Як я вже згадувала раніше, мені пощастило жити у десятихвилинній пішій досяжності від місця роботи.
Це можливо виключно завдяки тому, що університет люб’язно пропонує своїм дослідникам поселитися у їх гуртожитку.
Житло у Токіо дуже дороге, а у районі, де знаходиться мій університет, то й поготів.
Це центр, але вже не туристичний. Тут розташовані кілька найбільших університетів міста з їх лікарняними комплексами, є хороші дитячі садки та школи, великий парк. Бункьо має дуже розвинену інфраструктуру, усе необхідне – поруч. Як кажуть самі токійці, це район, де хочуть жити практично всі.
Я з цікавості пошукала оголошення про оренду житла у Юшімі. Найнижча ціна за оренду 1-кімнатної квартири площею 30-35 м2 становить близько 100 - 150 тисяч єн на місяць. Така квартирка, як правило, буде взагалі без меблів або з дуже базовим їх набором, як то вбудована шафа, ліжко, стіл, стілець. До ваших послуг у такому помешканні пропонується кухня з варочною поверхнею, але без духовки, пральна машина, окремий санвузол, малесенький відкритий балкончик, кондиціонер, поштова скринька, телефонна лінія та підключений інтернет. Якщо основний пріоритет пошуку – бюджетність, можна знайти квартирку площею 15 м2 десь так за 70-80 тисяч єн на місяць.
Усе те саме, крім хіба що телефону, я маю у гуртожитку за відчутно меншу ціну.
До того ж, коли ви орендуєте квартиру, вас з великою долею вірогідності можуть попросити оплатити так звані Key Money - умовний аналог нашого гарантійного внеску за перший/останній місяць. Але якщо у нас майже завжди такий внесок дорівнює місячній оплаті і вам його повернуть або дійсно зарахують за останній місяць оренди, то тут він може бути рівним сумі орендної плати за 1-6 місяців, і найчастіше являє собою своєрідний подарунок орендодавцю. Вам його не повернуть. Це не корупційна напівтіньова схема, як може видатися на перший погляд, а традиція, дотриманням якої японці висловлюють свою повагу, як би дивно для нас це не звучало. Щоправда, сьогодні все більше агенцій з нерухомості відмовляються від такої традиції, аби не втрачати клієнтів, яким вона не подобається чи не по кишені.
Візьме з вас орендодавець Key Money, чи ні – питання відкрите, а от агенція-посередник, представники якої показуватимуть вам ваше майбутнє помешкання, за свої послуги грошей точно захоче. Це ще плюс одна місячна оплата мінімум. Ну і гарантійний внесок на випадок поломки чогось чи інших нештатних ситуації ніхто не відміняв. Сума залежить від власника та агенції.
На завершення ще вас можуть попросити оплатити страховку на випадок пожежі. У цілому виходить, що для оренди житла потрібно мати чималий стартовий капітал.
Але і це ще не все. У Японії є ще одна значна незручність, пов’язана з орендою помешкання. Називається вона guarantor, або гарант чи співпідписант орендного контракту. Гарант або співпідписант, (японською - hoshonin 保証) - це особа або компанія, яка бере на себе зобов’язання покрити вашу орендну плату чи будь-які збитки, якщо ви не зможете вчасно заплатити самі або раптово розірвете договір, виїхавши з країни.
Пошук такого гаранта навіть для японців – це ще той головний біль, а про іноземців і говорити годі. Більшість орендодавців хочуть бачити у якості гаранта родича або роботодавця японської національності. Родич при цьому має заробляти як мінімум на 70% більше, ніж становить ваша місячна орендна плата. Це неможливо для пенсіонерів та людей з частковою або нестабільною зайнятістю. А хто погодиться стати гарантом малознайомого іноземця?
Проте вихід є, на ринку нерухомості сьогодні працюють спеціалізовані компанії-гаранти, які, ясна річ, беруть за свої послуги чималі гроші. Плюсуємо до вище перерахованого ще разову плату компанії-гаранту у розмірі мінімум половини місячної орендної плати і близько 10 000 єн за щорічне продовження контракту.
Словом, мій варіант з гуртожитком біля роботи – це просто невимовне щастя. Без перебільшення.
Тож, що я тут маю.
Моя кімнатка десь близько 18 м2 (точної цифри я не знаю, оцінюю на око) та складається з виокремленого санвузла і суміжних житлового простору та кухні. Стіни і стеля вкриті традиційними японськими абсолютно білими шпалерами, характерними для більшості місцевих квартир та будинків типового планування.
