Частина 3. Хто ти насправді, професоре Воланд?
Разом зі своїм старшим братом Борисом навчався в нашому реальному училищі. Після — став студентом Петербурзького гірничого інституту. Проте його справжнім покликанням став не видобуток вугілля — зі студентських часів він з головою поринув у вир революцій.
Гліб Бокій став активним учасником усіх трьох російських переворотів, особистим другом та соратником Леніна. Згодом він очолив найзагадковіший Спеціальний (шифрувальний) відділ НКВС у званні комісара держбезпеки 3-го рангу [¹], а також став одним з очільників та кураторів Соловецького табору особливого призначення (С.Л.О.Н.). Постать Бокія та його діяльність настільки складні, загадкові й, можливо, штучно містифіковані, що їх продовжують досліджувати й у наш час.
Режисер училищних заколотів
Змалку природа наділила Гліба Бокія непосидючим, жвавим характером. Найменший син інспектора реального училища, як це нерідко трапляється, був спільним пестунчиком в родині. Та й в училищі він перебував на особливому рахунку — здебільшого через впливову посаду свого батька.
З часом через постійне відчуття власної відносної недоторканності Гліб став безперечним лідером училищних заколотів та страйків. Він нерідко розважав товаришів безпрецедентними витівками чи вчинками, в яких неодмінно мав виглядати героєм, а обраний як жертва черговий викладач — цілковитим дурнем.
Зазвичай у такому дійстві брав участь мало не весь клас. І хоча залишених без обіду чи на зайві години після занять завжди вистачало, таємним сценаристом та головним режисером незмінно залишався один і той самий реаліст — Гліб Бокій. Незважаючи на те, що в старших класах від Бокієвих «спектаклів» потерпав мало не весь педагогічний склад, Глібові вдалося без особливих складнощів завершити навчання, та ще й з відзнакою.
Прощання з Ізюмом та перші маніфестації
Після випуску Гліба родина Бокіїв назавжди виїхала з Ізюма до Санкт-Петербурга. Батько, Іван Дмитрович, через хворобу серця передчасно вийшов у відставку. Сестра Наталія та брат Борис на той час уже давно були студентами у столиці: вона навчалася на Вищих жіночих «Бестужівських» курсах, він — у Гірничому інституті.
Цю ж стежку обрав і молодший брат — Гліб вступив до інституту у 1896 році.
У тогочасному студентському середовищі стрімко входили в моду ліберальні рухи, які згодом ставали дедалі масовішими та реакційнішими.
Ще за рік до свого вступу, на запрошення старшого брата Бориса, Гліб разом із сестрою вже встиг узяти участь в одній зі студентських маніфестацій.
Під час цієї акції всю трійку затримала поліція, а Гліба — за безмежну зухвалість та спробу чинити опір владі — ще й відлупцювали.
Ця подія настільки сильно вдарила по здоров'ю Івана Дмитровича, що його й без того хворе серце не витримує й назавжди зупиняється.
Борис та Наталя більше ніколи, за жодних обставин, не брали участі у протестних акціях — обоє гостро відчували власну провину в передчасній смерті батька. На Гліба ж втрата рідної людини подіяла абсолютно протилежно.
«Малоросійське братство» та «вічний студент»
Маючи запальний характер, уже з перших років навчання Гліб ініціював створення в інституті «Малоросійського студентського братства».
Допоміжні приміщення інститутської їдальні з цієї пори перетворилися на місце таємних зборів. За інших обставин Гліб Бокій з його завзяттям міг би зіграти зовсім іншу роль в історії.
Російська імперія невдовзі почне розпадатися на суб’єкти, що виборюватимуть право стати цілком самостійними та незалежними державами. Але сталося не так, як гадалося.
Місце зборів братства було обране Глібом не випадково: саме тут, у їдальні, працювала його наречена, а невдовзі перша дружина — Софія Доллер. Саме вона почала схиляти Гліба в інший, загальноросійський марксистський бік.
Вже на четвертому році навчання Гліб вступає до лав РСДРП.
