Інтерв'ю з Ганною Булгаковою

Ганна Булгакова — письменниця, яка не боїться складних тем та пише просто про все, що діти соромляться питати.

А ще, Ганна керує дитячим напрямом у «Ранку» й розвиває імпринт READBERRY. Ми поговорили з нею про дитячий нонфікшн, болючі теми, які потрапляють у книжки, та майбутнє української літератури для дітей.

Читай в інтерв'ю про редакторську оптику, літпроцес зсередини, авторські амбіції та чому українські автори мають вийти у світ.

Я дитяча письменниця, літературна редакторка й головна редакторка департаменту дитячої літератури видавництва «Ранок». Мабуть, саме в такій послідовності.

Бо письменництво — це те, у чому я хочу розвиватися, у чому бачу своє покликання і можливість краще реалізувати себе.

Літературне редагування — це фах і справа всього життя, з якої почався мій шлях у книговиданні й від якої я завжди отримую неймовірне задоволення, хоча й, на жаль, наразі зовсім не маю часу брати проєкти як літредакторка і відчуваю, що втрачаю якісь навички. Але це все можна повернути й надолужити. І головна редакторка — це те, чим я живу останні два роки.

Кожному авторові доводиться редагувати себе. Безумовно, ці навички є важливими й помічними. Заразом, якби не редагування — я б і письменницею не факт, що стала. Адже я ніколи не мала таких амбіцій, аж поки провідна редакторка відділу, у якому я працювала літературною редакторкою на початку кар’єри, не дала мені завдання укласти книжку з трафаретами. Мені це добре вдалося, тож завдання і далі надходили та ускладнювалися. А я так захопилася, що почала вигадувати та пропонувати власні концепції.

Як редакторка в головному дитячому видавництві країни я мала ще один беззаперечний бонус: увесь час працювала із чужими текстами й могла навчатися на них, знаходити натхнення. А оскільки працювала я у відділі «Енциклопедії», то найбільше мене вражало різноманіття іноземних пізнавальних книжок і вигадливість тамтешніх авторів. Власне, так я і сформувалася саме як письменниця дитячого нонфікшну.

Різні мої книжки задумувалися по-різному. Частина з них була запитом видавництва. Та іноді цей запит був продиктований запитом авдиторії, як-от «Велика енциклопедія для чомусика» — бестселер, проданий накладом понад 30 тисяч примірників. А іноді — навпаки, бажанням підняти теми «про які не говорять». Так народилася «Чарівна книжка про какашки». Моя провідна редакторка Іра тривалий час виношувала ідею створити подібну книжку, і заразила нею весь наш відділ. Я хотіла бути редакторкою цього проєкту, ми разом обговорювали концепцію, переглядали іноземні зразки, пересилали одна одній матеріали на цю тему. Проте щось усе не вдавалося знайти автора, тож Іра зрештою спитала: «Може, ти сама напишеш її? Ти вже знаєш про какашки більше, ніж треба». І я погодилася та взялася за роботу.

Частина ж книжок від самого задуму належать мені. Першою такою книгою була «Про права та обов’язки. Твій довідник з громадянства». Я хотіла доступною мовою розповісти підліткам основи Конституції України, навести близькі та зрозумілі для них ситуації із життя, коли закони, поняття прав і обов’язків — не просто порожні слова. На момент задуму в Україні не було подібних книжок. Проте хороші ідеї ширяють у Всесвіті, тож коли ми зі співавторами здали рукопис, ВСЛ оголосили про книгу «Я і Конституція». Було трохи прикро. Але книжки виявилися дуже різними.

Також моєю ідеєю було створити книгу про тварин, яких використовують у сфері розваг: «Лев у цирку не сміється».

Я люблю писати на соціально важливі теми, і якщо є якась тема, яка болить особисто мені, вона має всі шанси перетворитися на дитячу книгу.

Цей баланс не завжди вдається знайти одразу. Але, на щастя, з моїми рукописами після мене працюють ще різного роду редактор_ки. Тож я, наприклад, отримую коментарі від провідної або літературної редакторки: «Щось ти в цій частині так намудрила, треба спростити, бо не на той вік вийшло». А тоді від наукового: «Ой, так спростили, що все неправильно пояснили, таке видавати не можна!» (наукові редактори, особливо викладачі чи професори різного роду технічних наук, часто кажуть так про будь-які спроби спростити щось дуже складне, тому тут важливо не впадати у відчай одразу).

