Єдина Трудова Школа: від початкової до семирічної
Після того як у 1922 році будівлю колишнього Ізюмського реального училища залишили останні військові, про її природне цивільне призначення нарешті згадали.

Після того як у 1922 році будівлю колишнього Ізюмського реального училища залишили останні військові, про її природне цивільне призначення нарешті згадали.

Коли Ізюм став містом оптиків насправді — у 1916 чи 1923 році?

Ізюмський краєзнавець Валеріан Миколайович Авілов[1] згадує про три технікуми, які у 1920–1930-х роках минулого століття розташовувалися в приміщенні колишнього реального училища.

Такі або подібні до них курси почали з’являтися ще на початку Громадянської війни, але масового поширення вони набули з січня 1919 року. Ці навчальні заклади мали різну специфікацію. Окрім піхотних, існували також артилерійські, кавалерійські та інженерні курси,

Невдовзі розпочався стрімкий контрнаступ українських та союзних сил. 7 квітня 1918 року до Харкова увійшла Запорізька дивізія полковника Петра Болбочана.

Богдан-Олександр Зарудний з товаришами по УПСР пропонували людям чітку програму без зазіхань на приватну власність, що принципово відрізняло їх від більшовиків.

Гадаю, всі, хто читав мої попередні дописи (особливо ті, що стосуються зруйнованої будівлі Ізюмського ліцею №4 у Центральному парку) або цікавиться минулим, уже чекають на продовження. Сподіваюся, що ближче ця історія підходитиме до сучасності, то більшу аудиторію вона охопить.

Миколу Олексійовича Скрипника сучасники часто порівнювали з Дон Кіхотом, Лицарем сумного образу — героєм роману Мігеля де Сервантеса.

Богдан-Олександр Сергійович Зарудний (1890–1918) — український державний діяч, член Центрального Комітету Української партії соціалістів-революціонерів (УПСР), член Української Центральної Ради та генеральний секретар земельних справ УНР.
Разом зі своїм старшим братом Борисом навчався в нашому реальному училищі. Після — став студентом Петербурзького гірничого інституту. Проте його справжнім покликанням став не видобуток вугілля — зі студентських часів він з головою поринув у вир революцій.

Ніколи б доля Івана Дмитровича Бокія не привела до Ізюма, якби не скрутне фінансове становище, що спіткало його у 1865-му році.

Шостий і останній директор Ізюмського реального училища Никифір Євтропович Шевченко — походив з обер-офіцерських дітей. Так зазначається в його формулярному списку.

Цілком логічно вважати найпершим директором Ізюмського реального училища (ІРУ) людину, яку призначили на цю посаду офіційно 1 липня 1882 року[1].

Коли у 2019 році я намагався написати кілька рядків про архітектуру цієї будівлі, досвідченіші та обізнаніші люди всіляко вмовляли мене цього не робити.

Незалежний дослідник ІЗЮМ