(Історія та архітектура Ізюмського реального училища )
Передмова
Коли у 2019 році я намагався написати кілька рядків про архітектуру цієї будівлі, досвідченіші та обізнаніші люди всіляко вмовляли мене цього не робити.
На їхню думку, моє непрофесійне втручання не привело б ні до чого хорошого, а лише викликало б шквал критики на мою адресу. Мовляв, справжній фахівець має просто розірвати мене на шматки.
💥 Але невдовзі сталися відомі трагічні події. Через них я більше не маю морального права зволікати й чекати, коли нарешті висловиться якийсь експерт.
Звичайно, для створення цього допису мені потрібно було спиратися на наукове обґрунтування. Оскільки я не маю відповідної освіти, підґрунтям для мене стали опубліковані раніше в мережі праці науковців Харківського національного університету будівництва та архітектури.
Наукових публікацій, які так чи інакше торкаються цієї тематики, наразі не так уже й багато.
Навіть у Харкові з його потужною науковою базою хоч і зверталися час від часу до питань, пов'язаних з історією архітектури кінця XIX — початку XX століття, однак до кінця ця тема залишається нерозкритою та недослідженою.
Тому наразі маємо те, що маємо. Список літератури, використаної для складання цього опису, я навів наприкінці роботи. Заздалегідь перепрошую за непрофесіоналізм та можливі помилки.
🧱 Архітектурний опис будівлі
Первісний корпус Ізюмського реального училища був зведений за проєктом талановитого архітектора М. К. Рейма [1] у 1882 році. Це двоповерхова цегляна споруда, яка від початку була нетинькованою та непобіленою.
Вона побудована з високоякісної фасадної монохромної та лекальної цегли теракотового кольору, з незначним локальним застосуванням тиньку для оздоблення вікон (сандриків та фігурних обрамлень). В оригіналі поєднання такого світлого декору та темно-теракотової цегли створювало контрастну гаму, додаючи будівлі об'єму.
Споруда спроєктована за традиційною симетричною об'ємно-планувальною схемою. У ній застосовано метод еклектики (поєднання художніх форм різних історичних стилів), майстерно скомпонувавши елементи, запозичені з арсеналу середньовічного зодчества та неокласицизму. За архітектурним стилем будівлю впевнено можна віднести до так званого «цегляного стилю» [2].
Подібна архітектура була досить поширена з середини XIX до початку XX століття і стала одним із першопрохідників нового напряму — історичного раціоналізму [3].
Станом на 1882 рік будівля мала вигляд прямокутника, єдиними виступаючими частинами якого були вісім ризалітів (вертикальних виступів фасаду по всій його висоті): по три на передньому та задньому фасадах, і по одному — на бічних (торцевих) сторонах споруди.
Вісь будівлі орієнтована з півночі на південь. Поверховість чітко визначається міжповерховим карнизом, декорованим фасадним фризом (декоративною горизонтальною смугою на стіні), що має вигляд трирядного поребрика.
У цьому виді орнаментальної цегляної кладки цегла викладається кутом до зовнішньої поверхні стіни.
До речі, щодо цього елемента є цікава думка.
Поребрик як декоративний елемент використовувався ще за доби Давньої Русі. А потрійні або четвертні поребрики були свого часу широко поширені в архітектурі давньоруських та українських храмів.
Наприклад, у найдавніших мурованих храмах Слобожанщини часто можна побачити цей елемент. Є він і на фасадах Спасо-Преображенського собору в Ізюмі.
Гадаю, кожен гідний архітектор перед початком будівництва добре вивчає місцевість, де реалізовуватиметься його проєкт (особливо це повинен враховувати губернський архітектор, яким і був Микола Карлович Рейм), щоб мати уявлення про те, де і поруч із чим мають втілюватися його задуми. Чи впишуться вони в довкілля, чи, навпаки, мулятимуть усім очі? Дизайн екстер’єру цілком і повністю залежить від таких спостережень та зроблених висновків. Зважаючи на це, висловлю припущення:
поребрик з’явився тут невипадково.
Його додали навмисно й лише з однією метою — щоб нова будівля мала бодай єдину, але дуже виразну споріднену рису зі своїм величним сусідом. Так вона змогла гідно посісти своє місце неподалік двохсотрічного собору.
✨ Елементи головного фасаду
Окрім карниза та фриза, фасад першого поверху будівлі по периметру виділений стрічковим рустом (декоративними горизонтальними заглибленнями, що імітують кам'яне мурування).