І тоді я обкладаюся цими коментарями, сідаю і починаю думати: як же їх усі врахувати й не загубити цей третій складник, який ви назвали, — цікавість? Якось так той баланс і знаходиться. Тобто я хочу наголосити, що створення книжки — робота багатьох людей, і автор у ній не сам.

Деякі речі прийшли з досвідом. Наприклад, що треба одразу ретельно фіксувати всі свої джерела інформації з посиланнями на електронні ресурси, назвами та сторінками книжок тощо. Бо потім, на етапі саморедагування чи на запит редакторки, їх буває не дуже просто знайти й на це йде багато часу. Також з’явилася певна система, за якою мені комфортно працювати. Але самі підходи змінюються залежно від віку читачів, теми, ракурсу, з якого я її висвітлюю тощо.

Є кілька книжок, якими я особливо пишаюся. Перша — це «Про права та обов’язки. Твій довідник з громадянства». Я писала її не сама, а в компанії співавторів-студентів Української академії лідерства, але я розробляла концепцію і структуру, яку ми потім спільно наповнювали, а також як проєктна менеджерка сама шукала редактора, ілюстраторку, рецензентів, контролювала кожен етап. Власне, і сама ідея запросити студентів до співавторства народилася в мене з ідеєю проєкту.

Я хотіла, щоб «вчорашні» школярі, молоді люди з дуже активною громадянською позицією, стали прикладом і натхненням для майбутніх читачів і читачок.

На жаль, один із наших співавторів, Дмитро Євдокимов, який із початком повномасштабного вторгнення пішов добровольцем на фронт, загинув 29 березня 2022 року, боронячи Харківщину. Це був юнак неймовірної сили духу та гостроти розуму. І я завжди вдячна можливості згадати про нашу книгу, щоб неодмінно розповісти про Дмитра — людину, яка віддала життя, щоб захистити ті цінності, про які ми писали.

Власне, з моєю творчістю, мабуть, найкраще познайомлять «Чарівна книжка про какашки» й «Кози з носа та інші копалини в мені». Перша зробила мене відомою (і досі робить). Друга закріпила успіх, а також у 24 році потрапила в короткі списки одразу трьох книжкових премій: Книги року ВВС, Топу Барабуки та Всеукраїнського рейтингу «Книжка року». Про обидві книжки також дуже теплі відгуки від батьків, педіатрів та дитячих психологів.

Ідея книжки жила в мені давно, але остаточно сформувалася у 2021 році, у розпал кампанії щодо ухвалення зоозахисного закону. Десь тоді я і почала активно стежити за UAnimals в соцмережах, і їхня діяльність та активність їхньої авдиторії дали мені розуміння, що така книжка знайде свого читача, а ще бажання долучити організацію до співпраці хоч у якомусь із форматів.

Рукопис я написала доволі швидко, бо була «в матеріалі» від самого дитинства. У поросяток, пантери, поні та крокодила з моєї книжки є реальні прототипи з мого життя, інші тварини — герої почутих чи прочитаних історій, новинних заголовків тощо.

Що більше я збирала матеріалу, що більше читала про реальні наслідки таких розваг для тварин, то більш радикальною хотілося робити книжку.

Але я чітко поставила собі за мету, що хочу створити її придатною для читання з дошкільнятами й молодшими школярами. Тож мусила стримуватися, щоб не зробити книжку травматичною.

Пам’ятаю, найбільше мене вразила сторінка чолов’яги, який у Києві організовував свята, тягаючи із собою величезного крокодила. Мовчу вже про кількість фокусників із голубами й таке інше. У книзі я намагалася давати найбільш узагальнені та часті випадки, але їх значно більше, і вистачило б на продовження.

