Тоді вирий нору в землі, — сказав Леґолас, — якщо така ночівля тобі більше до смаку. Тільки копай хутко і глибоко, якщо хочеш заховатися від орків.
Дж.Р.Р. Толкін — Володар Перснів
Сьогодні, Mellyn, моя розмова поведе вас від затишних полів Ширу до однієї з найтемніших частин Історії Середзем’я — до орків. Тож запасайтесь мірувором, готуйте смолоскипи, а я починаю…
Походження
Здавалося б, над питанням деякі толкіністи уже давно поставили жирну крапку з виходом Сильмариліону, у якому основною думкою є те, що орки — спаплюжені ельфи, яких викрав Морґот, і з яких під дією його “чорного чаклунства” вивели породу орків. Однак, Толкін, по-перше, не вважав Сильмариліон завершеним твором, а по-друге, біля сторінки рукопису з усіма цими генетичними перипетіями та ельфійською теорією він залишив одну невеличку примітку:
Alter this. Orcs are not elvish(Переклад: Зміни це. Орки не ельфійського походження)*
Остаточної відповіді на питання щодо істинної суті орків Професор так ніколи й не надав, переходячи від однієї тези до іншої. У довгочиті наведено усі можливі та неможливі теорії, а у що вірити — вирішувати лише вам.
*Усі переклади фрагментів творів, не перекладених видавництвом «Астролябія», як-от з «Природи Середзем’я», Листів і т.д., є інтелектуальною власністю Клубу Дослідників Толкіна та не є офіційними.
Людська гіпотеза
Істинна природа цих створінь давно вже є предметом нескінченних дебатів. Дехто називає їх Melkorohini, дітьми Мелькора. Інші ж резонно заперечать: раби вони, а не діти. Які б пропозиції не висувались, достеменно відомо лиш одне — орки були виведені Мелько як істоти, наповнені ненавистю до ельфів та людей, дітей Ілуватарових, істоти, повністю йому підкорені, його волі, його помислам, істоти, що стали блюзнірською насмішкою над творіннями Еру. Популярною думкою є те, що орки — спотворені люди. Тут нам стає на заваді вже хронологія. Ми точно не знаємо, коли саме пробудилися люди, але це не було настільки рано відносно пробудження Квенді, що Мелькор аж ніяк не міг отримати на час свого повернення цілі орди готових до бою солдат. Єдиним варіантом були б якісь фабрики з цілодобового виведення потомства, як от у Гакслі(див. О.Гакслі — Який Чудесний Світ Новий), однак навіть у толкінівського гіпертехнологічного Зла не могло на той час існувати чогось навіть наближеного до таких апаратів.
Якщо представники Едайн уже видихнули з полегшенням — не поспішайте радіти. Згадаймо про одного чудового персонажа — Саурона, який допомагав панові у всьому та був причетний до виведення орків. Чому ж, за відсутності свого Володаря, він не міг таємно та довго виводити з людьми усе що йому заманеться та маючи вдосталь часу, щоб новий вид розмножився та утворив справжнє військо? Увівши такого персонажа у свій Всесвіт, Толкін убив хронологічну проблему та перетворив цю теорію, як не дивно, на найбільш розумну, а також узгоджену з тим, що ми знаємо про Морґота.
Мелькор би ніколи не зміг сотворити живих, наділених душею, істот, однак він був надзвичайно вправним у псуванні чужих творінь. Для тощо, щоб бути повністю чесними з вами, все ж зазначимо: Мелькор, якби він дуже забажав, міг би спробувати створити живих істот, однак його успіх був би рівень успіху Ауле — він створив би маріонеток, бездіяльних без його волі, вони були б просто пустими сосудами, які б з превеликою радістю вчинили самогубство по найменшому наказу свого творця.