Ще за рік, у 1901 році [²], під час літньої практики, відбувся перший офіційний арешт за революційну пропаганду серед шахтарів.
Цікаво, що попри нескінченну череду відсидок, Гліба Бокія з інституту не відраховували — він перетворився на так званого «вічного студента». Зрештою диплома він так і не отримав, але час від часу йому вдавалось відновлювати своє навчання. Можливо, це відбувалося завдяки авторитету старшого брата Бориса, який у цей час уже обіймав у інституті посаду ад'юнкт-професора і користувався глибокою повагою. Не варто повністю відкидати й версію, що на рішення міг впливати ще один поважний професор Гірничого інституту — відомий «ізюмський дачник» Іван Августович Тіме [⁴].
Лабораторія бомбистів та інструктор бойовиків
Серед однодумців та однопартійців Гліб отримав прізвисько «Кузьмич», а в кримінальних справах жандармського управління проходив під кодовою назвою «Гірняк».
9 січня 1905 року «Гірняк-Кузьмич» бере безпосередню участь у противладній маніфестації та подальшій ході до Сенатської площі. Десь під час цих буремних подій Гліб Бокій особисто знайомиться з Леніним і згодом вважає себе близьким другом майбутнього вождя.
Він став одним із небагатьох ленінських знайомців, хто мав привілей звертатися до нього на «ти» та навіть відкрито сперечатися з деяких питань.
Цікаво, що під час численних судових процесів над Бокієм представником його сторони інколи виступав двоюрідний брат ще одного ізюмського реаліста О. С. Зарудного — блискучий адвокат Олександр Сергійович Зарудний. Випадковий збіг це чи свідоме використання старих зв'язків? Невідомо.
В усіх трьох переворотах Бокій був одним із найактивніших учасників. До його обов'язків входило створення бойових революційних формувань та приведення їх до відповідної боєздатності, що складалось в отриманні ними від Кузьмича інструкцій та практичних занять з користування вогнепальною зброєю та вибухівкою.
А де було найпростіше брати компоненти та виготовляти тим «бомбистам» снаряди, як не в Гірничому інституті, де існував спеціально присвячений цьому курс?
З цієї пори й аж до 1917 року таких арештів із засланнями, перебуваннями у в'язницях та на каторгах у житті Бокія відбудеться аж дванадцять. Втративши під час ув'язнень здоров'я (Гліб захворів на сухоти у важкій формі), після Жовтневої революції він отримав впливову посаду — був призначений секретарем та членом виконавчого комітету Петроградського комітету РСДРП.
Проте суто партійна робота швидко завершилася. У березні 1918 року його призначають заступником Мойсея Урицького, який очолив Петроградську Надзвичайну комісію (ЧК). А після його вбивства Бокій недовго — з 1 вересня до 8 жовтня — перебуває на його посаді.
Міфи Туркестану та кабінети Спецвідділу
Під час Громадянської війни, у вересні 1919 року, Бокія направили на Туркестанський фронт, де він очолив особливий відділ НК фронту.
Сучасні містифікатори часто згадують у своїх публікаціях, ніби під час перебування на Сході були свідки, які на власні очі бачили, як Гліб Бокій ласував собачим м'ясом і навіть пив людську кров. Такі чутки почали стрімко поширюватися наприкінці XX століття, коли реальних свідків тих подій серед живих давно не було.
Щодо «делікатесів» із собачатини в раціоні Бокія, то це можна цілком припустити, враховуючи обставину, що саме цей засіб часто застосовувався в харчуванні хворих на сухоти. Містифікатори одностайно вважали такі дивні речі прагненням Бокія до вічного земного життя (звісно ж, комуністичного). Проте подобні висновки видаються вкрай сумнівними.
Життя Гліба Бокія весь час висіло на волосині й щоразу могло обірватися випадково. Навпаки, як старий більшовик, він часто хизувався своєю байдужістю до життя. Головне, щоб вічно жила справа, а життя революціонера — наче іскра, що запалить велике багаття, а сама неодмінно згасне.
