Як Іван царевич став Іваном дураком, або про головний вивих
У тридев’ятому царстві, тридесятому государстві жив-поживав царевич Іван. Поки країною правив його батько, Оболдуй Неперший, неперший в династії Оболдуєвих, вельможний синок тинявся країною та тринькав нажиті непосильним трудом державні гроші. Допоки нещадно тратилися по забігайлівках фінанси, організми дозріли, так би мовити, дійшли тої стадії, коли п’янство та дебоші приїлися і закортіло чогось екзотичного, досіль непізнаного. І тут Івану-царевичу на думку зійшла крамольна ідея заволодіти Василиною Прекрасною. А оскільки бажання молодика неможливо було загнуздати, і в паху прямо таки пломеніло, вирішено було задум втілити в життя невідкладно.
Відомо, насіння зафаршированих родин не дуже охоче до навчання, мало того, чомусь у сім’ях сильних світу сього вилуплюються, як правило, одні недоумки. Тож Ванько довго чухав потилицю, як би це облаштувати аферу так, щоби і вовки були ситі, і вівці цілі – щоб усе було, так би мовити, легально.
Натерши доброго мозоляку на тім’ячку, звернувся за порадою до татуся.
– Та що тут думати! – гримнув заклопотаний законодавчими ініціативами глава сім’ї та держави. Подивився на нащадка, як на пришелепка, та видав рацуху: – Дай їй довбнею в бошку, і всі діли.
Допоки царевич викохував підступні злонаміри, Василинка квітла. Доходили чутки, ніби вона трансформувалася в справжню неписану красуню. Щоправда ніхто не міг толком пояснити, з чого чи з кого перетворилася – чи то з Відьми, Баби Яги чи Жаби. Вано мало переймався метаморфозами, бо кров’яний тиск, що продукував головний орган, заганяв до черепної коробки надто зайвий кисень, і сіра речовина, не дивлячись на обмаль, прямо таки закипала. До всього подейкували, нібито Прекрасна мала такий прекрасний бюст, що корови на випасі загрозливо-трагічно мичали, забачивши рідкісного об’єму буфера. Заздрощі небезпечна річ…
— Ні, татусю, я хочу по-любовно, – видав залишки притомності Ванько.
– Ну, я не знаю, – отетерів пахан. – Йди до мамашки-повитушки, нянечки, може, щось зарадить.
Пішов Іван господою шукати маму-няню.
– Мамуню-нянюню, проблеми…
– Що – обпісявся, обкакався?
– Та ні! Тут-єнто дилема…
– Ну.
– Хочу Василину, а як – не знаю.
– Теж мені вища математика! Та кулаком в лоба, і май скільки хочеш.
– Та ні – хочу за згодою.
– А-а… ну, тоді не знаю. Ти ось що – сходи до конюха Герасима, він в кобилах толк знає.
Гайнув Ванюша до стайні.
– Хлопче, – вилупив очі Гарік, – та в тебе здвиг по фазі! Запуль цій дурепі в жбан, і бери, поки тепла.
– Хочу полюбовно.
– От халепа!! Світ потребує героїв, а з піхви випадають одні довбаки… Шмаляй до діда-мудрака, той зарадить чимось.
Пішов Івасик до Мудрака, що за три-десять верстов. А конюший ще довго стояв стовпом, навіть стійло забув почистити. Не міг в’їхати, що хотів цей прибамбашений.
Де ж того мудака знайти… Але знайшовся. На пеньку, в хащах, штудіював якісь розумні талмуди.
– Ділів-то на три копійки. Дай їй по шарабану, і користуйся, доки тепла.
– Хотілося б мирним шляхом.
– Ти ба… Оце так-так! Туточки я безсилий.
– Ти ось що… Є тут у мене подруга-зазнобушка, покалякай із нею, вона крутила-перекрутила шури-мури.
Насилу Царевич відшукав дивну персону, у якомусь задрипаному притоні.
– Ну ти даєш, хлопацюра! В макітру їй заряди – корона з тебе не спаде, – і роби справу скільки завгодно, доки тепла.
- Та чи ви всі подуріли! – підскочив Іван. – Хочу на добровільній основі щоб усе було.
Профура довго, не моргаючи, дивилася на зайшлого, явно не розуміючи, як все можливо без гвалту та насильства.
– Мабуть, тобі варто звернутися в поліклініку.
Але Ванько завернув до шинку, що якраз з’явився в полі зору.
– Мені щось од сперматозоїдного тиску, – попрохав шинкаря.
Той поставив на стіл сулію із самогоном-сивухою та поклав сухаря для занюхування.
– Щось ти такий смурний, аж випити хочеться, – поцікавився.
Царко-дурко виклав проблему.
– Тут тільки Баба Яга може зарадити.
Баба Яга Костяна Нога зустріла привітно.
– Ну щож, діло поправиме, – вислухавши гостя, мовила стара. – Тобі треба зайнятися мастурбацією.
– Це вже пройдений етап, – відказав сексуально стурбований. – Уже всі стіни царських палат в потьоках.
– Ну тоді дай їй по черепу, і збивай тиск, доки тепла.
Заплакав царський нащадок. Аж тут проходить повз бабця-знахарка. Одразу узріла, в чому річ.
– Я вас, мажорів, наскрізь бачу. Якщо ще шкіра на долонях не стерлася, можна врятуватися. Треба тобі відшукати ойой-траву та принести мені. Потім скажу, як оволодіти Василиною Розпрекрасною з її допомогою.
Пішов Іван Царевич блукати світом в пошуках чародійної трави. Знайшов аж за тришіснадцять земель. Сім довгих років туди добирався. На п’ятнадцятий рік ледве притіг ноги до знахарки.
– Ну, давай, розказуй, що далі. Бо я вже почав забувати, якого дідька волочився світом.
– Значить, так. Запарюєш кип’ятком травичку в горшку. Ставиш потайком під Василинине ліжко. Вона ляже відпочивати і почує аромат. Нагнеться під ліжко роздивитися, звідки пахощі, а ти в цей момент дрючком їй по голові. І май щастя, доки не охолола.
Так і пішов Іван-царевич ні з чим. А Василина, кажуть, чекала, чекала на вибранця, не дочекалася та й знову перетворилася в жабу. Бо також хотіла, щоб все по-людськи було – по коханню.
Переливати з пустого в порожнє, те саме, що товкти воду в ступі. Хоть так, хоть отак, – все єдине. Мораль одна: не ускладнуй собі життя фантасмагоричними хотілками. Не треба винаходити велосипед, вирішення проблем давно напрацьовано.
