У норі під землею жив собі гобіт. Ні, не в бридкій брудній вогкій норі, де звідусіль стирчать хвости хробаків і смердить тванню, але й не в сухій і порожній піщаній норі, де ні на що присісти й нічого з'їсти: то була гобітська нора, а отже з усіма вигодами
Хто ж такі ці маленькі чоловічки, незацікавлені у Великому Світі, які ведуть своє звичайне життя, з нечутним кроком, та довгий час особливо ніким не помічені, окрім деякого старця на ім'я Ґендальф? Чому у них така жага до тютюну? Як Ґолум виявився гобітом? І нарешті чому ж саме одного з них було обрано для завдання вирішального удару по Ворогу? Обіцяємо, у цій статті ви знайдете відповіді на усі ці питання.
Звісно, з гобітами знайомий кожен із тих, хто хоч трохи цікавився фентезі та навіть просто казками. Тут вам може здатись, що нічого цікавого у цій статті не буде, однак якщо ви дочитаєте її, то побачите, що навіть не підозрювали, наскільки гобіти не прості, як на перший погляд(та й вони самі цього не підозрюють). Отож заварюйте чай, запасайтесь лембасом, розкурюйте Старого Тобі, а ми починаємо.
Походження гобітів
Рання історія цього народу втрачена у долинах Андуїну, місця, звідки він ймовірніше всього й прийшов. Зацікавлення своїм походженням та власні літописи в них з'явилось тільки з освоєнням Ширу, що досить ускладнює встановлення чіткої хронології. Однак з тих крихт, що ми маємо, можемо виокремити наступне :
Андуїнський період
Цей період найтаємничніший з усіх. Тоді гобіти мешкали у верхів'ях річки Андуїн та біля Імлистих Гір. Про нього до нас дійшли лише уривки інформації. Однак, що важливо, у цей період гобіти вже розбились на основні племена, про які піде мова дещо згодом, а далі відбулася масштабні хвилі міграцій - «Велике переселення гобітів» , причини якого незрозумілі хроністам Ґондору й понині.
Епоха Мандрів та заселення Ширу
Що ж стало причиною «Великого переселення гобітів»? Цього достеменно не знає вже ніхто, однак у Третій Епосі Середзем’я щось змусило гобітів знятися з місця й рушити на захід. Гобітські перекази говорять( і це є найймовірнішою теорією), що в ту пору кількість людей зросла, а також зло почало підбиратись ближче, насиводячи жах на гобітів. Можливо, відчувши наростання небезпеки, гобіти, як наймиролюбивіші з усіх розумних істот Середзем’я, вирішили піти собі від гріха подалі і знайти дім на довгі часи, бажаючи уникати «Великого народця» та всіляких пригод.
Отак, мандруючи різноманітними шляхами, відірвані від своєї прабатьківщини, гобіти і дісталися околиць Ширу, а саме сучасного містечка Брі(воно ж Пригір’я). Тут, на території колись могутнього Арнору, панувала пустка, і проживала лише невелика кількість дунендайн, нащадків людей з-за Моря. Через це місця новоприбулим гобітам цілком вистачало, і вони розпочали заселення краю. Якраз в цей час гобіти і навчаються письму, перейнявши його від людей. Одне з їх поселень, засноване у цей час, ви знаєте - Брі, воно збережеться і ще зіграє у майбутньому свою важливу роль в історії.
У рік тисяча шістсот перший Третьої Епохи брати Мархо і Бланко виступили з Пригір’я, отримавши дозвіл від короля Форносту Аґлереба II, переправилися через Каміннодугий міст і прийшли до сучасного Ширу, привівши за собою чимало народу. Так і була заселена ця місцевість, і на певний час гобіти знову зникли з очей людей та ельфів, прикипівши до своєї нової Батьківщини, та змогли пронести через віки свої традиції, облаштовуючи одне з найпрегарніших та наймиролюбніших місць в цілій Арді.