На кухні є індукційна варочна поверхня на два місця, витяжка, мийка, вертикальна пральна машинка, кухонні шафки і невеличкий простір для готування їжі, холодильник з окремою морозилкою. Стіна за плитою та мийкою обшита щитом з гладенького пластику, що добре миється, над простором для готування є невеличкий світильник. Пральна машина встановлена на спеціальному піддоні на випадок протікання. З одного боку це надійно, а з іншого - через нього бувають проблеми з запахом з каналізації.
Тут же, навпроти зони приготування їжі, знаходиться шафа для одягу.
У житловому просторі є ліжко з хорошим новим матрацом, висувними шухлядами, парою маленьких поличок для книжок чи дрібниць з бокової сторони та поличкою для дрібниць у поголів’ї. Поголів’я має розетку.
Це мене спершу здивувало, бо виглядає так, наче саме ліжко включене у розетку за допомогою окремого шнура. Але це простий подовжувач, і це насправді дуже зручно.
Також у цій зоні живуть стіл та офісне крісло.
У санвузлі – умивальник, тумбочка, дзеркало, шафка з відкритими поличками, виокремлена душова кабінка зі зливом у підлозі та його величність японський унітаз.
Цей поважний пан заслуговує на власний допис, тому поки не буду на ньому детально зупинятися. Скажу тільки, що моя колега жартома називає його унітазним комплексом, адже з нашої точки зору він неймовірно наворочений. Проте тут це повсякденна норма.
Ванна кімната оснащена якісною системою автоматичної регульованої вентиляції, щоб у замкнутому просторі не накопичувалася волога.
Також у кожній кімнаті є балкон. Через нього тут немає вікон, адже туди ведуть розсувні двері на всю стіну, і я дещо сумую за підвіконням.
Японія не даремно називається Країною сонця, що сходить, і японці добре про це знають, тому штори тут типу «блекаут». Світанки у Токіо ну дуже ранні, особливо влітку. Моє помешкання повернуте на східну сторону, і вже о 5-6 ранку у кімнаті нереально багато світла та стає спекотно. Я ніколи у своєму дорослому житті не спала з закритими нічними шторами, а тут змушена ними користуватися, бо інакше ризикую перетворитися на скаженого жайворонка з синдромом хронічного недосипу.
Проте на кожний “блекаут”, що щільно не лежить на підлозі, завжди знайдеться спритний сонячний зайчик, який буде життєрадісно відбиватися від гладенького ламінату тобі прямо у заплющені очі. Так і балансуємо.
Балкон не засклений, замість перил має стіну з металевих декоративних рейок на всю висоту поверху та відкритий віконний отвір.
Мені дещо незвично, що підлога не прилягає до перил щільно, як у нас, там залишається щілина. Щілина таких розмірів, що білизна, яка необачно сушилася не закріпленою, може вільно опинитися у сусідів знизу або навіть на вулиці. Це зроблено для вільного відтоку дощової води, якої у сезон дощів тут нереально багато. Також у підлозі з цією метою обладнаний спеціальний дренажний отвір.
У Японії ви не побачите наших різношерсто засклених фавел, де з вікна може стирчати одинока лижа чи визирати старий мотлох. Тут балкони взагалі не прийнято склити, та й речі на них ніхто не складує. Фасади будинків залишаються такими, якими їх задумав автор.
Але люди – скрізь люди. Японці «декорують» свої балкони у інший спосіб. Вони постійно сушать на них білизну на спеціальних вішаках та палицях і вивішують футони (місцеві традиційні аналоги матраців), ковдри та покривала для сонячної дезінфекції.
Клімат Японії дуже вологий, увесь текстиль тут поглинає краплини атмосферної води зі страшною швидкістю. До того ж, багато японців сплять на футонах прямо на підлозі, без ліжка, що ще більше підвищує рівень відсирівання постілі, тому якщо речі вчасно не просушувати, грибок гарантований.
Зазвичай речі сушать на спеціальних палицях та вішаках або просто перекинувши через перила балкону. Тут це цілком сформована окрема міні-культура зі своїм широким та незвичним для нашого ока асортиментом пристосувань, спеціально розроблених під практичну задачу. Сушіння речей на японських балконах може бути цілком вартим окремої повноцінної розмови. Якщо вам цікаво дізнатися про це більше, напишіть мені у коментарях.