Одначе орки не такі. Далеко не такі. Безумовно, як я зазначив у першому абзаці цього розділу, Мелькор мав повну владу над цими творіннями, але влада ця базувалася на страху, й вони усвідомлювали це, й ненавідили його так же сильно, як і боялись. Орки — зло в суті своїй, вони настільки не людяні, що насолоджуються своїми злочинами. Вони обожнюють вбиство, насильство, грабунок — ось їх найглибші, найсолодші мрії. Але уся суть, усе єство у тому, що якби не було Мелькора — вони б і самі це все робили, без ніякого наказу згори. Вони вбивають одне одного, коли це шкодить їх Володарю, вбивають через неперозуміння, вони просто це люблять. Навіть коли Мелькор програв, орки не зникли, у них проявились й інші риси дітей Еру. Вони ховалися, розмножувалися, полювали. Їм були необхідні їжа, військовий вишкіл. Вони хворіють, вони не безсмертні, як ельфи, і живуть коротше за людей.
На останньому твердженні зупинимось трішки детальніше. Тривалість життя орків у давні часи було важко визначити. Під владою Морґота перебувало безліч духів-Майар, що набували їх подоби, та дали поштовх легендам про оркських капітанів, яких неможливо було вбити та які з’являлися у битвах, коли б уже давно мали згинути від старості.
Заглянувши також у “Незавершені Сказання”, ми побачимо ще один цікавий аспект — Друедайн. Цю ж(людську) версію походження можна знайти в оповіді про Друедайн, яке Толкін написав у свої останні роки. Згадуючи веселий сміх Друедайн, пояснюється, що якщо хтось заявляв, що Морґот міг створити орків з Друедайн, Ельдари відповідали:
Безсумнівно, Морґот, оскільки він не може створити живих істот, вивів орків з різних видів людей, але Друедайни, мабуть, втекли від його Тіні, бо їхній сміх і сміх орків так само відрізняються, як світло Амана від темряви Анґбанда
Однак обидві раси вважали одна одну зрадниками, що змушує деяких думати, що насправді між ними існувало якесь віддалене споріднення.
І останній, але від цього не менш жахливий аргумент на користь людської теорії:
З плином часу люди, які перебувають під владою Зла, усього за кілька поколінь можуть бути розумово та морально опущеними майже до рівня орків, а надалі і спаровуватися з ними, породжуючи нові породи, зачасту більші, хитріші та витриваліші. У Третій Епосі, Саруман перевідкрив цей спосіб(чи довідався його завдяки гострому та проникливому розумові), і у своїй жадобі до влади він вчинив своє, певно, найжахливіше діяння: схрестив орків та людей. І екперимент завершився вдало.
Камінь та ґраніт
Ця версія, можливо, буде для вас найдивнішою, бо з каменем у нас асоціюються ґноми(дворфи), а воно он як буває…
У «Книзі Втрачених Сказань» ми дізнаємося, що Мелькор сотворив орків буквально із земної тверді:
…усі представники цієї раси були виведені Мелько у підземних печерах із каменю й слизу. Їхні серця були з граніту, а тіла — деформовані.
У наступній ґрунтовній ревізії своєї міфології Толкін зберіг те саме походження: у «Квента Нолдорінва» (1930-ті) говориться, що Морґот створив орків в Утумно, ще до пробудження ельфів:
орочі орди створив він із каменю, але серця їхні — з ненависті
Однак у «Найранніших анналах Белеріанду» це відбувається вже в Анґбанді, опісля викрадення Сильмарилів.
Теорія фактично спростована майбутнім рішенням Толкіна наділити Еру виключним правом одухотворяти живих істот, але сама концепція виглядає щонайменше цікаво.