Щодо співпраці з UAnimals — я чітко розуміла, якого саме формату співпрацю бажаю: фахове рецензування рукопису експертами організації, а також інформаційний блок від них із порадами для дітей і батьків про те, як же любити тварин гуманно. Маючи вже готовий рукопис, я написала в інстаграм Ользі Чевганюк — це був перший контакт людини з керівництва організацією, який я знайшла на їхній сторінці. І, на моє щастя, Ольга відповіла, що загалом їм цікаво та попросила надіслати рукопис та детальніше наше бачення цієї співпраці. Це було в лютому 2022 року. А потім почалося повномасштабне вторгнення, і якийсь час здавалося, що цей проєкт назавжди втратив свою актуальність. Та завдяки Силам оборони України Харків вистояв, видавництво нарощувало оберти, а люди знову згадали про таку річ, як розваги за використання тварин.

У департаменті дитячої літератури, під моїм керівництвом, 6 редакцій (у самому «Ранку» їх більше), і кожна з них доволі самостійна і вільна в баченні продукту, який створює. Ми можемо розходитися в деяких моментах, але загально наші принципи схожі, тож існує велика довіра.

Посаду головної редакторки я обіймаю лише з 2023 року, тож багато важливих на сьогодні речей у видавничій політиці вже були сформовані до мене. Наприклад, ми одними з перших почали використовувати фемінітиви в посадах на службових сторінках книжок, а також звертати увагу на них у текстах. Для мене це важливо, і я завжди звертаю увагу на репрезентативність жінок, гендерні та інші стереотипи, на різноманіття та інклюзивність у книжках, у нонфікшні — на науковість і доказовість. Важливим принципом для мене є покращення якості видань та умов, у яких працюють колеги в штаті та віддалено, завжди закликаю колег до різних форм навчання.

Великим викликом для всіх видавців сьогодні є «оминання» тем, людей, партнерів тощо, якось пов’язаних із росією або антиукраїнськими закликами. Ми можемо бачити ту кількість скандалів, що виходить у публічну площину, але читачі не знають, скільки їх попереджається до, і якими збитками часто обертається для видавця. На жаль, ми далеко не все можемо так відстежити й передбачити. Але ми дійсно стараємося.

Я дуже люблю і поважаю експерток Барабуки і як експерток, і як талановитих, а головне — професійних дитячих письменниць: Таня Стус, Оля Купріян, Марія Артеменко, Настя Музиченко, Ірина Громова, Анна Третяк. Дуже люблю те, що робить і які меседжі несе у своїй творчості та діяльності Оксана Лущевська. Є авторки художньої літератури, на яких я, може, і не орієнтуюся, бо працюю в іншому жанрі, але, безумовно, зачитуюся: Юліта Ран, Дара Корній, Галина Ткачук, Мія Марченко… Я зупинюся, бо точно всіх зараз не згадаю, а не хочу когось образити. Це я до того, що серед сучасних письменниць є дуже багато тих, ким я захоплююся.

Почати можна з ідеї. Якщо вона є, і вона вас захоплює — сідайте й пишіть. Та я ніколи не починаю писати, не перевіривши, а що вже є, схожого за змістом і формою, в Україні та світі загалом. І, звісно ж, не визначивши, для кого саме я пишу. У дитячій літературі від віку читача залежить дуже багато, і та сама тема розкривається дуже по-різному.

Раджу навчатися: сьогодні є багато письменницьких курсів, доступної інформації в мережі чи за запитом у чаті GPT. Раджу звертатися по допомогу до консультантів, структурних редакторів чи бета-рідерів. І, звісно ж, надсилати видавцям. Але й не засмучуватися, коли не отримуєте відповіді або вона негативна, а працювати далі заради своєї мети.

Ми всі сьогодні відчуваємо спад у продажах дитячої літератури та знаємо його причини. Та це змушує, наприклад, видавців активніше працювати над продажами ліцензій за кордон. А авторів — більше займатися власним брендом. Ми спостерігаємо більшу цікавість до свого, ніж ще умовні 5 років тому, тож маємо для того хороший ґрунт. Я б хотіла бачити майбутнє української дитячої літератури саме таким: самобутнім і знаним у світі.

Коректорки: Анна Ковбасенко та Ангеліна Іванченко. 

Дизайнерка: Вероніка Варшавська

Маєш цікавий матеріал про сучасну українську літературу та хочеш, аби його опублікували? Надсилай на пошту [email protected].

Популяризуймо сучукрліт разом!

Ми у соцмережах: Instagram, Telegram, TikTok, YouTube