Авторський переклад Тализіної Катерини.
Оригінальний текст захищений авторським правом. Цей переклад здійснено виключно з метою ознайомлення, без комерційної вигоди. Якщо ви є правовласником і маєте зауваження щодо публікації — зв’яжіться, будь ласка, для врегулювання.
Еl texto original está protegido por derechos de autor. Esta traducción ha sido realizada exclusivamente con fines informativos, sin ánimo de lucro. Si usted es el titular de los derechos y tiene alguna objeción respecto a la publicación, por favor, contáctenos para resolver la situación.
Тоді в’язню приснилося ув’язнення. З нюансами, звісно, з відмінностями. Наприклад, на стіні зі сновидіння висів плакат з зображенням Парижу; на справжній — лише темна волога пляма. На підлозі уві сні бігала ящірка, а в реальності — на нього дивився щур. В'язню приснилося ув’язнення. Хтось масажував його спину і йому стало легше. Він не міг розгледіти, хто, але точно знав, що його мама була в цьому майстринею. Ранкове сонце світило у широке вікно як символ свободи. Коли він розтулив очі, сонця не було. У заґратоване віконце (три долоні на дві) можна було розгледіти затінену стіну муру. В’язню приснилося ув’язнення. Він хотів пити і пив багато крижаної води. Вода одразу виливалася сльозами. Він усвідомлював, чому плаче, але не зізнавався в цьому навіть самому собі. Він дивився на свої бездіяльні руки, ті самі, що колись ліпили торси, гіпсові обличчя, ноги, сплетені тіла, мармурових жінок. Коли він прокинувся, очі були сухими, а руки брудними, пульс вібрував, у легенях не вистачало повітря. У кімнаті протікала стеля, а завіси заіржавіли. Тоді в’язень вирішив марити ув’язненням. Він заплющив очі й уявив себе з портретом Мілаґрос у руках. Проте йому не вистачало однієї лише фотографії. Він хотів Мілаґрос вживу, і вона з’явилася, з широкою посмішкою, в небесно-блакитній нічній сорочці. Вона наблизилася, аби він зняв з неї сорочку, і він, беззаперечно, зняв. Нагота Мілаґрос була, звісно, обдарованою, і він вп'явся поглядом, пригадуючи усе, насолоджуючись кожним моментом. Він не хотів прокидатися, але прокинувся за кілька секунд до примарного й мнимого оргазму. І нічого не було. Ні фотографії, ні Мілаґрос, ні небесно-блакитної нічної сорочки. Визнав, що самотність може бути нестерпною. В’язню приснилося ув’язнення. Його мати припинила робити масаж, можливо тому, що померла багато років тому. Його охопила журба за її поглядом, співом, колінами, ласками, докорами, прощеннями. Він обійняв себе, але це не допомагало. Мілаґрос махала йому рукою, з великої відстані. Йому здалося, що з кладовища. Але цього не могло бути. Це було з парку. Але в темниці не було парку, тож навіть у сні він усвідомив, що це сон. Він підняв руку, щоб теж попрощатися. Проте його рука була лише кулаком, а, як відомо, стиснуті кулаки не навчилися відпускати. Коли він розплющив очі, його ліжко було нестрпно холодним. Тремтячи, занімілий, він намагався зігріти свої руки подихом. Але не міг дихати. Там, у кутку, щур, змерзлий як і в’язень, продовжував дивитися на нього. Він поворушив рукою, щур випростав лапку. Вони були старими знайомими. Іноді він кидав кусні з своїх жахливих, огидних страв. Щур був вдячний. Проте в’язень тужив за зеленою, надзвичайно спритною ящіркою зі своїх снів і заснув, щоб знову її побачити. Він виявив, що ящірка втратила хвіст. Такий сон уже не вартий того, щоб його бачити. І все ж. І все ж він почав рахувати на пальцях роки, що йому залишилися. Один, два, три, чотири — і він прокинувся. Всього їх було шість, а він прожив три. Він перерахував їх ще раз по пальцях, після того як прокинувся. У нього не було ні радіо, ні годинника, ні книг, ні олівця, ні зошита. Іноді він тихо наспівував, щоб хоч якось заповнити порожнечу. Але з кожним разом він згадував все менше пісень. Ще в дитинстві бабуся навчила його молитися. Але до кого йому тепер молитися? Він відчував, що Бог його обдурив, але сам не хотів обманювати Бога. В’язню приснилося ув’язнення. До нього прийшов Бог пожалітися, що відчуває втому, страждає від виснажливого безсоння, і зрідка, коли Він нарешті засинає, Йому сниться кошмар, в якому Ісус просить помочі з хреста, але Він відвертається від Ісуса. Найгірше, казав йому Бог, що Я не маю Бога, якому я міг би довірити себе. Я як Сирота з великої літери. В’язень відчув жаль до цього самотнього й покинутого Бога. Він зрозумів, що хворобою Бога була самотність, оскільки його слава всемогутнього, вічного й всюдисущного лякала як усіх святих, навіть титулованих. Коли він прокинувся і згадав, що атеїст, його жалість до Бога зникла, натомість він відчув жалість до себе ув’язненого, самотнього, зануреного у бруд і зневіру. Після незліченних снів і безсонних ночей одного вечора, коли він спав, його розбудили не так різко, як зазвичай. Охоронець сказав, щоб він вставав, бо його звільнили. В’язень упевнився, що це не сон, лише коли відчув холод ліжка й побачив щура, який як завжди знаходився поруч.
Він сумно попрощався з ним, а потім пішов із охоронцем, щоб йому видали одяг, трохи грошей, годинник, ручку, шкіряний гаманець — увесь той дріб’язок, що у нього відібрали, коли він потрапив до в’язниці. Біля входу ніхто не чекав. Він вирушив у дорогу. Йшов десь два дні: спав на узбіччі або серед дерев. У барі на околиці міста він з’їв два сендвічі та випив пива, згадавши давно забутий смак. Коли він нарешті дістався дому своєї сестри, вона ледь не зомліла від подиву. Вони обіймалися близько десяти хвилин. Трохи поплакавши, вона запитала, що він збирається робити.
— «Наразі — душ і спати, я, чесно кажучи, просто виснажений.»
Після душу сестра відвела його на горище, де стояло ліжко: не брудне, а чисте, м’яке, цілком пристойне. Він спав безпробудно більше дванадцяти годин. Цікаво, що під час цього довгого відпочинку колишньому в’язню знову приснилося ув’язнення, ящірка та все інше.