Ельфійське відлуння
Певно, найпопулярніша теорія виникнення цих істот. У той час ще притримуючись думки, що Морґот створив орків із упійманих ельфів, Толкін описав її у «Квенті Сильмариліон» 1937 року та в анналах Аману. Згідно з останніми, у рік 1095 епохи Древ, ельфи, що не послідували за Ороме, стали безлідно зникати…
Про долю ж нещасливців, яких упіймав Мелькор, достеменно відомо мало. Хто ж бо з сущих повернувся з копалень Утумно чи відав про темні наміри Мелькора? Проте мудреці Ерессеа правдиво вважають, що всі квенди, котрі попали до рук Мелькорових ще до знищення Утумно, були ув’язнені та довгими тортурами перетворені на покручів і рабів; отак-то, заздрячи ельфам і прагнучи поглумитися з них, Мелькор вивів мерзотну породу орків, які відтоді стали заклятими ворогами ельфів. Орки жили та множилися, як і Діти Ілуватарові, не зміг-бо Мелькор після бунту свого в часи Айнуліндале, ще до Початку, сотворити ані життя нового, ні навіть подоби його кажуть мудрі. Але в глибині темних орківських сердець кипіла ненависть до Повелителя, призвідника їхніх нещасть, якому служили вони зі страху. Це, мабуть, був найпідліший учинок Мелькорів і найненависніший для Ілуватара.
Сильмариліон, вид. «Астролябія», пер. К.Оніщук
Ця теза, як і попередня, вважайте не дійсна, але у певних формах(можливо, мало місце локальне схрещення захоплених людей, ельфів та тварин(і куди мене несе))
Зауваги щодо душі, Бога та Мелькора, які я знаходжу корисними у даному питанні:
…Катастрофа», яку ельфи так відчували, була повстанням проти Еру, що прийняло форму визнання Мелькора Богом. Одним із наслідків цього було те, що феа(душа) була [?пошкоджена], і Мелькор мав право на тих, хто повстав проти нього і шукав захисту в Еру, а також доступ до (??) óre, які (?дивували??), але були (?марними), і лише наймудріші з Людей могли розрізнити (?його) злі спонукання та справжнє óre…
…Але що, якщо феа(душа) покидає тіло, яке не зазнало серйозних ушкоджень або є цілим? Тоді, як можна припустити, воно залишається живим тілесним тілом, але без розуму; воно стає твариною (або кельвою), яка не прагне нічого, окрім їжі, завдяки якій може продовжувати своє тілесне життя, і шукає її лише так, як це роблять звірі, використовуючи свої кінцівки та органи чуття. Це жахлива думка. Можливо, такі речі дійсно траплялися в Арді, де, здається, немає нічого неможливого, коли мова стосується зла чи спотворення речей та їхньої природи. Але це могло траплятися лише зрідка… (Рідкісні випадки стосуються Аману. У інших варіаціях вони набагато жахливіші. Адже в історіях записано, що Морґот, а після нього Саурон, виганяли феа терором, а потім годували тіло і робили його звіром. Або ще гірше: залякували феа в тілі і зводив її до безсилля; а потім годували тіло падаллю, так що воно ставало звірободібним у повадках своїх…)
…Відродження — не єдина доля бездомних фейрів. Тінь над Ардою завдавала не лише нещастя і тілесних ушкоджень. Вона могла спотворювати розум, і ті з Ельдарів, чиї душі були затьмарені, вчиняли протиприродні вчинки і були здатні на ненависть і злобу…
…Феа є єдиною і, в кінцевому рахунку, неприступною. Її не можна насильно привести до Мандоса — Її кличуть, запрошують; поклик походить від справедливої влади і є наказом; однак від виконання можна ухилитись. Серед тих, хто відхилив клич (а точніше, запрошення) Валарів до Аману в перші роки існування ельфів, відмова від виклику до залів Мандоса, як кажуть Ельдари, є поширеним явищем. Однак у давні часи, коли Морґот був в Арді, а після нього його слуга Саурон, це стало траплятися рідше, бо тоді безтілесна феа в страху перед Тінню втікала в будь-який притулок — якщо тільки вона вже не була віддана Темряві і не перебувала під її владою. Подібним чином навіть серед Ельдарів були ті, які стали зіпсованими, відмовлялися від виклику Валар, і мали недостатньо потуги, щоб протистояти зову Морґота.