Племена Ширу
Як було зазначено раніше, ще до Епохи Мандрів гобіти розділились на три основні племені: власоступів, стурів та блідошкірів. Розгляньмо ж їх більш прискіпливо:
Власостопи
Представники цього племені є володарями префіксу «най»: найсмаглявіші, найчисельніші, найменші та найнижчі з-поміж усіх гобітів. У них не росте борода і вони не носять черевики. Дуже зграбні, полюбляють селитись на височинах й на схилах пагорбів. У давні часи власостопи водили дружбу з ґномами, мешкаючи біля гірських підніжь. Вони одними з першиж вирушили на Захід, і у своїх мандрах досягали навіть Вершини Вітрів, поки інші їх сородичі ще мешкали у Дикому Краї. Є найбільшими поціновувачами осідлого способу життя, і саме у власостопів найбільш виражена риса жити у норах та тунелях, яку вони бережуть з непам’ятних часів. До речі, наші улюблені Фродо й Більбо є типовими(у плані фенотипу) представниками власостопів.
Стури
Плем’я стурів тривалий час мешкало біля ріки Андуїн, а також вони більше інших полюбляли людей і ловити рибку. На захід вони прийшли після власостопів, далі промандрували до річки Шумноводної, досить довгий час мешкали біля кордону Похмурих Земель, однак потім знову рушили далі на північ. На відміну від інших гобітів у них росла борода, а також у погану погоду вони надягали взуття, що було не притаманно ніяким іншим гобітським кланам(цю звичку вони перейняли від людей) Саме до цього племені належать такі персонажі, як Смеаґол, Деаґол та Меріадок Брендіцап.
Блідошкірі
Це північна гілка гобітів, і вони надавали перевагу ельфійському товариству. Їх завжди вирізняв хист до поезії, і вони недолюблювали сільське господарство, займаючись переважно мисливством та збирацтвом, і як власоступи були безбородими та не носили взуття. Їх шлях до майбутнього Ширу пролягав через гори північніше Рівенділу, а далі до річки Сиводжерельної й до просторів Еріадору. Там вони досить швидко змішалися з іншими племенами, однак деякі свої риси вони зберегли назавжди, такі як рішучість та готовність діяти, й досить часто хтось з блідошкірих міг стати ватажком якогось клану власоступів чи стурів. Навіть у часи Більбо було видно прояви цих особливостей у деяких сімейств, таких як, наприклад, Туки.
Їжа, одяг та тютюнове зілля
Гобіти прославились на весь світ своєю головною пристрастю - пристрастю до їжі, а отже їхній день не може бути не наповненим численними трапезами та пивом(вони також чудові пивовари, і їх пиво дуже цінується в усьому Середзем'ї).
Сніданок(як у справжніх англійських селян) починається з пухких булочок із маслом, каші з медом, яєчні з беконом і ароматного чаю. Другий сніданок зачасту містить пироги, оладки, запечені гриби та домашню ковбасу.
На підобід подають сир, горіхи, мариновані овочі й гарячий яблучний сидр. Обід — справжній бенкет із печенею, запеченою картоплею, тушкованими овочами, м’ясними пирогами та густими супами.
Підвечірок — це вишневі пироги, імбирне печиво, шоколадні трюфелі з теплим молоком чи медовим напоєм. Вечеря — затишна і ситна: тушкована капуста з копченостями, хліб, ель і сливове варення з вершками.
Гобіти не просто їдять, а насолоджуються кожним шматочком у гарній компанії, перетворюючи трапезу на мистецтво радості.
Одяг гобіти зазвичай носять простий, але зручний, який підходить їхньому сільському способу життя. Хоч їх одяг і не містить якогось пафосу, навіть у найзаможніших, однак він завжди охайний та доглянутий, наші хазяйнуваті гобіти не можуть дозволити собі виглядати погано.