Головним акцентом переднього фасаду споруди є три симетрично розташовані ризаліти.
Центральний ризаліт помітно домінує над іншими — він найбільший та найвиразніший, і саме через його центр проходить вісь симетрії головного фасаду. Стіни центрального ризаліту рясно прикрашені елементами, що несуть як суто функціональне, так і смислове навантаження: пілястроподібними пілонами (масивними вертикальними стовпами, винесеними на поверхню стіни для її зміцнення),кутовими та висячими лопатками (пласкими вертикальними виступами без баз і капітелей), зубчастими кронштейнами, а також зубчастим декором щипців.
Щипець центрального ризаліту увінчаний акротерієм.
Первісно акротерій (декоративний елемент) прикрашав лише саму верхівку щипця центрального ризаліту і від початку являв собою чотирикутний стовпчик із навершям. Проте під час відбудови споруди у 1950 році над його кутами з'явилися нові елементи у формі стовпчиків із кульками.
Усі ці елементи є явним посиланням на готичне та романське зодчество. Вони нагадують деталі середньовічного замку, як-от машикулі (навісні бійниці) та мерлони (фортечні зубці) типу «гвельфи» (у формі «ластівчиного хвоста»). Зубчасті елементи декору ризалітів і щипців стилізовані під фортифікації оборонних споруд. Особливу увагу привертають вікна ризалітів. Віконні отвори першого поверху — здвоєні, напіваркові, влаштовані на зразок середньовічного біфорію (двочастинного вікна, розділеного невеликим стовпом). Другий поверх центрального ризаліту акцентований трьома великими напівциркульними (арковими) вікнами. Дуги арок традиційно спираються на імпости (виступи стіни, що слугують опорою) і переходять у гурти (профільовані виступи для візуального членування). Нижня лінія віконних отворів підкреслена декоративним гуртом, а знизу вони декоровані дентикулами (цегляними «сухариками») та прямокутними нішами (ширинками). Ці ніші під великими та малими вікнами мають відповідно прямолінійні тричастинні та двочастинні візерунки. Час повернутися до згаданого на початку опису напряму — історичного раціоналізму.
Головна відмінність цього стилю — функціональність.
Елементи фасаду, запозичені з різних історичних архітектурних стилів та створені, здавалося б, виключно для зовнішньої привабливості, насправді виконують й іншу, не менш важливу роль — конструктивну.
Ризаліти, пілястри, лопатки, карнизи, кронштейни — буквально всі виступні частини споруди одночасно посилювали її несні стіни, демонструючи тектонічність (художнє вираження роботи конструкції та матеріалу). Центральний ризаліт західного фасаду яскраво виражений і виглядає наймасивнішим виступом усієї будівлі. Фундаментальності йому надає не лише об'єм, а й відсутність великих напівциркульних вікон.
На противагу головному фасаду, тут усі вікна — і здвоєні по центру, і групи бічних — нічим не відрізняються від решти віконних отворів. Таке архітектурне рішення підкреслює тектонічність всієї споруди — художнє вираження реальної конструктивної роботи матеріалу та її тримальних елементів.
Адже якщо за великими арковими вікнами протилежного фасаду ховається актова зала, то зі зворотного боку, за цим масивним виступом, розташовані парадні сходи. У винятковій виразності обох центральних ризалітів проглядається не лише тектонічність будівлі, а й її архітектоніка — повна художня єдність та відповідність зовнішньої форми внутрішньому простору й призначенню споруди. Тобто повна відповідність зовнішніх архітектурних форм їхньому внутрішньому, «духовному» осмисленню. Композиційна складова будівлі, в якій функціональність фасадів домінує над розкішшю, свідомо проєктувалася для училища, де вивчення точних («реальних») наук було важливішим за гуманітарні дисципліни. Раціоналізм виявлявся скрізь. Наприклад, згадані вище підвіконні ніші, судячи з усього, поєднувалися з практичною функцією кронштейнів — опорних елементів для підтримки виступів стіни. Архівольти вікон (декоративні обрамлення аркових отворів) тут також декоровані дентикулами (сухариками). А біфорії бічних ризалітів мають спільний архівольт, викладений фігурною цегляною кладкою: у ній наочно вимальовуються дві дуги, що взаємно перетинаються під однією загальною аркою (криволінійним перекриттям прорізу). Утворений цими дугами силует розгорнутої книги — ще один продуманий художній дарунок архітектора Рейма. Варто зазначити, що з 1880 року саме розгорнута книга під державним гербом була офіційним символом Міністерства народної просвіти Російської імперії.
