Востаннє Тигр так сильно хотів убивати в кімнаті гурто у 2017.
21 століття вселяє надію, що всі прецеденти, підняті з архівів минулого, активного переглядаються і переосмислюються: гендерна рівність, національність, історичні фальсифікації та купа інших проблем. Видається, що більше не лишилося каменю, тарганяче кубло під яким не затопила стрімка течія. Безкарність еволюціонує, але судочинство еволюціонує разом із нею.
То чому, думав Тигр, хропіння у місцях суспільного користування досі не прирівняно до кримінальної відповідальності? Ну добре, хоча б адміністративної. Де активісти з плакатами та мітинги у найбільших містах, що боротимуться за це? Для цієї частки людей у потязі ніч проходить буденно, хіба ліжечко завузьке. Для тихосплячої половини потягова задуха перетворюється на пекельний гнів та роздратування, що підігріваються щемлячим відчаєм істоти, якій не дають задовольнити фундаментальну потребу у сні.
На виконавців храпу не розповсюджується навіть суспільний договір: ти ж не заборониш людині… дихати. Хоча так хочеться, особливо після того, як «шановний» на нижній полиці вчергове хрипнув-булькнув. Таке відчуття, ніби він саме себе жере.
Потрапляючи у подібні пастки, Тигр завжди згадував як усе почалося. Зелений Тигрик з Ізюмщини склав ЗНО на достатньо, щоб вступити до НЮУ, куди його благословляли всім районом. Красивий корпус в самому центрі Харкова, гуртожиток на Мироносицькій, схожий на палац. Він літав, а не ходив, сприймаючи всі труднощі як післяплату за амністію.
Дивно, але пофортунило навіть з сусідами по кімнаті: він ділив «трьошку» з «прокурором», конформним маминим синочком, що якимось чином в перший же тиждень звабив старшокурсницю, та своїм одногрупником командирського характеру, що взяв на себе роль опікуватися чистотою. Їхні стосунки швидко збалансувалася на межі байдужих і товарисько-побутових, а кімната перетворилась на форпост.
Та як у старій казці, бал для головної героїні переривався о півночі: обидва сусіди хропіли. Хропіли так нестерпно, що заснути без бервух було неможливо. Говорити сусідам про це було рівнозначно просити не ходити по кімнаті без трусів: запідозрять у чомусь гіршому, ніж роздратування від хропіння. Випадки спання без «захисту» пробуджували в Тигрі притаманні його імені почуття: хотілося заткнути хлопців за будь-яку ціну, розбудити чи перерізати горло, байдуже, головне — перервати це.
Відчай привів до психотерапевта, де першокурсник адвокатури вивчив нове слово — мізофонія. Як пояснила лікарка, це непереносимість повторюваних звуків, що викликає агресію різного ступеню. Що з цим робити, не сказала, мовляв, розлад настільки рідкісний і малодосліджений, що ліків не існує.
Спогади перервалися дивним відчуттям. Здається, «шановний» вже кілька хвилин зберігав тишу. Звичним рухом закочуючи заплющені очі, Тигр почав медитативно дихати, уявляючи, як сон хвилями заповнює його тіло. Ці прийоми він нагуглив ще тоді, після візиту, разом із неякісно написаними статтями про випадки вбивства людей через їхнє хропіння.
Тільки-но дрімота почала похитувати тіло зі сторони в сторону — ознака довгоочікуваного входження в сон — з нижньої полиці відновилися прекрасні звуки. Та навіть подужчали: видимо, «шановний» перевернувся на спину.
Роздратування та злість, ледь приспані, підняли голови та стали просити їсти дужче ніж до того. Тигр порився в ковдрі у пошуках телефону і, знайшовши, глянув годину — 03:20. Цікаво, думав він, а як нашим сусідкам? Вони сплять зараз чи вдають, що сплять? Відповідь на це питання могла б допомогти йому у розвʼязанні дилеми. Хіба не моральним вчинком буде звільнити себе та дам від муки безсоння? Тигр та голова його злості синхронно кивнули: не просто моральним, а високоморальним.
Припіднявши голову, він перевірив стан дам. Обидві були повернуті обличчям до стіни. Точно намагаються приховати широко розплющені очі. «Шановний» дійсно лежав на спині. Що ж.
Спершись руками на полиці, Тигр кішкою зістрибнув на підлогу. Стягнув зверху подушку, перехопивши зручніше, почав підносити до джерела огидних звуків. Ближче, ближче…
Дверцята купе розчинилися, змусивши його відсахнутися та зажмурити очі.
«А, маладой чєловєк, ви єго будітє, да? Ну скажите, там в Кієв прібиваєм чєрєз 15 мінут», — металево проговорила провідниця, очевидно радіючи несподіваному асистенту з побудки.
Схід сонця того ранку був розділений на чотирьох, і в купе панувала тиша.
