Радаґаст…Друг пташок та звірів, усього живого. Непримітний чарівник Середзем’я, чия присутність у світі видавалась лише дивною забаганкою долі. Однак, як і більшість Професорових персонажів, він тут не просто інертна складова, він несе у собі певне повідомлення для нас усіх. Радаґаст цікавий, давній та й певною мірою могутній персонаж, і думається мені, він цілком заслуговує на власний довгочит, у якому я постараюся показавати вам справжнього його та не оминути жодної деталі. Тож ми починаємо…
Історія
У 1000 році Третьої Епохи Радаґаст з іншими своїми колегами — чарівниками прибув з Валінора до Середзем’я. Вала Яванна змусила Сарумана взяти його до себе в компанію, що згодом могло бути причиною його зневажливого до нього ставлення як до обтяжливого і нерозумного грибоїда.
Більшу ж частину часу Радаґаст жив у місцині біля південного заходу Лихолісся, в Росгобелі. Радаґаст мало цікавився політикою чи справами Білої Ради, надаючи перевагу компанії природи й тварин, ніж людей.
У книгах ми з ним вперше знайомимося у “Сильмариліоні”, де він допомагає Саруману у боротьбі проти Саурона. У “Володарі Перснів” простодушного Радагаста використав Саруман, щоб заманити Ґандальфа до Ортганку і захопити його. Але саме Радагаст згодом і врятував його, пославши орла з новинами про пересування ворожих сил. Побачивши ув'язненого на вершині вежі Ґандальфа, орел відніс його в безпечне місце, перш ніж Саруман помітив втечу.
На цих кількох епізодах його роль в цілому й вичерпується. Після цих подій є лише одна згадка про нього, після ради в Ельронда, на якій було вирішено скликати усіх союзників на січу проти Саурона. На його пошуки відправили розвідників, які, повернувшись назад, повідомили про його відсутність удома, у Росгобелі, й узагалі будь-де. Толкін не пролив багато світла на те, що з ним сталося й більше він у творах не згадується.
Відхилення від курсу
Не дивлячись на свої добрі наміри Радаґаст так і не виконав поставленої задачі. Його любов до лісу, природи, звірів все ж взяла своє. Він обрав сконцентруватися лише на собі і своєму клаптику землі, майже не зважаючи на те, що відбувалося навколо. У наш час є багато людей з аналогічною поведінкою, які, можливо навіть не свідомо, але обирають себе та власний комфорт понад усе.
Ранні версії Легендаріуму
У перших чернетках “Гобіта” Бладортін (себто Ґандальф) називає Радаґаста своїм колегою-чарівником і “двоюрідним братом”. Джон Д. Рателіфф зазначає, що на цьому етапі розвитку легенди не було причин, чому чарівник не міг мати кузена. Він також припускає, що, ймовірно, Толкін розглядав можливість пояснити відсутність Ґандальфа (після від'їзду Торіна і Ко з будинку Беорна) тим, що він пішов до Радаґаста (який мешкав неподалік), щоб спланувати напад на Некроманта
Є очевидним те, що ще на початку написання “Володаря Перснів” Толкін передбачав певну роль Радаґаста в цій історії. Зрештою, він вирішив, що використає його як засіб для того, щоб доставити Ґандальфа до Ізенґарду. Отже, Ґандальф описував Радаґаста як свого “кузена”, але вже у наступній чернетці він стає його “родичем”. В остаточній версії він вже просто каже, що Радаґаст - '“один з мого ордену”.
До речі, цікавий факт: спочатку Толкін хотів назвати його “Радагастом Сірим”, але олівцем змінив “Сірий” на “Коричневий”.
Закінчуючи писати історію про Морію, Професор зробив нотатки про подальший розвиток сюжету. В них він розглядав можливість виселення Гандальфом Сарумана з Ізенґарду і передачі його у володіння Радаґастові після падіння Мордору.
Етимологія
Саме ім’я “Радаґаст” так і не отримало однозначного тлумачення та завдало мороки дослідникам Легендаріуму. У своїй дуже пізній нотатці Дж. Р. Р. Толкін у 1972 році зазначав, що назва ця дана людьми з-за Андуїну, і її значення “зараз не піддається чіткому тлумаченню”.
Джейсон Фішер, до прикладу, припускає, що давньоскандинавське слово ráðgast (себто “радитися”) є джерелом назви Радаґаст
Джон Д. Рателіфф і Дуглас А. Андерсон пропонують нам розглянути ім'я готського вождя Радагайса як джерело натхнення. Також вони пропонують ім'я слов'янського бога Радеґаста (згаданого істориком XI століття Адамом Бременським у “Gesta Hamburgensis Ecclesiae Pontificum” та німецьким письменником XIX століття Якобом Гріммом у “Тевтонській міфології”) або Редіґаста.
Джон Д. Рателіфф також ще припускає, що це може бути й давньоанглійське ім'я, яке означає “Дух дороги” і складається з компонентів rad (“дорога”) і gast (“дух”, “ангел”).
Інші імена
Нашого друга Професор не обділив і цікавими найменуваннями :
Айвенділ — ім’я з квеньї, що означає “Друг/пошановувач птахів”, яке, очевидно, походить від кв. aiwë (“маленька пташка”) + -ndil (“друг”)
Інше ім'я на цій же мові — Hrávandil(Граванділ/-ь), яке він використовував, коли його відправили до Куївінена(так - так, Радагаст був там, був там тисячі років тому) разом з іншими Вартовими, що, на думку Карла Гостеттера, найімовірніше, означає “Друг дикого звіра”, від hravan (“дикий звір”) і -ndil (“друг”).
Його напоширенішим ім’ям було “Радаґаст Коричневий”, також зустрічається “Радаґаст Бурий”. Можливо, він отримав це ім'я через земляно-коричневий колір одягу, в який він був зодягений, коли прибув до Середзем'я. Прізвиська тих же Сарумана та Ґандальфа - “Білий" та "Сірий” відповідно — відповідали кольору їхнього одягу, а двох інших чарівників, які носили одяг кольору моря, називали “Блакитними/синіми чарівниками”.
Ну і для повноти картини треба згадати про деякі прізвиська, якими відзначився Саруман, насміхаючись у розмові з Ґандальфом з Радаґаста, називаючи його “Радаґастом Приборкувачем Птахів”, “Радаґастом Простаком” і “Радаґастом Дурнем”.
Висновок
Що ж Професор хотів показати нам, вводячи його в історію? Радаґаст — добра душа, тихий, завжди готовий прийти на допомогу та володіючий безмежним потенціалом розвідника та інформатора. Однак йому, як і багатьом з нас, не вистачило волі продовжувати. Його образ мав показати нам, як важливо не закриватися від цього світу, а завжди тримати руку на пульсі, навіть якщо здається, що Ворога знищено, і мир запанував навіки. А також те, що навіть найближчі друзі, як “брат —Саруман” , можуть використовувати вас, прикриваючись добрими намірами та бажанням протистояти Злу. Певен, що кожен з вас зробить відповідні висновки та не допустить помилок нашого бурого друга у власному житті.
Cuio Vae!