Чоловіки часто одягають сорочки з тканин та жилети, (часто яскраві) які так любив сам Толкін, широкі штани та піджаки або куртки. Кольори обирали відповідно оточуючої природи: зелений, коричневий, жовтий та червоний.
Жінки ж носять довгі сукні або спідниці з блузками, прикрашені вишивкою чи гарним мереживом.
Взуття не носять, за винятком стурів, у яких це вже стало звичаєм.
Є ще одна особливість, віддавна притаманна гобітам : вони просто обожнюють вдихати через глиняні чи дерев'яні люльки дим з тліючого листя рослини, яку називали люльковим зіллям, або просто листком. Витоки цього звичаю чи то «мистецтва», як називали його самі гобіти, огортає густий покров таємниці. Усе, що вдалося дізнатися про його давню історію, зібрав воєдино Меріадок Брендіцап, виклавши її у трактаті «Травознавство Ширу», і ключове місце у ньому займає Тобольд Сурмач(він же Старий Тобі) з Довгодолу в Південній Чверті. Близько 1070 року за ширським календарем він перший виростив у своєму саду справжнє тютюнове зілля. Там і досі виготовляють найліпший тютюн Середзем’я, настільки добрий, що навіть деякі чарівники не нехтували ним. Де Тобі знайшов цю рослину - ніхто не знає. Він не відкрив цієї таємниці нікому, навіть на смертному одрі. Найвірогідніше, він здибав її на околицях Брі, де вона зустрічається й понині. Також у дикому вигляді тютюн зустрічається і в Ґондорі, там його називають «п’янкий ґаленас» і цінують лише за аромат квітів. До речі, окрім «Старого Тобі» у Ширі існують й інші популярні сорти зілля, такі як «Довгодільский лист» та «Південна зоря»
Устрій Ширу
Шир поділений на чотири чверті (ориг. «Farthings»): Західну, Східну, Північну та Південну. Усередині чвертей розташовувалися набагато менші неофіційні кланові землеволодіння: наприклад, майже всі Туки жили в або поруч із Тукборо в Тукленді. Прізвища гобітів часто відображали географічне походження їхніх родин: прізвище Семвайза Ґемджі, наприклад, походить від села Гемідж (ориг.«Gamwich»), звідки вийшла його сім'я. Цапокрай(ориг. Buckland) названо на честь Староцапів(ориг. «Oldbucks»), пізніше прозваних Брендіцапами (ориг. «Brandybucks») через гобітську назву річки, на березі якої вони оселилися.
Життя ж в Ширі ґрунтувалося на Правилах - збірці основних законів, та як не дивно, правил, що сягають часів заселення Ширу. Диктатор Лотто в 3019 році Т.Е. здійснив спробу зміни та посилення Правил, яка провалилася внаслідок повернення гобітів із Братства Персня.
Оскільки гобіти не були войовничим народом, то у віддаленому від війни Ширі військове діло не було розвиненим. Регулярної армії не було, а в разі небезпеки скликали ополчення. За всю історію це робили лише кілька разів: 2747 року Т.Е., під час вторгнення орків, під час Довгої Зими 2758 року, коли вовки перейшли Брендівайн, і 2-3 листопада 3019 року Т.Е., протягом війни з Саруманом. Також гобітські джерела повідомляють, що під час війни Арнору з Ангмаром на допомогу королю також вирушив загін лучників, але жодні людські хроніки цього не підтверджують.
Поліція в Ширі є - вона складається з шеррифів, які підпорядковуються меру. Усередині країни їх було 12, по три на чверть; значно більша кількість несла прикордонну та митну службу. За правління Лотто чисельність поліції було збільшено в кілька разів, але після битви при Байуотері її знову було скорочено.
