Автор : Юрій Павлинський.
У процесі еволюції людства первісне привласнювальне господарство, зокрема збиральництво, полювання та рибальство, слугувало основним засобом забезпечення базових харчових потреб. Кожен з цих видів діяльності охоплює широкий спектр матеріальних, культурних і соціально-економічних аспектів. Крім цього водна тематика, зокрема образ риби в певні часи являлися чимось сакрально-міфічним і відображалось у матеріальній культурі, що розширює буквальне значення рибальства для розвитку людства загалом.
Перші писемні згадки про гідрографічну мережу та іхтіофауну на території України залишили античні автори.
Геродот у своїй праці «Історія» у IV книзі Мельпомені, описуючи скіфів, подав опис географічних особливостей території України зокрема характеризуючи головні ріки: Борисфен (Дніпро), Тірас (Дністер), Гіпаніс (Південний Буг), Істр (Дунай), Танаїс (Дон) і тд. Щодо іхтіофауни, Геродот зазначає: «Четверта ріка — це Борісфен! Вона найбільша серед них після Істру … дуже багато в ньому риби, приємної на смак, і вода в ньому дуже чиста, порівняно до інших із каламутною водою … І великі риби в ньому без колючих кісток, що їх називають антакаями. Для харчування ця ріка дає ще і багато чого іншого, гідного всякої уваги.» [3, с. 192]. А. Білецький вважає, що «Антакайос» - це риба що відноситься до родини осетрових, ймовірно білуга, яка характеризується мінімально кістковою структурою та значними розмірами. Проте етимологія назви залишається невизначеною [3, с. 476]. На основі опису, наведеного Плінієм Старшим у праці «Природнича історія», можна припустити, що також йдеться про рибу, ймовірно, ідентифіковану як антакайос: «А в Борисфене, говорят, водится рыба огромной величины, у которой нет внутри ни костяка, ни хребта, а мякоть очень приятна на вкус.» [13, с. 112].
Пліній Старший найбільш докладно описує акваторію Понту-Евксинського (Чорного моря) й окремі тамтешні види риб такі як «амії» (різновид тунця) і «тріхії» (сардина). Він відзначає особливості моря: «Рыбы всех видов взрослеют очень быстро, но особенно в Понте; в него ведь впадает много рек, которые дают пресную воду. [...] Эта рыба и пеламиды с тунцами отправляются в Понт, где их ждет более нежный корм, и заходят туда косяками [...].» [13, с. 112]. Окрім цього на основі аналізу природної поведінки тунців, автор окреслює особливості лову цієї риби, зокрема те що найкращим часом для лову є період «від сходу Плеяди до заходу Арктура», тобто від початку весни до початку осені [14, с. 113]. Окреслено фактори небезпеки для цього виду риб, пояснено причини відсутності тунців біля узбережжя Калхедона (давньогрецької колонії що на північному заході Анатолії) і надзвичайну активність риб на мисі узбережжя Візантії, яке в тогочасному фольклорі іменовано «Золотим рогом». Цей факт, на нашу думку, підкреслює важливість цього водного ресурсу для забезпечення харчування та економіки приморських регіонів на початку нашої ери. Відсутність тунців у певних прибережних районах була серйозною проблемою того часу. Пліній Старший, описуючи іхтіофауну, також згадує міграції риби «тріхії» через Істр підземними водами до Адріатичного моря. Зграї цієї риби помічали лише під час їхнього руху вниз за течією, але ніколи не спостерігали їх повернення морським шляхом [13, с. 112], [14, с. 113].
Уривок із праці «Загальна історія» давньогрецького історика Полібія (ІІІ–ІІ ст. до н. е) розкриває економічне та стратегічне значення Чорноморського узбережжя в античний період. Особливий акцент зроблено на торговельних зв’язках і контролі над ресурсами, зокрема соленою рибою, яка відігравала важливу роль як у забезпеченні місцевих потреб, так і в обміні з іншими регіонами: «У Понті є багато корисного для життя іншим народам, і візантійці тримають усе це в своїх руках. [...] З предметів розкоші доставляють у достатку мед, віск і солену рибу.» [5, с. 26].
Згадка рибальства у контексті господарства грецьких колоній подана римським географом та істориком Страбоном у І ст. до н. е., є логічною в контексті значного рибного потенціалу Чорного моря та прилеглих водойм. Особливу увагу автор звертає саме на Меотиду (Азовське море), багате на рибу завдяки своїй низькій солоності й біологічному різноманіттю: «І в давнішні часи звідси вивозили хліб до еллінів, подібно до того, як солену рибу з Меотіди.» [6, с. 16-17]. В уривку вказано на те, що риба була не лише харчовим ресурсом, а й товаром, що сприяв економічному розвитку колоній. Вважаємо, що цей факт слугує підтвердженням ефективного використання природних багатств регіону в античну добу.
