха й Венери”. Та з-поміж цієї трійці пальму першості міцно утримував Вакх. “Марс тепер на пенсії, — казав Арген. — Відгриміли сурми бойовії. А з Венерою треба обережніше. Яка кралечка дорогенька, то така дорогенька, що ніяких авансів не вистачить... А яка дешевша, то дуже небезпечна...” “Ні, панове-товариші, — підсумовував він, — Вакх і дешевший, і для здоров’я корисніший”.
Так-от, одного разу, а точніше, під новий 1934 рік, коли після тривалої заборони різдвяних ялинок більшовики нарешті-таки їх дозволили, на центральний ринок Харкова, знаменитий Благбаз, навезли для продажу купу-купезну ялинок. Аргена, який жив неподалік у комунальній квартирі й був, як завжди, напідпитку, чогось занесла нечиста сила між ті ялинки, й він ніяк не міг звідти вибратися. В один прекрасний момент йому здалося, що він потрапив у ліс і заблукав. Отут уже наш “одинокий лицар пера” по-справжньому запанікував. “Агов! Рятуйте!” — почав горлати він щосили. Усе скінчилося тим, що міліція оштрафувала Аргена за хуліганство...» (із книжки «Що таке українська література» Леоніда Ушкалова)
«П’яний був завжди.
Десь у тридцятих роках Постишев дозволив влаштовувати заборонені до того різдвяні ялинки, і от на Благбазі в Харкові перед Новим роком навезли цілий ліс (бір) ялинок і влаштували продаж. Арген ішов через Благбаз, потрапив на привіз, захаращений деревцями на продаж, пішов через майдан та й заблукав між виставлених ялин. Вирішивши, що трапив до бору й заблукав, перелякався й почав гукати на ґвалт — пробі, рятуйте! Там його й знайшла міліція та оштрафувала за хуліганство» (зі спогадів Юрія Смолича)
Епізод № 3. Критика зимового вірша Сергія Борзенка про любов
«Пам’ятаєте, як десь у той самий час, коли Арген заблукав ненароком серед різдвяних ялинок на Благбазі, юний поет Сергій Борзенко читав у колі харківських літераторів свої вірші про любов? І там були такі рядки: “Зимней ночью волнуется липа, / Как твоя обнаженная грудь”. Після цього слово взяв хтось із критиків і почав “аналіз”: “Узимку липи без листя, — глибокодумно сказав він. — Тому нічна зимова липа — це чорне кострубате плетиво з гілок і сучків. А у віршах, як я розумію, ідеться не про кістяк, не про мертву жінку... Хіба ж можна порівнювати голі груди живої коханої з чорним холодним кістяком?”.
Борзенко спершу побілів, потому почервонів, як маків цвіт, а далі з криком: “Ах ти ж сволото!” — кинувся на горопашного ”аналітика”. Друзі ледве зуміли втримати Серьожу й почали заспокоювати його, мовляв, “він же критик, не затискай критику”. Та Борзенко розходився не на жарт. “Що значить «не затискай критику»? — кричав він. — Який він критик? Ні чорта не тямить ні в жінках, ні в поезії, а преться!.. Давити таких треба!”. Не сумніваюся, що розгніваний Серьожа легко “задавив” би того критика, бо чоловік він був сильний, пристрасний і хоробрий: саме він у ніч проти 1 листопада 1943 року, висадившись під кулями на березі Керченського півострова, поведе у стрімку атаку батальйон морських десантників. Так розпочнеться звільнення Криму від німців, а Серьожа Борзенко стане Героєм Радянського Союзу...» (із книжки «Що таке українська література» Леоніда Ушкалова)
Джерела:
1. Віктор Куліш. Слово про будинок «Слово».
2. Аркадій Любченко. Спогади про Хвильового (із записної книжки).
3. Іван Сенченко. Нотатки про літературне життя 20–40-х років.
4. Юрій Смолич. Мозаїка. З тих років (курйози).
5. Леонід Ушкалов. Що таке українська література.
6. Лев Копелев. И сотворил себе кумира...