The Nature of Middle-earth, Carl F.Hostetter
Тварини
Іноді, вивчаючи різноманітні аспекти Професорової міфології, приємно дивуєшся, звідки у нього стільки фантазії витворювати тонни різноманітних сюжетних арок та наснаги пропрацьовувати свої творіння до найменших деталей, а також тому, що прочитавши це все ще можна лишитися при здоровому глузді(чи не можна?…)
У пізніші роки свого життя Толкін почав переглядати деякі з аспектів легендаріуму, але так і не вплів більшість задуманих змін у свої твори. Діставшись до ельфійської теорії, він написав есей, приблизно в 1959 році, в якому розмірковує про ситуацію з Ауле і ґномами, вирішуючи, що тільки Еру міг надавати розум і вільну волю новим істотам. Орки часто бунтували проти Морґота чи Саурона або критикували їх, отже, вони мали б бути істотами, створеними до Мелькора і не Мелькором, які не були повністю підконтрольні своєму володареві, якщо тільки він не керував ними безпосередньо. Тоді можна логічно припустити, що вони — тварини, здатними говорити(як папуги) але без душі (fëa). Морґот спотворив їх, щоб вони були схожими на Дітей Ілуватара та навчив би їх здібності говоріння. З подібних прикладів в історії ми знаємо Орлів(посланців Манве) та Гуана, яких Валари навчили мови й фізично вдосконалили. От саме дана гіпотеза має місце на існування, на відміну від кам’яно-земляних орчиків, але хтозна, що б ще Толкін перекреслив олівцем, виводячи ідеальну теорію
Зовнішність
Орки описуються як істоти зазвичай нижчі за людей, сильні, одначе кривоногі та з викривленою поставою. Серед орків могли траплятися винятки, схожі на ті що трапляються серед людей, що могли бути вищими(не беремо до уваги урук-гаїв, це окрема тема), але більшість найімовірніше, була схожі за розмірами на гобітів (згадаймо, як Фродо і Сем успішно прикидалися орками в Мордорі). Звісно, що вид на вид не приходиться: якийсь мав довгі руки, якийсь мав ікла, інший був менший статурою, але швидший. Загалом Толкін описує їх як смаглявих чи жовтуватих, а орків Мордору — як чорних.
Види орків
Орки Мордору
Орки Червоного Ока — це найстандартніші орки, яких ви тільки можете уявити. Вони зібралися із різноманітних племен під управлінням Саурона та примар Персня. Прийшовши до влади у 1000 році Другої Епохи, Аннатар наново зібрав усіх тих, хто вцілів після війни Гніву, а також розпочав виведення усіляких нових видів.
Орки Сходу
Але далі на схід проживали більш численні та сильніші види, колишні підданці Морґота. Перебуваючи довгий час без свого господаря, вони все ще були дикими та некерованими, полюючи як один на одного, так і на людей (і добрих, і злих).
The Nature of Middle-earth, Carl F.Hostetter
Дане відгалудження орочої породи проживало, як легко зрозуміти з назви, на східних окраїнах Середзем’я. З-поміж усіх інших вони вирізнялися бунтарським духом. Завдяки своєму віддаленому розташуванню вони пережили поразку Моргота у Війні Гніву, тому їх було більше, ніж інших залишків злих сил. Навіть коли Саурон могуті східні орки все ще були безладним угрупованням і не відразу схилилися перед ним, що не дозволило йому міцно закріпитися на південних і східних землях, як він сподівався. У його ельфійській подобі вони зневажали його й навіть наважувались сміятися з нього.
Все ж, у кінці кінців, зігравши на ненависті до ельфів та жадобі війни, Саурон зміг об’єднати і ці неподатливі племена під свої знамена та доєднав їх до орків Червоного Ока.