Після повернення до Москви Гліба Бокія призначають очільником Спеціального (шифрувального) відділу ВНК. Основними завданнями, які ставилися перед підрозділом, були розшифрування телеграм, листів, дипломатичної пошти, прослуховування кабінетів високопосадовців, пеленгація та радіоперехоплення.
Вибір такого призначення не випадковий. Ще з інститутських часів Бокій славився надзвичайними здібностями. Ніхто краще за нього не міг виявити зрадника чи шпигуна у натовпі студентів, а під час революції 1905 року, працюючи в підпіллі, він власноруч складав настільки складні кріптошифри, ключ до яких не в змозі були підібрати навіть найдосвідченіші експерти жандармерії.
Суперінтелект, чудасії та Соловки
Як вважають деякі дослідники, Бокій зумів розвинути в собі суперпам’ять та суперінтелект, що дозволяло запам’ятовувати надскладну та величезну за обсягом інформацію. Крім численних переваг, у вчинках Бокія помічали й певну чудакуватість. Наприклад, він ніколи й нікому першим не потискав руку, здавався трохи відлюдькуватим, але більше інтелігентним, ніж диким.
Всесвітньо відомий оперний бас Федір Шаляпін, особисто знайомий із Глібом Бокієм, підкреслював у своїх спогадах виключну ніжність та батьківську любов, яку той виявляв у стосунках зі своєю старшою донькою Оленою.
Та й працюючи в ОГПУ, «костоломом» він ніколи не був. Його таємничий відділ допитами не займався. Створений за особистою вказівкою Леніна, від 1921 і до 1937 року він підпорядковувався не Наркомату внутрішніх справ, а безпосередньо голові ЦК Комуністичної партії. Це завжди шалено дратувало верхівку ОГПУ й додавало додаткової таємничості та містицизму до і без цього складної натури. Але ніхто інший, як Бокій був куратором Соловецького табору особливого призначення (С.Л.О.Н.), в якому було замордовано та страчено тисячі в’язнів [⁵].
Кучинські оргії: комуна майбутнього чи модель Воланда?
13 листопада 1937 року за особливою вказівкою Сталіна (особливим списком) Бокія заарештували. Це був 13-й арешт у його житті — останній. На цій невеличкій череді з чисел «13» власне і вся містика.
Звинувачення проти нього було, звісно, сфабриковано штучно, як і безліч інших подобних справ проти «старої ленінської гвардії». Зокрема, його звинуватили в зраді Батьківщині на користь кількох іноземних держав, розголошенні державної таємниці, створенні масонської організації «Единое трудовое братство» та таємничої групи «Шамбала».
До складу останньої Бокій залучив кілька археологів, геологів та інших вчених — більшість давніх знайомих Гліба ще з Гірничого інституту.
Звичайно, і перша організація, і друга група існували насправді.
Перша мала резиденцію в підмосковному селищі Кучино. До її складу входили чоловіки й жінки різного віку, статури і статусу.
Займалися вони переважно фізичною працею, частіше — сільською.
Вели, так би мовити, натуральне господарство, але чомусь неодмінно в абсолютно натуральному вигляді — тобто повністю оголеними. Після добровільної колективної праці всі присутні неодмінно долучалися до колективного комуністичного «щастя», яке складалося з нічим не обмеженого бенкету і безсоромного статевого свавілля в лазні.
Що з цього відбувалося насправді, і якщо це було, то що це було? Спробою створити власну комуну? Або зменшену модель майбутнього комуністичного суспільства «за Леніним»? Чи, навпаки, противагою всім існуючим людським моральним кодексам? Чи звичайне самодурство у чомусь геніальної, але повністю втратившої інтерес до життя, небезпечно хворої людини? Що з цього? Чи можливо все разом?
Радянський поет Андрій Бєлий мешкав у Кучино поруч із «цікавою дачею» і був безпосереднім свідком тих оргій. Відомий булгаковед Борис Соколов у своїй "Булгаковській енциклопедії" висунув гіпотезу, що саме через розповіді Бєлого в уяві Михайла Опанасовича остаточно сформувався образ Воланда. І що, саме Бокій і був тим професором Воландом, який спостерігав за цим свавіллям збоку?