Цокольний карниз будівлі від початку був виступним. Для природного освітлення та комфорту в цокольній частині ризалітів влаштовано групи здвоєних вікон. Крім того, через отвори цокольного поверху надходило повітря для охолодження каналів пневматичної печі, яка розташовувалася в підвальному приміщенні.
Портал (архітектурно оформлений вхід) будівлі зведено в традиційному класичному стилі. Починається він із ґанку, до якого ведуть три сходинки. Вхідний отвір — арковий, від початку стрілчастий.
Обабіч нього розташовані прямокутні пілястри з базою та капітеллю спрощеної форми. Архітрав та фриз — гладкі. Портал увінчаний невисоким фронтоном (трикутним завершенням фасаду). Карниз і скати фронтону, що прилягають до тимпана (внутрішнього заглибленого поля), декоровані дентикулами (сухариками). Загалом антаблемент (верхня горизонтальна частина, що спирається на пілястри) порталу можна зарахувати до зубчастого римо-дорійського ордера — класичного масивного ордера римської доби. Дах будівлі — складний, багатощипцевий і багаторівневий. У центрі він чотирисхилий, що утворює в плані рівнораменний хрест. У бічні щипці центральної частини врізано двосхилу покрівлю, яка тягнеться в обидва боки вздовж проходження горизонтальної осі. На противагу кінцям цієї осі в неї, своєю чергою, врізані дашки. Їхні скати утворені щипцями переднього, заднього та бічних фасадів, через що в плані дах має вигляд двотавра. Вінчальний карниз декорований дентикулами та спирається на ряд східчастих кронштейнів
📐 Прибудова 1896 року та інженерний геній В. Х. Нємкіна ****
У 1896 році до північного торця училища прибудували ще один корпус, орієнтований зі сходу на захід.
Таким чином, через 14 років Ізюмське реальне училище набуло Г-подібної форми.
Такі зміни сталися невипадково: в цей час наше місто перетворилося на важливий вузол, з якого фактично розпочинався розвиток нового промислового регіону — Донбасу. Тому нових реальних училищ ставало дедалі більше, а вже існуючі — активно розширювалися.
Перший поверх прибудови займав пансіон для іногородніх,а другий — домовий храм та кабінет природничих наук. Таке внутрішнє планування, природно, відобразилося й на екстер'єрі. Незважаючи на те, що ні храму, ні пансіону не існує вже понад сто років, людині, яка знає устрій православних церков, і зараз нескладно визначити, де саме розташовувався бабинець (західна частина храму — притвор), де наос (центральний молитовний простір, нава), а де вівтар.
І тутми знову повертаємося до тектонічності та архітектоніки. По-перше, що відразу впадає в око, — це ризаліти північного (переднього) та південного (заднього) фасадів. Їх налічується так само по три, як і на корпусі 1882 року. Але якщо раніше найпомітнішою була центральна частина будівлі, то в прибудові 1896 року центр симетрії змістився: тепер головний акцент припадає на храмову частину, яка помітно домінує над іншими елементами завдяки найширшому ризаліту та найвищому щипцю.
Саме такими виступними елементами ззовні архітектор означив сакральний зміст внутрішнього простору. У вівтарі — східній, найважливішій частині християнського храму, яка зазвичай відокремлюється іконостасом — розташований Престол, на якому звершується найважливіше таїнство Церкви — Євхаристія.
По-друге — вікна. Вони розташовані щільніше, ніж на головному фасаді. Хоча загальна кількість вікон обох корпусів збігається — по 20 в одному ряду, однак треба враховувати, що довжина північної прибудови на 15 метрів коротша і становить 60 метрів. Ймовірно, архітектор ураховував не лише північну орієнтацію крила, а й його функціональне призначення, адже храм має бути світлим місцем.