Орки Імлистих гір
Проживаючи в Імлистих горах, ці орки(чи гобліни, як їх звуть у Гобіті) дошкуляли просто усім. Ісільдур, найвірогідніше, загинув від їхньої руки. Більбо втратив свої ґудзики. Компанія Торіна Дубощита ледь не загинула, потрапивши у їх лапи(хоч Верховново Ґобліна вбили, вже добре). Битва пяти воїнств, винищення народу Беорна, Азоґ, захоплення Морії, нескінченні війни з ґномами…Так-так, це все вони, орки зі вкритих імлою гір.
Їх чітке походження ніде чітко не вказується, але швидше за все вони, як і більшість інших видів, походять від орків, що вціліли у Війні Гніву. Від своїх родичів вони різняться майстерністю будувати складні та розгалужені(хоч і брудні) системи тунелів, були нижчими, але при цьому надшвидкими, навіть мали власних винюхувачів.
До речі, про винюхувачів.
Орки - мисливці
— Що ж, не багато користі з вас, дрібні винюхувачі, — відповів більший орк. Я вважаю, що наші очі кращі від ваших нахабних носів.
— І що ти там побачив? — пирхнув інший. — Довбень! Ти навіть не знаєш, що шукаєш.
Дж.Р.Р. Толкін — Повернення Короля
Ці орки — найкращі ворожі винюхувачі та майстри вполювати будь-яку необхідну здобич на просторах Белеріанду та Середзем’я. Одна з їх найвідоміших операцій — це спроба захопити Ніенор, дочку Гуріна, що й призвела до її появи у Бретілі, а сам загін орків-невдах був знищений 4 ельфами з Маблунґом на чолі. Також Фродо й Сем під час своєї подорожі крізь Мордор ледь не трапили в полон, опинившись усього за 20 кроків від слідопита. На їхнє щастя, той надто переймався порятунком власного життя та не помітив те, що так довго шукав.
Урук-гаї
Ага, мусимо триматися разом, — гарикнув Уґлук.
— Я не довіряю тобі, мала свине. Якщо ти не в своєму свинарнику, то всього боїшся. Якби не ми, ви всі вже давно повтікали би. Ми бойові урук-гаї! Ми вбили великого воїна. Ми захопили бранців. Ми слуги Сарумана Мудрого, Білої Руки, — Руки, що годує нас людською плоттю. Ми прийшли з Ісенґарда, ми привели вас сюди, і ми поведемо всіх назад тим шляхом, яким хочемо. Я Уґлук. Я все сказав
Дж.Р.Р. Толкін — Дві Вежі
Урук-гаї — кремезні чорні орки, виведені Сауроном(чи Примарами Перстня за його наставництва), а пізніше і Саруманом. Вони більші та витриваліші, ніж звичайні орки, мали товсті ноги, довгі руки та розкосі очі, а також їх зброя була не звичної для більшості орків — луки, що пасували б навіть людям, та короткі мечі.
Для поціновувачів кінотрилогії Володаря Перснів вони насамперед відомі як служки Сарумана, що вбили Боромира та захопили Піппіна та Меррі в полон. Через це часто виникає хибне уявлення, що саме Білий Чарівник причетний до їхньої появи. Одначе, це не так.
Уперше ці орки потривожили людей у часи правління намісника Ґондору Денетора I. У 2475 році Третьої Епохи вони розпочали захоплення Ітілієну, яке у 2901 призведе до відходу останніх мешканців, та сплюндрували Осґіліат, однак Боромир, син Денетора I, розбив їх війська. За п’ять років, у 2480 Т.Е., Саурон скерував орків у Морію, наповнюючи колись наймогутніше королівство ґномів цією заразою, і таємно розбудовуючи свої форпости в Імлистих Горах.