У підтвердження античним авторам згадкам виступають речові джерела, що підкреслюють значення риби для грецьких колоній північного причорномор'я, як в першу чергу харчового ресурсу так і економічного. У працях Ф. Штітельмана [17], В. Папанової та С. Ляшка [12], О. Одріна [10]; [11], найбільш докладно досліджується питання рибальства у Ольвії на основі матеріальної культури, знахідок рибальських знарядь та авторських інтерпритацій. Ольвійське рибальство VI– ст. до н. е. вирізнялося інтенсивністю та значними обсягами вилову осетрових і сомів, продукція яких становила важливу частину експорту, не поступаючись Боспору чи Херсонесу [11, с. 85]. В цьому контексті, монетна система Ольвії має унікальні особливості, які свідчать про значущість морської тематики в житті суспільства та функціонуванні його економіки. Зокрема, грошові знаки у формі мідних дельфінів (фото 1) були широко поширені: знайдені депозити містять понад тисячу таких монет, що використовувалися до IV ст. до н. е. Цікаво що з впровадженням мілетської монетної системи було встановлено обмінний курс: один електровий статер обмінювали на 3844 "дельфіни" [18, с. 26].
Чорнолаковий посуд, зокрема так звані "рибні блюда" із зображенням іхтіоморфних мотивів, свідчать про значне місце риби у повсякденному житті античного суспільства. Особливої уваги заслуговує знайдений у поліса Німфей (сучасна Керч) екземпляр цього типу посуду (рис. 1). Більш детально про функціональне призначення таких виробів розглядає у своїй статті М. Скржинська [16, с. 59].
Рибні мотиви відіграють важливу роль у звіриному стилі скіфів, що знаходить своє відображення в їхній матеріальній культурі. Дослідження цієї теми здійснили С. Бессонова [1], Є. Королькова [8], С. Полин [2] та А. Канторович [7]. Останнім проведено типологізацію і хронологізацію відповідних знахідок. Виявлені артефакти включають бляшки, виготовлені переважно із золота та бронзи, рідше зі срібла, із рельєфними зображеннями окремих видів риб (коропових, осетрових, щучих) (Таб. 1) та міфологічних сцен в яких найчастіше представлені сюжети з хижим птахом, який атакує рибу, причому у кожному випадку це різні види, іноді навіть дельфіни (таб. 2) [7, с. 114]. Композиція відображає синтез грецьких і варварських художніх традицій. У цій сцені риба (частіше за все осетрова) заміняє дельфіна, маловідомого скіфам, і займає одну з ключових позицій у традиційній скіфській схемі із зображенням птаха з розгорнутими паралельними крилами. Сюжет символізує контакт двох стихій – неба (птах) і води чи вологого ґрунту (риба) і є адаптацією античного мотиву "орел на дельфіні", запозиченого зі світу грецької торевтики та монетного мистецтва [7, с. 112]. Зважаючи на обсяг джерел і аналогій, доцільно більш детально розглянути цей аспект в окремій публікації.
Давньоруський період відзначається появою писемних згадок, які дозволяють висвітлити значення рибальства та рибних мотивів у культурі того часу. Зокрема, в "Повісті минулих літ" під 1065 роком зафіксовано епізод, що ілюструє використання риболовних знарядь, таких як невід, у повсякденному побуті. Цей опис також поєднаний із містичними уявленнями, характерними для середньовічного світогляду. У літописі зазначено про цікавий випадок, коли рибалки, користуючись неводом на річці Ситомль, виловили дитину з вродженими вадами. Подібне явище розглядалося як знамення, що віщувало нещастя, і було пов'язане з подіями міжусобиць князів [9, с. 102].
Обґрунтування образу риби в літописі розглядається також з релігійної перспективи з посиланням на текст Книги Товіта: «Таким самим є і богоподібний Рафаїл. Із однієї риби він вирізав нутрощі, зцілив [ними] біснувату отроковицю і сліпому старцеві дав змогу бачити сонце» [9, с. 169]. Про харчові якості та ймовірно про користь вживання риби згадано під 1205 роком де риба символізує основу виживання і спосіб пристосування до нових умов. Зокрема, згадується половецький хан Сирчан, який, будучи «рыбою оживъшю», після поразки та втрати земель був змушений шукати порятунок для збереження життя [9, с. 369].
