Авторський переклад Тализіної Катерини.
Оригінальний текст захищений авторським правом. Цей переклад здійснено виключно з метою ознайомлення, без комерційної вигоди. Якщо ви є правовласником і маєте зауваження щодо публікації — зв’яжіться, будь ласка, для врегулювання.
Еl texto original está protegido por derechos de autor. Esta traducción ha sido realizada exclusivamente con fines informativos, sin ánimo de lucro. Si usted es el titular de los derechos y tiene alguna objeción respecto a la publicación, por favor, contáctenos para resolver la situación.
КОНЧА ЛАҐОС
Її поезія публікувалася у першорядних іспанських газетах та журналах. Більша частка її поетичної творчості уміщена в іспанські, латиноамериканські та іноземні добірки.
ГОДИНА ЖИТТЯ
Задзвонив телефон, і хоча я ще не повністю прокинувся, підняв слухавку. Від почутого сон як рукою зняло.
— Не хвилюйтеся, не хвилюйтеся. Я буду вчасно.
Зістрибнув з ліжка, навпомацки взувся, відшукав годинник, підійшов до вікна і трохи розсунув штори.
«Невже так пізно!» — думав я. Тому приклав циферблат на декілька секунд до вуха.
«Ну звичайно! Я був такий втомлений вчора увечері, що не накрутив його».
Повернувся до телефону, подзвонив і став нетерпляче очікувати. «Нічого страшного» — сказав, накручуючи годинник. «Слава богу, я ще встигну приїхати до офісу та написати листи. Маю ще годину»
Швидко вдягнувся, підхопив портфель та вийшов на вулицю. За п'ять хвилин вже був у кав'ярні навпроти парку, де мав зустрітися з Аріаґо. Присів, замовив каву. Через поспіх, часу на сніданок не залишилося, в цілому, як зазвичай. З кожним днем його все більше затягували вир подій, купа паперової роботи й невідкладні термінові справи, якім не було кінця і краю. Життя перетворилося на нескінченний біг по колу, супроводжуваною нервовим поспіхом. Проте скаржитися не було на що: бізнес процвітав. Попри все, йому щастило. Сьогоднішня зустріч дуже важлива: він нарешті отримає те, чого намагався досягти протягом багатьох місяців. Одним ковтком випив каву й подивився на годинник.
«Дивно, що Аріаґо затримується. Зустріч о дванадцятій, а до цього, ми повинні обмінятися думками». Дістав нотатник з портфеля, щось записав і поклав назад. Оглянувся навколо, майже пусто. Вперше тут. Нічого дивного, я ж так давно ніде не бував! З дому в офіс, з офісу в банк. Потім зустрічі, візити, поїздки. Знову глянув на годинник. За п'ять хвилин одинадцята.
— Цей Аріаґо... Міг би хоча б подзвонити. Нетерпіння зростало. Встав.
— Подивлюсь на вулиці.
Годинник у кав'ярні в цю мить пробив десяту. Здивовано підвів очі.
— Відстають, правда ж?
Власник і клієнт кав'ярні звірили годинники. Ні, не відстають. Знадобився деякий час, щоб переконати себе.
— Яка дурість, отак втратити годину! Краще трохи погуляю. Моє терпіння лусне, якщо я залишуся тут. Розплатився та вийшов на вулицю. Прогулюючись, зайшов у парк.
Ранок був приємний, сонячний. Спочатку пройшов центральною алеєю, потім байдуже пішов вузенькою стежкою, обсадженою рідким живоплотом. Під ногами скрипів пісок. Коли останній раз гуляв у парку? Навіть не пам’ятав...
Алея закінчувалася невеличкою галереєю каштанів, у центрі якої — фонтан.
Вода, темно-зелена від тіні дерев, була спокійною, неначе спала. Раніше він любив кинути що-небудь у воду: листя, апельсинову шкірку чи шматочок дерева, і дивитися, як воно пливе. Він підійшов до фонтану і довго дивився на нього, згадуючи парк свого міста, запах лип, альтанку і ставок. З часом, усе це стерлося з його пам’яті, і ось, раптово, згадалося. Тоді він знав назви різних дерев, птахів, комах. Коли почав все забувати?
Сів на лавку. Поміж верхівками каштанів виднілося блакитне, яскраве небо, чисте, безхмарне. Вражала тиша та спокій; час ніби задрімав.
Шурхіт листя змусив його підняти голову. Це був дрізд. Так, саме дрізд. Він упізнав його за чорним оперенням і жовтим дзьобом. Птах безтурботно гойдався на гілці куща. Час від часу, зістрибував на землю та щось клював.
Відволікшись від птаха, поглянув на свої руки, складені на портфелі. Не впізнав. Пам'ятав їх худими, спритними, нервовими. А тепер вони здавалися важкими, незграбними. Хотілося б глянути у дзеркало. Був упевнений, що і свого обличчя не впізнав би. Він прожив ці роки машинально, окремо від самого себе. Відкинувся назад. Небо було такого ж яскравого блакитного кольору, як і в дитинстві. Хоч щось не змінилося. А якщо все це був сон, кошмар?
Заплющив очі.
«Ніщо не змінилося з часом. Я так само можу розпізнавати дерева, небо, птахів. Чому ж я не такий, як був тоді?»
Міцно стулив очі, аби втримати образи у пам'яті. Розтягнути годину життя. Відновити нею втрачені роки.