Є у мене у кімнаті один елемент, про пряме призначення якого я не знаю. Це якась планка, прикріплена до стіни. Коли людина тільки заселяється і меблі ще розставлені за замовчанням, вона знаходиться над ліжком, у яке, у кращих світових традиціях, прямо та самовпевнено дує кондиціонер. Я меблі пересунула, а на цій штуці теж сушу речі.
Також у мене у кімнаті є «коридорчик» з шафою для взуття. Крихітний простір, десь метри півтора квадратних, але для японців це дуже важливе місце. Він не відокремлений від кухні ані стіною, ані дверима, але ви ніколи не сплутаєте його ні з чим іншим.
Цей простір називається генкан (玄関), знаходиться він на рівні вулиці чи коридору загального користування та має нижчий рівень підлоги у порівнянні з рештою помешкання. Тут прийнято зустрічати гостей і знімати вуличне взуття.
Генкан – це давня японська традиція, кажуть, що їй понад тисячу років. Підлога старих традиційних японських будинків була і є практично повністю вкрита татамі (畳) – спеціальними солом’яними матами, що колись слугували своєрідним натуральним, ароматним та дуже вибагливим ковроліном. Походити по татамі у брудному вуличному взутті - означає безнадійно його зіпсувати. Тому люди з покоління в покоління виховували повагу до генкана і татамі та охайність у поводженні з вуличним взуттям.
Сьогодні татамі у нових японських будинках - рідкість. Сучасна підлога може бути зроблена з дерева або штучних полімерних матеріалів, але традиція вікової охайності продовжує жити.
У японській культурі навіть існує таке поняття як увабакі (上履き) – спеціальні домашні капці або шкільне взуття, чи змінне взуття, призначене для носіння у громадських просторах, куди заборонено заходити, не роззуваючись. Також досить часто японці вдома взагалі ходять босоніж.
У мене на підлозі постелений ламінат, і ходжу я по ньому здебільшого в українських домашніх капцях, але сама ідея генкана мені дуже подобається. По-перше, вуличне сміття має набагато менше шансів потрапити у житловий простір разом з протягом з відкритих дверей, по-друге, наявність перепаду рівня підлоги психологічно відчутно знижує рівень спокуси побігти взутою по хаті, коли щось забула, виходячи з дому. Ну і особисто моє, дивацьке, я люблю сидіти на генкані, коли чекаю когось зі своїх знайомих запізняшок, хто має зайти за мною на шляху до наших спільних подорожей Японією.
З елементів комфорту у помешканні є кондиціонер з додатковою функцією осушування повітря та стелевий світильник з пультом, що регулює температуру і яскравість світла, вентиляційний клапан для подачі вуличного повітря (аналог радянської кватирки, хоч вікна тут і немає). Він відкривається та закривається простим натисканням. Це, по суті, труба у стіні, що грамотно спроектована для однонаправленого руху повітря у будь-яку пору року.
У нашому розумінні кондиціонер – це не завжди базова необхідність, проте у центральній Японії клімат відчутно тепліший за наш, тому у місцевих будинках немає системи централізованого опалення. Приміщення взимку обігрівається виключно кондиціонером. Так само і літо тут відчутно жаркіше та вологіше за наше. Вижити без кондиціонера у липні-серпні тут буквально неможливо. Без перебільшень. Це пряма загроза серйозного теплового удару.
З цікавинок, яких не очікуєш побачити в гуртожитку в принципі, тут у кожній кімнаті є відеодомофон та дверний дзвінок, а також дверне вічко. Але це вже тема окремої розмови (наступного допису) про простір загального користування.
Інтернет підведений до кожної кімнати, але роутер і дріт до нього потрібно мати свій.
Уся розумна техніка, від унітазу до домофона, має виключно япономовний інтерфейс та захист від дурня/склеротика/гавошанувальника. Якщо ви забудете вимкнути світло у коридорі, воно саме згасне через 15 хв. та знову включиться, як тільки датчик зафіксує рух; якщо ви забудете кашу на плиті, через приблизно 40-60 хвилин вона сама відключиться; якщо ви забудете злити за собою воду в унітазі, він виявить, що ви пішли, та люб’язно зробить це за вас, якщо датчики диму у стелі запідозрять нехороше, про це одразу дізнаються люди на посту охорони.
Ну, хіба кондиціонер сам не вимикається. Хоча, як показує практика, япономовний інтерфейс може підкинути вам і такий несподіваний сюрприз серед ночі, якщо звечора тицяти все підряд без системного мовного підходу.