У 3019 році Т.Е., після возз'єднання Західних Королівств, Шир був прийнятий під заступництво королем Елессаром, а в 1427 році за літочисленням Шира (7 рік Четвертої Епохи) королівським едиктом Шир оголосили Вільною Землею під заступництвом Скіпетра Півночі, причому людям заборонялося з'являтися в Ширі без дозволу. При цьому посади Тана, бургомістра Мічел Делвінга, старости Бакленда та хранителя Західних Меж королівським указом призначалися Радниками Північного Королівства. Останнім відомим нам таном був Фарамір Тук, син Піппіна. Імена наступних танів до нас не дійшли.
Ширське літочислення
Згідно з літописами гобітів, до того як знайти постійний притулок, у них у календарі не було тижнів, а місяці, які збігалися із спаданням місяця й народженням нового, хоча й були, проте дати обчислювалися дуже приблизно.
Коли ж гобіти прийшли в Еріадор, вони прийняли Літочислення Дунедайн, однак дещо змінивши, пристосувавши під себе. Так, початком Літочислення гобітів став рік заснування Ширу. Цей календар був також прийнятий і в Пригір'ї, де, щоправда, відлік вели від заселення краю, а не від заснування Ширу.
Згідно з календарем гобітів, кожен рік починається в перший день тижня, суботу, і закінчується в останній день тижня, п'ятницю, сталося це завдяки так званій «Ширській реформі», сприятливо прийнятій також і у Брі. Це давало змогу гобітам не уточнювати день тижня ні в листах, ні деінде ще.
Також є й святкові дні:
Літ (ориг.«Lithe») – святковий період у середині року, що включав 30 червня та два (або три, якщо рік був високосним, такеттраплялось раз на 4 роки) особливі дні між червнем і липнем.
Юль (ориг.«Yule») – зимове святкування Нового року, що складалося з останнього дня старого року та першого дня нового року.
День Середини року, а у високосні роки - додатковий Літ за днями тижня не називали. Літ, що наставав до Середини року, іменувався першим, а після Середини року - другим. Зі свого боку Юль наприкінці року вважався першим, а на початку року - другим. Варто зазначити, що кожен Літ і Юль не входили в лічбу місяців, тобто 1 січня було не першим днем у році, а, наприклад, другим чи третім. Саме вони були днями головних свят і відзначалися веселощами та бенкетами.
Рік у гобітів, як і в нас, триває 365 чи 366 днів, 5 годин, 48 хвилин і 46 секунд, а місяців теж дванадцять:
Післяюль (Січень)
Солмат (Лютий)
Рете (Березень)
Астрон (Квітень)
Тримідж (Травень)
Передліт (Червень)
Післяліт (Липень)
Ведмат (Серпень)
Галімат (Вересень)
Вінтерфілт (Жовтень)
Бломат (Листопад)
Перед’юль (Грудень)
Мова гобітів та трішки етимології
Гобіти, як і люди, користувалися для спілкування вестроном, однак найосвіченіші з них, як-от Більбо, знали й інші мови (зокрема, синдарин, найпоширенішу ельфійську мову).
Діалект гобітів хоч і не був примітивним, проте від класичного вестрону відрізнявся більшою простотою та «фамільярністю» (хоча серед гобітів були багаті й поважні родини та існував титул тана, знаті в звичному розумінні цього слова в них не було). Через це, зокрема, Перегріна Тука в Ґондорі приймали за великого вельможу.
Споконвічна ж їх мова безслідно зникла. Перші гобіти, що прийшли до Еріадору, перейняли мову від одного з народів, спорідненого з домами Беора і Гадора, і з цієї мови збереглися лише кілька побутових слів й частина родових імен.
Ну і як же можна розглядати твори Професора, не зачепивши походження хоча б кількох цікавеньких слів:
Гобіти, як і уся творчість Дж.Р.Р.Толкіна, зазнав великого впливу однієї з давніх мов, а саме давньоанглійської(далі – д.а.). Слово «гобіт» походить від д.а.«holbytla» – будівники нір. Ця назва підреслює їх любов до своїх оригінальних та дещо незвичних людям осель.