У період Київської Русі рибальство набуває важливості у формуванні торгівельних зв'язків, особливо на річкових шляхах [15, с. 584]. Деякі давньоруські поселення спеціалізувалися на рибальстві, що підтверджується археологічними знахідками, які свідчать про поступовий перехід від індивідуального до промислового рибальства. Під час розкопок виявлено значну кількість знарядь для ловлі, зокрема гачків, острог, блешень, грузил до сіток, тощо [4]. Численні публікації та монографії, присвячені дослідженню давньоруських поселень і городищ, містять описи подібних знахідок. Враховуючи важливість цих матеріалів в контексті висвітлення рибальства доцільно винести їх в окрему публікацію.
Згідно з історичними та археологічними джерелами, рибальство відігравало важливу роль у житті давніх суспільств, поступово набуваючи економічного значення. Систематизація згадок про іхтіофауну свідчить про значущість рибного ресурсу в матеріальній культурі, що підтверджується зв'язком цього заняття з міфічними, культурними та релігійними процесами від античності до Русі. Аналіз численних публікацій підкреслює актуальність цього напрямку досліджень для глибшого вивчення теми. Отже, рибальство було не лише господарською діяльністю, а й важливим елементом культурного ландшафту, який залишив свій слід в історико-культурній спадщині України.
Список використаних джерел та літератури :
1. Бессонова С. Крылатый конь – гиппокамп – морской конек и скифский Посейдон. Старожитностi Степового Причорномор’я i Криму. Т. XI. 2004 С. 25-30.
2. Бидзиля В., Полин С. Скифский царский курган Гайманова Могила. Киев: Издательский дом «Скиф», 2012. 814 с.
3. Геродот. Історії в дев’яти книгах. Переклад, передмова та примітки А. Білецького. Київ : Наукова думка, 1993. 574 с.
4. Давні рибальські снасті. Сумський обласний краєзнавчий музей. Сумський обласний краєзнавчий музей. URL: http://museum.sumy.ua/давні-рибальські-снасті/ (дата звернення: 08.12.2024).
5. Історія України: Хрестоматія. упоряд. В. Литвин. Київ.: Наукова думка, 2013. 1056 с.
6. Історія України в документах і матеріалах. Т. І: Київська Русь і феодальні князівства XII – XIII ст. Київ, 1939. С. 16-17.
7. Канторович А. Мотиви риби та дельфіна у східноєвропейському скіфському звіриному стилі: типологія, хронологія, витоки. Археологія і давня історія України. 2018. № 2. С. 101-118.
8. Королькова Е. Звериный стиль Евразии. Искусство племен Нижнего Поволжья и Южного Приуралья в скифскую эпоху (VII – IV вв. до н. э.). CПб., 2006. 272 с.
9. Літопис руський за Іпатським списком. Переклад, передмова, примітки, іменно-особовий та географічно-археологічно-етнографічний покажчики, генеалогічні таблиці, карти і плани Л. Махновця; Відп. ред. О. Мишанич; Ред. кол.: О. Гончар, Ю. Дяченко, М. Жулинський, В. Крекотень, О. Мишанич, Ю. Мушкетик, В. Німчук, Т. Сергійчук, П. Толочко, В. Шевчук. Київ : Вид-во «Дніпро», 1989. 592 с.
10. Одрін О. Рибальська галузь господарства Ольвійського поліса: традиції метрополії та місцева специфіка. Український історичний журнал. 2022. Число 3. C. 30.
11. Одрін О. Ольвійське рибальство VI–III ст. до. н. е. Надчорномор’я у IX ст. до н. е. – на початку ХІХ ст.: студії з історії та археології. К., 2007. C.71-89.
12. Папанова В., Ляшко С. Знаряддя рибальства, знайдені у приміських садибах Ольвії. Емінак. 2021. №1(33). С.188-203.
13. Пліній Старший. Естественная история [Електронний ресурс]. URL: https://loveread.com.ua/estestvennaya-istoriya-plinii-starshii/page-112.html (дата звернення: 17.11.2024).
14. Пліній Старший. Естественная история [Електронний ресурс]. URL: https://loveread.com.ua/estestvennaya-istoriya-plinii-starshii/page-113.html (дата звернення: 17.11.2024).
15. Рибаков Б. Ремесло Древней Руси. Москва: АН СССР, 1948. 791 с.
16. Скрижинська М. Боспорські міфи в ілюстраціях аттичних вазописців ІV ст. до н.е. Археологія. № 4. 1997. с. 58-66.
17. Штительман Ф. Рыболовство и рыбопереработочное производство Ольвии и её округи в античную эпоху. Киев, 1958. Рукопись. Науковий архів Інституту археології НАН України. Ф. 12, № 389.
18. Шуст Р. Нумізматика: історія грошового обігу та монетної справи в Україні. Київ: Знання. 2007. 371 с.