Орки, що служили Барад-Дуру, мали на своїх шоломах мітку Червоного Ока, ті ж, що перебували під командуванням Сарумана — руну С на шоломах, а на своїх круглих щитах — зображення білої руки на чорному полі.
Етимологія
Uruk-hai у перекладі означає орочий народ. Саме слово Uruk можна використати до будь-якого орка, але саме орки вищої раси полюбляли таким чином відокремлювати себе від нижчих сородичів
Орки Сарумана
Ця назва охоплює усіх орків, що були під командою спершу Білого, а потім Різнобарвного Чарівника. Починаючи з 2990 року Третьої Епохи, Саруман багато вправлявся у виведенні орків, кого він тільки не сотворив. Урук-гаї, людогобліни, виводив варгів, залучав найманців, і довгий час уся ця рать утримувалася у смердючих ямах, щоб залишатися прихованою від цікавих очей.
Про перших із цього списку я щойно розповів, тож зараз беруся за екземпляри поменше.
Якщо з орками-найманцями усе зрозуміло, то з от людогобліни представляють більший інтерес. Чарівник, через відсутність кількох століть чи тисячоліть для дослідів, зі своїх експериментів з дикунами та орками він отримав не те щоб чистий новий вид, а радше напівлюдей. Біл Папоротняк, він же південець, розбійники, що прислуговували Шаркі у Ширі — це все представники жахливого Курунірового дійства. Такі особи були дуже підлими, хитрими та спритними. На їх руках кров роганського принца Теодреда, єдиного сина Теодена.
Найбільша армія, яку Саруман коли-небудь виставляв — 10 000 воїнів, переважно уруки, а також дикуни й напіворки. Не зважаючи на свою чисельну перевагу, орда зазнала страшної поразки під Гельмовим Яром, а тих, що урятувались, донищили Енти.
Снаґа
Не зважаючи на те, що дане слово фактично не називає якийсь конкретний народ, я все ж вирішив помістити його у цей розділ для повного розуміння читачем орочого світу
Снаґа в залежності від ситуації означає раб чи слуга, хоча у випадку з орками різниці між цими двома поняттями майже не існувало. Основні поціновувачі терміну — вище згадані уруки, які дуже любили потішити власне еґо, принижуючи слабших орків. У книгах зі снаґами ми зустрічаємось у Двох Вежах(ст.75, вид. «Астролябія», пер. К.Оніщук) та Поверненні Короля(р. «Вежа Кіріт-Унґолу», вид. «Астролябія», пер. К.Оніщук)
Ґобліни
Про ґоблінів див.розділ «Щодо орків-ґоблінів» нижче
Гобґобліни
Словом гобґобліни Професор описував великих орків Третьої Епохи. Цей термін зустрічається неймовірно рідко(лиш по одному разу у Гобіті і проскакує у листах та Біографії), що, як на мене, значить те, що Толкін так і не вирішив, лишити цей термін як визначення повноцінної раси, чи так і лишити його тимчасовим(перехідним) елементом. Можливо, він хотів так означити майбутніх урук-гаїв, однак на момент написання Гобіта цього слова просто ще не існувало.
У листі №319 до Роджера Ланселіна Ґріна 1971 року Толкін писав, що твердження про те, що гобґобліни є більшим видом, є діаметрально протилежним до первісної істини, і цим перекреслив усі свої міркування, наведені у Гобіті. Що тут скажеш — Толкін
Перш ніж ти дістанешся в обхід Морок-лісу на північ, ти опинишся якраз посеред схилів Сірих Гір, а вони просто кишать щонайпаскуднішими ґоблінами, гобґоблінами й орками.
Дж.Р.Р. Толкін — Гобіт
Розмноження
Способом, яким орки збільшували свою чисельність, Професор також грався як хотів. Спершу він писав, що орки створені Мелькором із каменю, потім перейшов на експлуатацію ельфів, а згодом, відкинувши й цю гіпотезу, почав спиратися на людей.