Власостопи(ориг.«Harfoots») походить від д.а. «hær-föt», тобто волохаті ноги. Слово блідошкірі(ориг.«Fallohides») також взято з давньоанглійської – «fallow-hide», світла шкіра. Й стури(ориг. «Stoors») також туди ж - від д.а. слова «stoor» , що значить сильний, міцний.
Також цікаве походження має назва містечка Брі(ориг.«Bree»), що походить від д.а. слова «Bre – hyll». Обидві частини слова мають на увазі пагорб, тільки перше слово прийшло від кельтів, а інше від - англосаксів. З цієї причини я й дозволив собі називати Брі ще й Пригір’ям.
Економіка та наука
І тут ця ваша економіка, певно подумали ви. Цю частину більшість, швидше за все, пропустить, однак ті, хто все - таки зацікавились - mae govannen.
Сприятливий клімат і працьовитість жителів робили Шир країною з досить ефективним господарством. Основу економіки становило сільське господарство: землеробство, тваринництво тощо, меншою мірою – полювання. Рибальство було розвинене мало, і ним займалися насамперед жителі Цапокраю. Ремесла, незважаючи на досить широке поширення, слугують насамперед для потреб місцевого населення. Промисловість була представлена, як би це зараз назвали, дрібними харчовими підприємствами, і тільки за диктатури Лотто була зроблена спроба її розвитку.
Хоч с/г продукція вироблялася по всьому Ширу, в ній існували деякі місцеві відмінності. Виробництво ячменю та пива було найпоширенішим у Північній Чверті, тоді як у Південній вирощували найкращий виноград, з якого робили гарне вино і тютюн. Тютюн (або ж люлькове зілля) був основним продуктом ширського експорту. Його культивація почалася в 2670 році Т.Е. у Південній Чверті уже відомим вам Тобольдом Сурмачем. Від них звичка куріння поширилася серед інших народів. Крім того, як уже зазначалось, однією з основних статей експорту Ширу було гобітське пиво. Основна частина експорту проходила через селище Пригір'я, що знаходиться в одному дні шляху на схід від Цапокраю.
Щодо науки:
Як і в усьому Середзем'ї, точні та природничі науки були розвинені поганенько, хоча наявні кілька праць прикладного характеру, насамперед «Травознавство Ширу» Меріадока Брендіцапа - трактат, присвячений тютюну та курінню.
Набагато поширеніші гуманітарні та історичні знання. Для гобітів типова увага до історії своїх предків, тому в Ширі розповсюджені усні перекази та розповіді, що передавалися з покоління в покоління. Предмети матеріальної культури, зокрема зброю, зберігалися в так званому будинку матомів (щось на кшталт музеї).
Сплеск інтересу до вивчення історії був викликаний тією роллю, яку гобіти зіграли в подіях кінця Третьої Епохи. На початку Четвертої Епохи записують численні усні перекази, створюють Літописи Ширу і численні історичні праці та хроніки, а також формуються бібліотеки.
Слід також відзначити «Переклади з ельфійської» в трьох томах, виконані Більбо Торбином, філологічний трактат Меріадока Брендіцапа «Стародавні поняття та імена Ширу» і його ж трактат з хронології «Літочислення».
Ґолум, Перстень та інші
Хто ж такий цей Ґолум? У середині Третьої Епохи гобіт Смеаґол з племені стурів живе в маленькому селищі, яке розташовувалося на березі річки, що впадає в Андуїн. Певно, це була частина якогось клану, що вирішив не змінювати свого місцеположення під час переселення гобітів до Ширу. Отже, так, Смеаґол чи Ґолум - офіційно гобіт. Не те щоб я відкрив якусь таємницю, однак цей факт є досить цікавим, як на мене. Окрім історичних даних, це підтверджується і схожими з Більбо загадками, а також досить подібними аргументами щодо права на Перстень(обидва стверджували що отримували його у подарунок). Ще з цікавого, Смеаґол, на хвилинку, прожив приблизно 500 років - вражає, чи не так? Навіть якщо враховувати вплив Персня, це все одно дуже епічно. До речі, про Перстень.