По-третє — щипці та дах. Щипці над храмовою частиною дещо інші. Якщо порівнювати їх зі щипцями «старого» навчального корпусу, то, попри повну візуальну автентичність, вони здаються вищими. А коники дахів над ними розташовані помітно вище за коник над навою. Чому так? Річ у тім, що вища покрівля — це не просто забаганка В. Х. Нємкіна, архітектора цього храму. Це ретельно зважений, обміркований ним інженерний розрахунок. Перед Володимиром Християновичем від самого початку стояло завдання не просто притулити одну будівлю до іншої, а й урахувати її функціональне призначення. Другий поверх прибудови мав уміщати православний храм. А храмовому приміщенню потрібен простір, повітря та висота. Тому саме задля створення цього простору архітектор свідомо зменшив кут схилу щипців, збільшивши таким чином їхню висоту відносно карниза. А дах між щипцями, навпаки, мав крутіший кут схилів. Закінчувалася ця складна, багаторівнева конструкція покрівлі вальмою (трикутним скатом даху з торцевого боку) з врізаною в неї лукарною (віконним отвором у схилі даху з вертикальною рамою та власним дашком). Весь цей звільнений за допомогою інженерної думки простір було зайнято зовсім не горищем, як у старому корпусі, — тут ховалося величне склепіння храму. Склепіння також було непростої конструкції.
На мою думку, над вівтарною частиною воно було хрестовим (вспарушеним), а над навою — циліндричним.Попри те, що автором нового корпусу був уже інший фахівець, слід віддати йому належне: він майстерно впорався зі своїм завданням, із абсолютною точністю поєднавши старе й нове. Щоб зберегти гармонію, архітектор Нємкін змушений був подовжити північний фасад старої будівлі, додавши до нього умовний прогін у два вікна — приблизно 5 метрів. Із 60 метрів загальної довжини крила храмова частина займала 33 метри, а вся нова прибудова, відповідно, 38 метрів. А ті 22 метри, що залишилися і колись були торцем старого корпусу, стали свого часу «наріжним каменем» північного крила.
І саме завдяки тому, що «пансіонно-храмова» частина помітно виділяється порівняно з рештою площини стіни, композиційно північний та південний фасади виглядають асиметричними. Проте саме в цій асиметрії виражається архітектоніка нової частини будівлі — її власний центр, своя периферія та глибокий художньо-композиційний сенс. В усьому іншому — і в декорі фасадів, і у віконних отворах, взагалі в усьому, від цоколя до коника даху, — Нємкін бездоганно витримав автентичність, започатковану першим архітектором будівлі М. К. Реймом.
💨 Опалення та прихована інженерія
Задля освітлення горищного приміщення було влаштовано кілька люкарн. Унікальним елементом фасаду можна назвати кругле вікно-ілюмінатор у щипці центрального ризаліту, призначене для освітлення вівтаря. Західний фасад — єдиний, чий ризаліт не закінчується щипцем: його верхівкою є звичайний карниз та вальма даху. Замість щипця в схил вальми врізана велика люкарна з невеликим напіварковим отвором у фронтоні.
Крім елементів освітлення горища, на даху розміщувалися також деталі системи опалення. Застосована від початку жароповітряна пневматична піч, відома в інженерній практиці як «Амосівська» ****, мала на даху свої зовнішні ознаки — димарі та вентиляційні отвори.
Принцип роботи такої печі ґрунтувався на природній конвекції: нагріте в камері повітря через систему жароповітряних каналів піднімалося вгору, а коли остигало — знову йшло вниз до калорифера.
Таким чином відбувалася постійна циркуляція. Нагріте повітря надходило до приміщень через чавунні та залізні канали. До тієї групи повітропроводів, які перебували в зоні високих температур, з вулиці надходило холодне повітря для їх обдування — це був запобіжний захід, щоб уникнути перегріву. Дим, сажа та інші продукти згоряння видалялися через димар, який, крім іншого, слугував для створення постійної тяги.
💔 Замість висновків: Погляд крізь руїни
Задні фасади обох корпусів колись утворювали затишне внутрішнє подвір'я училища. Про його тогочасну зелену зону написати майже нічого — напевно, там були якісь насадження. Проте точно відомо, що приблизно за десять кроків від вікон пансіону у дворі знаходився колодязь.На жаль, щодо опису це все — або майже все. Більше нема чого додати ні про двір, ні про інтер'єр. У пам'яті мало що збереглося, описувати нічого, та й, власне кажучи, вже нема кому... Зараз навіть уявити важко те, про що я розповідаю. Ця частина будівлі руйнувалася тричі — у 1920, 1943 та 2022 роках. Вона кілька разів відбудовувалася й перебудовувалася. І сьогодні, спостерігаючи за цими руїнами, важко точно сказати, як від самого початку виглядав інтер'єр домової церкви Ізюмського реального училища. Єдине, що можна в цих обставинах зробити, — спробувати ввімкнути уяву. Не фантазію, а саме історичну уяву. І це є реальним прикладом того, як тектонічність будівлі допомагає краєзнавчій роботі. Лише завдяки зовнішнім ознакам — а в деяких випадках за допомогою їхніх залишків та небагатьох світлин, що збереглися, — ми можемо спробувати відбудувати цю споруду заново. Уявно, звісно. Наразі — тільки уявно.