Перший метод не потребує особливих роз’яснень, а так як його виключили з канону, то ми не будемо надто довго на ньому зупинятися. Його суть полягає у тому, що Морґот, бажаючи поглумутись з дітей Еру, витворив істот, що виглядали як покалічений образ людини чи ельфа(чому ця, чи якась інша теорія про вирощування орків штучним шляхом, як-от у кінотрилогії Володар Перснів, хибна див. «Людська гіпотеза»)
Другий же метод передбачає те, що орки зберегли властивості попередніх себе та розмножувалися так само, як люди та ельфи, у темних оркських підземеллях… Часто у читачів виникає питання: “А де ж їхні жінки?”. Мені вбачається, що цей гордіїв вузол досить легко розв’язується. По-перше, якщо ціль орків війна та грабунок, то логічно припустити, що їх жінки перебували у своїх “домівках”, необхідні лиш для розмноження та виведення майбутнього потомства. Також, з ними могла виникнути ситуація як з ґномками — їхня зовнішність могла стати настільки схожою на зовнішність орків-чоловіків, що навіть побач ми орчиху, ми б певно й не усвідомили цього. І на завершення наводжу лист від Джона Рональда Руела Толкіна до місіс Мунбі, відповідаючи на питання її сина Стефана:
Напевно, були й орчихи. Але в історіях, у яких орки лиш зрідка з’являються як солдати ворожих армій на службі у злих володарів, ми, звісно, не можемо багато дізнаєтися про їхнє життя. Мало що відомо.
Передбачаючи питання “А як же виведення нових видів?” — хоч тут усе просто. Нам треба вивести новий вид орко-людей? Не проблема — беремо орків, беремо людей та схрещуємо їх природним шляхом…
Повадки та звичаї
Орки, особливо ті, що мешкали у горах, не часто полишали свої домівки, якщо тільки не шукали нових місць для проживання, не йшли на війну чи не влаштовували набіги, щоб добути їжу або рабів. Під час таких набігів вони часто користувалися допомогою варгів, з якими потім ділили здобич. Вони не боялися вогню(згадаймо, як у «Гобіті» ґобліни без особливого постраху загасили частину палаючого вогнища), проте уникали води і не підходили до моря, якщо це не було вкрай необхідно.
Етимологія
Саме походження слова орк Професор так і не встановив. Він припускав, що це слово(Лист №144) походить від давньоанглійського orc(demon), однак ніяких вагомих аргументів на користь цієї теорії у нас немає, окрім фонетичної схожості. Через таку форму слова виникли також деякі фонетичні проблеми. При утворенні прикметника чи назви мови, orc + ish, він мав би читатися як [orcsish], а це точно не входило у плани Толкіна. У давньоанглійській варіації слово промовлялося як [ork], цього способу притримувавсь і письменник. Через це він планував відмовитися від orc та змінити c на k, вчинивши так само й з orkish. Однак, якщо прикметник удалося змінити, власна назва лишилася immutatus. Саме тому в оригіналі ми зустрічаємо іменник orc, а водночас з ним і прикметник orkish.
Альтернативі та неканонічні назви
Ельфійськи мови | Інші мови |
|---|---|
Квенья: orko (мн. orqi) | Кхуздул: Rukhs(Rakhās) |
Мова Доріату: urch(urchin) | Адунаїка: ukru(urkhu) |
Мова срібних ельфів: urc(yrc) | Вестерон: orca |
Нолдорін: orch(yrch) | Чорномова: uruk |
Синдарин: orch(yrch), можливе утворення з додаванням -hoth(орда); glamhoth — гучна орда(щось на кшталт нашого «варвари») | Ентська: burarum |
Нандорін: ūriʃ(останній звук відповідає нашій щ, як-от коли ми заспокоюємо маленьку дитину, чи закликаємо до тиші: [щ:] | Мова друедайн: gorgûn |
Угорі навів основні нестандартні терміни, що ви можете зустріти протягом вивчення всесвіту, а тепер розглянемо ще кілька цікавих(особливо для толкіністів, яких цікавлять мови, створені Професором) аспектів, які з огляду на їх повноту не коректно розміщувати у таблиці:
Ще тільки розбудовуючи квенью, Толкін використовував форму Ork/orq, множину Orqi а також жіночу форму — Orqindi.