На місці вивчаючи, так би мовити, у якості «консультанта» нічим не прикриту, в будь якому сенсі, оголену та збочену — людську натуру?
Крах «Шамбали» та ізюмський слід у свиті сатани
Ну, а група «Шамбала»? Пошуки закритого досконалого людського суспільства. Пошуки життя вічного, підбурювані тогочасними модними містиками — Блаватською, Реріхами.
Що вони знайшли й що шукали насправді? Неважливо.
Розстріляли всіх — і вчених, і псевдовчених, і взагалі невчених. Всю групу. Серед розстріляних був і один із найвідданіших друзів Гліба Бокія — Олександр Миронов [⁶].
Людина, яка була його тінню ще з часів Ізюмського реального училища.
Можливо, це звучить дивно, але це факт — у стінах нашого Ізюмського реального училища отримав єдину у своєму житті освіту сам професор Воланда, а можливо — і хтось іще з його свити.
Коло закрилося. Гліба Івановича Бокія розстріляли 13 листопада 1937 року за особистою вказівкою Сталіна.
Примітки та краєзнавчі нотатки:
• ¹ Звання Гліба Бокія. Звання «комісар державної безпеки 3-го рангу» було введене в СРСР наприкінці 1935 року і за військовим табелем про ранги на той момент відповідало рівню комдива (генерал-майора).
• ² Про перший арешт та примхи долі. 1901 рік — це рік, коли відбувся перший офіційний арешт Гліба Бокія за революційну пропаганду серед шахтарів під час літньої практики. Символічно, що саме цього ж 1901 року Санкт-Петербурзький гірничий інститут закінчив барон Петро Врангель — майбутній головнокомандувач Російської armiї та один із головних лідерів Білого руху. Примхи долі.
• ³ Ольга Косач у Петербурзі. Ольга Петрівна Косач-Кривинюк (1877–1945) — молодша сестра Лесі Українки, письменниця та лікарка. У 1897 році вона вступила до Жіночого медичного інституту в Санкт-Петербурзі. У столиці вона активно долучилася до української студентської громади, де й перетнулися її шляхи з організатором «Малоросійського братства» Глібом Бокієм.
• ⁴ Про «ізюмського дачника» Івана Тіме. Професор Іван Августович Тіме (1838–1920) — засновник гірничозаводської механіки та професор Петербурзького Гірничого інституту. Він мав власну дачу на Ізюмщині, де проводив багато часу, і підтримував зв'язки з місцевою інтелігенцією та родиною Бокіїв.
В Ізюмі ця дача - будинок відома за назвою її радянського використування - « Станція юних техніків », а прізвище Тіме пов'язують, переважно з актрисою Є.І.Тіме. Донькою професора.
•⁵ СЛОН (Соловецький табір особливого призначення), який курував Гліб Бокій, став першим масштабним концтабором СРСР та експериментальною «моделлю» для всього майбутнього ГУЛАГу; саме тут радянська влада узаконила рабську працю, замучивши десятки тисяч жертв, серед яких — цвіт українського «Розстріляного відродження».
• ⁶ Хто такий Олександр Миронов. Миронов Олександр Володимирович (бл. 1879–1937) — вчений-геолог, найвідданіший друг Гліба Бокія. Він був сином надвірного радника Володимира Івановича Миронова, який спочатку викладав в Ізюмі російську мову, історію та географію, а з 1884 року став вчителем-інспектором Ізюмського міського училища. Олександр ділив із Глібом одну парту в Ізюмському реальному училищі, що й дозволяє вирахувати приблизний рік його народження — 1879-й. Вони разом вступили до інституту, де Миронов отримав диплом. Згодом Бокій залучив його до групи «Шамбала» як геолога. Розстріляний у 1937 році в один період із Бокієм.
© Олександр Посунько, 2026
Цитування та копіювання дозволено лише за умови зазначення авторства та посилання на першоджерело
