Цей проєкт у перші години свого релізу сколихнув українське суспільство та став одним із найобговорюваніших культурних явищ за останні роки. Ідеться про мюзикл «Ти (Романтика)» від проєкту «МУР», прем‘єра якого відбулася 29-го лютого.
У рамках Книжкового Арсеналу наша журналістка поспілкувалась із засновником проєкту «МУР» Олександром Хоменком.
Чи є в нашого суспільства шанс розірвати коло й не мати третього розстріляного відродження? Який він, топ поетичних збірок українських письменників, за версією Олександра? Про це та інше — читай у матеріалі від Соф‘ї Єрмакової!
Соф‘я: Вікторія Амеліна, Володимир Вакуленко, Максим Кривцов — це наше друге розстріляне відродження. Що, на твою думку, ми можемо зробити, щоб це коло не повторилося ще через 100 років і ми не мали третього розстріляного відродження?
Олександр: Знищити російську федерацію, але ми цього не зможемо зробити, тому нам треба змиритися з тим, що наш літературний і культурний простір буде жити завжди в боротьбі. Поки існує росія — вона буде знищувати українських письменників, культуру й міста.
Роман Ратушний казав: «Чим більше росіян ми вб’ємо зараз, тим менше росіян доведеться вбивати нашим дітям».
Ця цитата Романа Ратушного, як на мене, якнайкраще описує те, що було з нашою літературою 100 років тому і що буде з нею 100 років уперед.
Соф‘я: У своєму нещодавньому інтерв’ю Сергію Лиховиді ти згадував, що альбом «Ти [Романтика]» почався взагалі з Павла Тичини. Тоді в мене запитання: чому все ж таки фінальний акцент поставлений на Миколу Хвильового й альбом названий, посилаючись на його текст «Я (Романтика)»?
Олександр: Акцент на Хвильовому — ні. У плані альбому, наприклад, Хвильовий згадується лише в треку «Записки Хвильового» й навіть у жодному скетчі з Яновичем його немає, тому немає там акценту. Так само у виставі, театралізованій версії — це радше Тичина.
Назва «Ти [Романтика]», тому що, мені здається, цей твір він кожному резонує зі шкільних часів: «Ця назва, щось таке чув». Тому було б дуже круто повернути людину до цього канону певним чином.
По-друге, у Хвильового в «Я (Романтиці)» насправді дегенерат Андрюшка й доктор Тагабат — це все одна людина, це розкол особистості, та виходить вистава в голові головного героя.
Тому й «Ти [Романтика]», тому що у твоїй голові чи то Курбас, чи то Сосюра. Чи бігти, як Багряний, чи залишитись, як Тичина. Хтось втік, хтось залишився. Таким чином це звернення до глядача «Ти [Романтика]» — це у твоїй голові, це твоє розділення особистості.
Соф‘я: Топ 5 поетичних збірок українських письменників від Олександра Хоменка
Олександр: «Після прози» Юрій Іздрик. На мою думку, навіть порівнюючи з титанами 20-х років, мені ця збірка краща за багато інших. Вона дуже естетична, красива, глибока й сучасна.
«Тамплієри» Сергія Жадана — найкраща збірка автора. Вона сильно відрізняється від усього, що він робив, бо його вірші здебільшого грубі, металеві, а там він дуже і ніжний, і дерев’яний, я б так сказав.
Михайль Семенко «П’єро кохає, здається і мертвопетлює», а «Товариш сонце» — це відверта комуністична література й вона така «Товаріщ, завод». Коли Семенка попросили написати пропагандистську літературу, він написав «бам, бум, ах, комуністичними вибухами світ…», а це аж ніяк не по-піонерськи.
І, напевно, «Тиша і грім» Василя Симоненка. Це єдина прижиттєва, яка вийшла, хороша збірка віршів.
В Артема Полежаки нормальна поезія. І Валерій Пузік вищезгаданий.
Соф‘я: Чому не згадав Плужника, про якого говорив під час панельної дискусії?
Олександр: Тому, що Плужник — специфічний автор, дуже важко знайти його збірку віршів. Її немає. Я замовив собі в інтернеті й мені прийшла така картонка, на якій, як А4, видруковані принтером вірші. І не думаю, що всім зайде Плужник. Мені він дуже сильно зайшов, але коли я рекомендую поетичні книжки, то намагаюся, щоб людина відкрила й точно знайшла для себе щось у поезії.
Якщо раніше згадані 5 збірок тобі зайдуть, то можеш переходити до Плужника, до Йогансена, навіть до Гео Шкурупія, і копати до глибшої поезії.
Є «Метафізичний реквієм» Гаряїва — це 50 сторінок поеми, яку людина писала 60 років: з 20-го по 80-якийсь рік* (твір був написаний у проміжку 30-90-х років — прим. ред.), це їб*нутись можна. Правда.
Я не знаю, ким треба бути, щоб читати цю книжку, напевно, Гаряївим. Я пробував, але ця книга мене перемогла. Я намагався починати читати її 4 рази: перший раз закинув після 5 сторінки, другий — після 7, третій — після 12, і потім знову після 4.
Книжка кладе тебе на стіл, а не ти її.
Соф‘я: Читав прозу Плужника чи плануєш?
Олександр: Я не ознайомлений із прозою Плужника. Звісно, планую, мені 23 роки всього. Я все планую прочитати. Зараз читаю прозу Шкурупія «Жанна батальйонерка» від «Віхоли». Це найкраще, просто найкраще видавництво!
Соф‘я: То в тебе на полиці переважають книги «Віхоли»?
Олександр: Так. Ми (з командою «Мур») зібрали півмільйона на книжки для деокупованих територій і половина куплена у «Віхоли», я спеціально наполіг. Мені ще жодного разу не платили за рекламу, але мені дуже подобається, як вони роблять книжки. Це дуже естетично, красиво, і прекрасні матеріали знаходять.
Соф‘я: Що ти встиг придбати на Книжковому Арсеналі?
Олександр: Агатангела Кримського «Андрій Лаговський», як мені порекомендували, бо це чи не перший український гомосексуальний роман. Мене це одразу зацікавило, адже ця тема нетипова для української літератури.
Валерія Пузіка «Три медалі в шухляді». Я сьогодні багато говорив про цю книгу разом із Вірою Агеєвою та Тарасом Лютим і купив навіть 2 книжки батькам і дівчині.
Інтерв'юерка: Соф‘я Єрмакова
Коректорки: Ангеліна Іванченко та Анна Ковбасенко
Маєш цікавий матеріал про сучасну українську літературу та хочеш, аби його опублікували? Надсилай на пошту [email protected].
Популяризуймо сучукрліт разом!