У нолдоріні, трішки видозміненій формі мові гномів(первісне найменування ельфів нолдор), прототипі синдарину, слова для назв орків були ті самі(див.таблицю), але у гномській було ще слово, для позначення «одного з орди, ґобліна» — Gong
Усі назви орків в ельфомовах еволюціонували від кореня -Ruku/-Ruk, що описує «прислужників Мелькора та жах, що вони наводили на ельфів»
Melkorohini — досл. «діти Мелькора», архаїчна назва орків
Щодо орків-ґоблінів
У творах ми можемо також зустріти таке явище, коли орків називають ґоблінами. Це ми бачимо переважно у Гобіті, але зустрічається дане явище й у Володарі Перснів. У Гобіті зазначається, що ґоблін — переклад orc на англійську мову:
Орк — це не сучасне слово. Воно трапляється раз чи двічі, але зазвичай перекладається як ґоблін (чи гобґоблін — стосовно рославішого племені. Орк — це гобітська форма тогочасної назви цих створінь, і вона зовсім не пов'язана з поширеним у деяких мовах словом орк чи орка на позначення морських тварин, подібних до дельфінів.
Дж.Р.Р. Толкін — Гобіт
Серед загиблих було четверо солдат-ґоблінів, кремезних, смаглявих, косооких, із товстими ногами та великими руками. Вони були озброєні короткими мечами із широкими лезами, а не кривими ятаганами, як звичайні орки; а ще мали тисові луки, за формою та довжиною схожі на людські.
Дж.Р.Р. Толкін — Дві Вежі
Темні куточки нашої душі
Читаючи даний довгочит, більшість з нас певно завершить його з відчуттям спокою. Хах, примітивні орки, такі жорстокі й тупі, насолоджуються вбивствами, ненавидять, не вбачаючи такої краси світу, не те що ми, високорозвинені homo sapiens. Якщо поміркувати, то нас від них відділяє не така вже й велика прірва(навіть одна з теорій їх виникнення ґрунтується на природі Едайн). Кожна людина може стати такою, і не важливо, наскільки правильною чи доброю вона себе вважає.
Спостерігаючи орків як символ, Орки — це творіння, що стали звичайними гвинтиками у машині, як на мене, вони є чудовим відображенням аунтиутопічного суспільства, тільки якщо зазвичай у таких творах як «1984» чи «451° за Фарангейтом» нам демонструють(хоча б на початках) можливість розірвати це безупину рухливе коло жаху, тут навіть примарна надія на порятунок відсутня, вона просто не можлива, у цьому чорному, пекельному Мордорі, наповненому нескінченною жорстокістю. Орки не ідіоти. Вони риють тунелі, створюють механізми, виковують зброю, піддаються військовій муштрі, планують. Однак морально, у їхній душі(чи радше тій пустоті, що від неї лишилась) вони — просто ніщо. У них немає моралі. Вони живуть, ні, не живуть, було б блюзнірством називати це життям, вони існують з єдиною метою(окрім страху перед могутнім Володарем) — заради отримання задоволення, втілення власних примітивних, тваринно-первинних бажань у життя, і це все їм дарують вбивства, пригноблення слабших істот, грабунки та інші жахливі речі. Толкін, як противник прогресу, того чорного диму та попелу, що він спостерігав протягом свого життя, цілком міг, окрім сюжету про гріхопадіння чи чогось подібного, зробити орків завуальованим прикладом того, до чого нас можуть призвести наші необмірковані(чи цілком обмірковані) дії.
