Ірина Грабовська — письменниця, авторка фентезі трилогії «Замок із кришталю» та стимпанк-дилогії «Леобург», членкиня об'єднання українських письменниць-фантасток «Фантастичні Talk(s)».
В інтерв'ю для студентки-журналістки Валерії Бузовері, авторка розповіла про проблеми, з якими стикаються сучасні українські автори, тонкощі роботи над книжками та взаємини всередині письменницького середовища.
Наскільки кардинально можуть змінюватися тексти під час редагування?
Раніше, коли я менш детально планувала, а особливо, коли брала для себе новий жанр, то була змушена переписувати дуже багато, іноді при редагуванні змінювався сюжет, світобудова, поведінка персонажів. Зараз я значний час приділяю плануванню, мій план дуже детальний, тож і переписувань при редагуванні особливо не трапляється. Хіба що літературні правки — стилістика, лексика, дописування деталей і описів.
Як вчасно зупинити свого внутрішнього критика та припинити редагування книжки?
Коли ти автор-початківець, це доволі складно. Іноді для того, щоби виписатися, треба писати дуже довго і дуже багато, а ще багато дивитися і читати, занотовувати, пробувати, ризикувати. Тож однієї читки після написання чернетки явно буде недостатньо. Коли ти вже виходиш на певний професійний рівень, тоді час на редагування скорочується.
Взагалі, письменник завжди внутрішньо знає, коли треба зупинитися і відпустити текст, але цей внутрішній будильник напрацьовується роками редагування.
Часто в соціальних мережах, і навіть піар-кампаніях деяких книжок присутнє порівняння з більш популярними творами («українська Гра Престолів», «сучасна Агата Крісті» тощо). На вашу думку, подібні порівняння допомагають популяризувати літературу, або ж є проявом комплексу меншовартості?
Я не хотіла би, аби мене порівнювали з кимось зі світових майстрів, бо ми все ж не наслідуємо їх, а пишемо своє. На мій погляд, такі порівняння недоречні, але у певних маркетологічних цілях це допустимо. Такий прийом дозволяє фанатам однієї книги звернути увагу на іншу книгу того ж жанру, наприклад. Головне, не рекламувати книги за допомогою порівняння з тими історіями, на які вона геть не схожа.
При написанні серії, коли бачите певні фанатські теорії та здогадки, немає спокуси змінити щось в сюжеті? Як знайти баланс між очікуваннями читачів та власним баченням історії?
Іноді я змінюю певні сюжетні повороти або підсилюю акценти, якщо бачу, що люди цього чекають.
Я не люблю розчаровувати читачів, бо тоді вони не повернуться за новою книгою.
Але разом з тим у мене є власне бачення і власні переконання, тож я пишу саме так, як сама вважаю за потрібне і логічне для історії.
Як автору боротися зі страхом чистого аркушу?
Для того, щоб щось написати, спочатку треба дуже добре це уявити, а тоді проговорити собі в голові фразами. Коли це зроблено, ви точно знаєте, як виглядає ваша перша сцена, ви сідаєте і записуєте ті слова, які вигадали. Це і все.
В українському письменницькому середовищі переважає конкуренція чи взаємопідтримка?
Я би сказала, що взаємопідтримка. Створюється чимало комьюніті — це і наш проєкт «Фантастичні talk(s)», де ми не тільки блогерствуємо, а і підтримуємо одна одну; це і «Своя полиця» від «Книгарні Є» і Олени Кузьміної, яка часто проводить нетворкінги для письменників; є тематичні об'єднання типу «Бабаїв» (українські горористи, які проводять конкурс і підтримують горор-спільноту), «Зоряної фортеці» (фантастичне об'єднання, що проводить літературні конкурси фантастичного оповідання) тощо.
З якими викликами стикається український сучасний письменник?
Оплата праці настільки низька, що це не дозволяє повний день займатися письменництвом — це найбільший виклик. Більшість авторів мають другу роботу. Дехто змушений служити у війську або волонтерити — це також відбирає можливість писати. Також від українського письменника вимагають бути одночасно блогером, тур-менеджером, проджект-менеджером, піарником, смм-спеціалістом і багато чого іншого, оскільки переважно саме залученість автора і його аудиторія впливають на розкрутку книги і її популяризацію.
Як Ви бачите розвиток української книжкової індустрії у найближчому майбутньому?
Ми залежимо від ситуації на фронті.
Якщо війна припиниться — буде поступовий, але невпинний розквіт. Якщо буде продовжуватися — розвиватися в таких умовах буде доволі тяжко.
Наразі економіку підтримують гроші західних партнерів, тож поки що є сили щось робити, але що буде далі — я не знаю. Під час війни люди тягнуться до української книги, дехто тільки після 2022 року відкрив для себе, зокрема, існування української фантастики. З'являється все більше малих книгарень-кав'ярень, бо це вдала бізнес-модель для молоді. Зростають наклади книжок. Але разом з тим існують бомбардування типографій (як це сталося з харківським «Фактор-Друком») і відключення електроенергії, які дуже впливають на спроможності української книжкової індустрії.
Маєш цікавий матеріал про сучасну українську літературу та хочеш, аби його опублікували? Надсилай на пошту [email protected].
Популяризуймо сучукрліт разом!