Чи задумувались ви, чому саме гобіта було обрано задля його знищення? Це питання є предметом дискусій і понині. Як мені видається, найбільш логічним є пояснення, що гобітам Перстень як інстурмент не важливий. Ця спокуса Персня була настільки сильною, що будь-хто з людей, ельфів чи гномів, хто б ним скористувався, потрапляв під його владу, ні в кого не вистачило б сили волі (навіть у самого Саурона) пошкодити Перстень, викинути його або знехтувати ним. У цьому Саурон був твердо впевнений і ніколи не побоювався такого розвитку подій. Однак він не врахував гобітів, які нічого з цього ніколи не прагнули. У цьому і складається прорахунок Саурона, та вибір Елронда та Ґендальфа. Навіть малі світу сього здатні на істинно величні вчинки. Також, як зазначав сам Толкін у своїх Листах, тут є певний Божественний промисел. Сам Еру направив Персня до Більбо, а отже й до Фродо. І, може бути, що саме Еру Ілуватар беріг Ґолума для його фінальної, трагічної ролі…
Ще поміж інших цікавих гобітів хотів би виокремити фермера Меґота.
На його землі в достатку росли гриби, їжа, яку високо цінували гобіти, і фермеру Меґоту часто доводилося розбиратися з іншими гобітами, які крали їх. Це було також однією з причин, через які він тримав кілька великих злісних собак. Живучи в юності у Цапокраї, Фродо Торбинс часто здійснював вилазки і крав гриби Меґота. В останню з них фермер спіймав Фродо, задав йому прочухана і пригрозив згодувати юного гобіта собакам, якщо зловить його знову. Потім він випустив собак на Фродо, і вони переслідували його всю дорогу до переправи. Хоча собаки й не завдали Фродо шкоди, ця подія так налякала його, що навіть приблизно тридцять років по тому його кинуло в тремтіння від думки про те, що доведеться йти через землі старого фермера.
Відповідно до книг, у Меґота було три доньки і щонайменше три сини, не рахуючи дружини (яка фігурує в тексті виключно як місіс Меґот). Якимось незрозумілим способом Меґот раніше познайомився з Томом Бомбадилом і тепер повідомив йому, що Фродо і його друзі можуть прийти до будинку Бомбадила через Старий ліс. Сам Бомбадил описував Меґота як гобіта неабиякого розуму.
Люлька випалена. Настав час підсумків
Мій довгочит добігає свого логічного кінця, і він вийшов саме таким, яким бачився мені з його початку. Що ж я хотів розповісти вам? Я хотів лише привідкрити, а тим хто загалом ознайомлений(певен що таких серед нас чимало), нагадати, який чудовий та по-своєму прекрасний гобітський світ. Гобіти - такі маленькі, непомітні, закриті у своєму маленькому спокійному світі, неохоче вітають незнайомців. Серед них ніколи не було ні видатних поетів, мудреців чи могутніх воїнів, однак гобіти завжди лишались гобітами - добрими, привітними та здатними на що завгодно ради своїх друзів, дому, родини. І вони завжди такими і лишатимуться, і житимуть у Торбиному Куті, розповідатимуть історії біля комину, розкурюватимуть «Старого Тобі», збиратимуть врожаї, роститимуть дітей. Й ми все знову і знову вертатимемося до них, шукаючи те саме відчуття спокою та миру, яке огорнуло нас вперше при описі Ширу, з його швидкими річечками, давніми лісами, просторими лугами й казковою атмосферою. А поки ми ще живемо у нашому з вами світі, пам’ятаймо про Сема й Фродо, Піппіна й Меррі, про Мордор та Анґбанд, які насправді не така вже й вигадка(як у духовному так і фізичному сенсі). Хотів би ще щось додати - але на цьому певно закінчу.
Namarië, Mellyn
