and I can prove it mathematically (або ні)
Дисклеймер:
Вас вітає PhD з натягування сови на глобус! Очевидно, що цей есейчик на Друкарні авторства рандомної подруги є істиною в останній інстанції, а також претендує на серйозність, компетентність і заслуговує уваги видатних літературознавців і непересічних толкіністів. Амінь! *відрижка*
Ліричний вступ:
Замолоду (а ще швидше у юності) тобі ще вистачає завзяття асоціювати себе із ельфами, але дорослішання — ґвалтовна й ґрунтовна десакралізація дитинства, тож зрештою ти прокидаєшся йобаним тривожно-затурканим, недобитим бідосею-ґолумом, який мріяв би ліпше бути гобітом. А є про що мріяти! Адже гобіти — найчистіші й найтонші душею, найсміливіші півмірки, які вміють жити й не заважають робити це іншим. Вони здатні дивувати, як ніхто інший, вдатні до творчости, гумору і звитяг, витривалі, чемні й просто дивовижні. Краще за Фарамира я не скажу:
А ще вони, поплітковують, люблять дудку, що не так уже й очевидно, адже гобіти надзвичайно миролюбиві хіпі-садівники у жовто-зелених строях, що мають вкрай невтолимий апетит… Ну здавалося б, до чого тут марихуана?
До того, що…
Пункт #1: Tobacco, pipe weed
У "Гобіті" Толкін розмито називає те, що забивають у трубку коротуни, tobacco, а от вже у “Володарі перснів” — pipe weed. Утім, у часи толкіна це слово не мало сучасної конотації, а якщо точніше, то асоціювалося не лише і не стільки з меріджейн, а означало буквально — зілля, трава. У часи ж фільма слово стало невіддільним від культури куріння марихуани, тому, ймовірно, Пітер Джексон і відмовився від нього. Дійсно складно уявити, як герої фільма пропонують покурити трави, й кожен другий (або й більше) глядач не гигоче. Якщо зараз заґуґлити pipe weed, вилізе купа трубок для куріння шмалі.
У деяких вузьких, але вкрай авторитетних колах існує дивовижна теорія про те, що слово weed стало таким популярним у 60-х серед курців марихуани та інших хіпі не в останню чергу завдяки серу Толкіну та його гобітам, із якими вони себе дуже легко могли асоціювати.
#2, який логічно витікає із першого: Ґандальф
Цікаво, що режисер все одно залишив натяк глядачам у діалозі Сарумана з Ґандальфом (у першому фільмі). Саруман закидає йому таке: “Твоя любов до листя півмірків явно уповільнила твій розум”. Ґандальф пізніше відповідає, що якби Саруман сам спробував траву, то “Ви могли б виявити, що видування диму очистило ваш розум від тіней усередині. У всякому разі, це дає терпіння, щоб вислуховувати помилкові судження без злості”.
Гадаю, Джексон мав схоже прочитання Толкіна. Це помітно за характерним настроєм, який оповиває всі ритуали куріння та його режисерському баченню цих сцен.
У книзі ж Ґандальф дуже любить припасти до люльки, коли має довго й ретельно обміркувати щось непросте. До речі, у всьому світі довгі трубки (з ооотаким видовженим носиком) називають Ґандальфами. Гадаю, Толкін був би втішений цим. Він узагалі був дуже на чіллаксі — легкий і приємний у спілкуванні веселун-дідо. Певно, це пов’язано з його пристрастю до вживання нікотину... атож, залежні від нікотину відомі якраз своєю веселістю та приємністю.
#3: Зілля в історії гобітів, вступ до “Травознавства Ширу”
Хоча люлькове зілля потрапило на гобітські землі із Ґондору (де його цінували лише за аромат квітів і називали п’янким ґаленасом), саме гобіти перші почали курити це “зілля”. То вперше сталося на територіях Брі, і з того моменту головною колискою цього мистецтва є “Брикливий поні”. Я б не здивувалася, якщо гобіти припинили бути кочовим народом і осіли, якраз віднайшовши цю рослину. Але насправді послідовність інша:
“Трави та зілля Гобітанії” авторства Меріадока Брендіцапа.
Можна ознайомитися у пролозі “Володар Перснів: Хранителі Персня”, пролог, “2. ПРО ЗІЛЛЯ ДЛЯ ЛЮЛЬОК”
#4: Подібність гобітів до хіпі (чи навпаки)
Гобіти — миролюбні істоти, які за весь час свого існування мали лише одну битву, що, хоч і наминають щось смачненьке 6-7 разів на день, залишаються вічноголодними… Вони не дуже люблять заходити далеко від дому, та і взагалі надають перевагу й знаходять щиру втіху у тихому комфортному житті, у якому особливо нічого не відбувається. Вони вбираються у жовті й зелені відтінки, захоплюються садівництвом, готуванням їжі й дивилися б “Сімпсонів” (можна підставити будь-який добрий і комфортний мультсеріал), якщо б вони існували у їхньому всесвіті. Вражає як добре це лягає в образ сучасного планокура.
#5: Трошки расистський
Вони, цитуючи Толкіна, brown skin. Як би Джексон не старався у вайтвошинг, це є фактом. Я не кажу, що вони чорношкірі, але явно небілі. Тобто, відносяться до культур, серед яких популярно використання канабісу з рекреаційною метою. Або принаймні які широко асоціюються з травою. А стереотипи нізвідки не беруться, особиливо у авторів накшталт Толкіна. Він взагалі дуже добре працює зі стереотипами, архетипами й усім цим фундаментальним лайном.
#6
Насправді не пруф, але про це часто говорять, тож і я скажу.
Те, як сильно розслабляються й кайфують герої книги від тютюну.
Крім гобітів, для яких це культура і традиція, це ще роблять їхні подорожні, Ґімлі, наприклад і, звісно ж, Ґандальф. (Варто зауважити, що нікотин має сильний (і дещо моторошний) вплив на фізичне та психічне здоров’я. Нагадаю, що сигарети призводять до кальяну, кефір до самогону, а трава до чаю з канапками. Будьте обережні!)
Саме тому затяті курці, мандруючи без тютюну в жахливих умовах і постійній емоційній напрузі, надибуючи бочечку тютюну в саруманових володіннях так кайфують.
Не здивуюся якщо Ґолум став таким конченим не через вплив персня, а бо має затягнутий синдром відміни від нікотину. Ви от бачили колись як він курить? Я — ні. ДумайТе.
Висновків
не буде, бо усі ми люди ментально зрілі, і здатні робити їх самостійно. Гарного дня!