📜 СЛОВНИК ТЕРМІНІВ ТА ПРИМІТКИ
**** АРХІТЕКТОР М. К. РЕЙМ — Микола Карлович Рейм (1821–1890). Цивільний інженер, випускник Петербурзького будівельного училища. Понад 20 років проєктував храми та фабрики у Володимирській губернії. З початку 1870-х років працював у Харкові, де з 1876 року обіймав посаду губернського архітектора будівельного відділення Харківського губернського правління. Останні роки життя винаймав квартиру на Бурсацькому узвозі, № 6 (будинок купця Штейфона), де й помер після хвороби 5 листопада 1890 року. •
**** «ЦЕГЛЯНИЙ СТИЛЬ» — не є окремим самостійним архітектурним стилем. Це популярний напрям в архітектурі кінця XIX ст., де головним декоративним та конструктивним матеріалом виступала сама відкрита високоякісна цегла без подальшого штукатурення (тинькування) чи побілки стін. •
**** ІСТОРИЧНИЙ РАЦІОНАЛІЗМ — архітектурний метод і філософія проєктування епохи історизму. Його головна особливість полягає в тому, що художні та декоративні елементи фасаду одночасно виконували важливі інженерно-конструктивні функції, підсилюючи несні конструкції та каркас споруди. •
**** АРХІТЕКТОР В. Х. НЄМКІН — Володимир Християнович Нємкін (1857–1908). Видатний український архітектор, цивільний інженер та педагог. У 1886–1906 роках обіймав посаду єпархіального архітектора Харківської єпархії. Автор багатьох знакових сакральних і громадських споруд на Слобожанщині, зокрема розробник архітектурного проєкту Катерининської церкви (домового храму) Ізюмського реального училища, Свято-Озерянського храму на Холодній Горі в Харкові та Харківської духовної семінарії. Викладав архітектурне проєктування у Харківському технологічному інституті.
**** «АМОСІВСЬКА ПІЧ» — високоефективна жароповітряна (пневматична) система опалення XIX століття, розроблена військовим інженером, генералом Миколою Амосовим. Вона дозволяла обігрівати великі громадські та сакральні будівлі за допомогою мережі вбудованих у стіни каналів, якими завдяки природній конвекції циркулювало чисте гаряче повітря, нагріте в центральному підвальному калорифері.
📚 ПЕРЕЛІК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ:
• Качемцева Л. В. Романские и готические формы в архитектуре Харькова второй половины XIX — начала XX веков // Традиції та новації у вищій архітектурно-художній освіті. — Харків, 2013. — Вип. 2. — С. 158–162.
• Давидич Т. Ф. «Кирпичный стиль» в architecture 1830-х — 1900-х гг. // Науковий вісник будівництва. — Харків : ХНУБА, 2017. — Т. 87, № 1. — С. 76–81.
• Пянида Ю. Б. Композиційні особливості неоренесансу архітектури Харкова кінця ХIХ — початку ХХ ст. // Науковий вісник будівництва. — Харків : ХНУБА, 2018. — Т. 91, № 1. — С. 67–71.
🌐 ЕЛЕКТРОННІ РЕСУРСИ:
• Архітектурний словник (Електронний репозиторій ХНУМГ ім. О. М. Бекетова): kname.edu.ua
Джерела ілюстрацій:
Фото 1, 5, 8, 10 — з фондів Ізюмського краєзнавчого музею.
Світлина 1936 року та фото зруйнованої будівлі — з особистого архіву автора.
Інші фотографії — взяті з відкритих джерел, авторство встановити не вдалося. Якщо ви є правовласником — будь ласка, зв'яжіться зі мною
© Олександр Посунько, 2026.
Цитування та копіювання матеріалів дозволено лише за умови обов'язкового зазначення авторства та активного гіперпосилання на першоджерело.
