Сотні років Ієтунак жив на цій планеті. Безкраї простори лісів, що зтикалися з берегом Світового Океану, давали йому все, що лишень могла зажадати його сутність. В лісі було повно їжі, крівлею над головою слугувало небо, на якому два сонця - жовте й синє - почергово змінювали одне одного, а елементи побуту, які не могли дати ліси, як то електронні прилади чи механічне обладнання, приносили в якості подарунків містяни, що приходили до Ієтунака за порадою, духовним просвітництвом, або допомогою. Шаман, знахор, сновидець - різні люди його по-різному називали, і він міг би жити іще й іще. Але він зрозумів, що від цього життя він узяв усе, що йому було необхідно. Треба було змінити обкладинку того світу, в якому він набував нового досвіду, для того, щоб цей досвід дійсно був новим. Крайній Півночі притаманне було знаходження світил на горизонті, в зеніті ж іноді можно було ледь-ледь побачити один із місяців цієї планети, й одного дня, побачивши червоний місяць над головою, Ієтунак зрозумів, що саме в цей час йому треба залишити цей світ. Він закрив очі...
***
Й відкрив їх уже в просторі Посмертя. Безлічі світів мультивсесвіту оминали його, пропливаючи повз. Безліч створінь, що мандрували між світами, прямували кудись по своїх справах. Ієтунак же віддався Потоку. Він плив за течією назустріч новому тілу в новій оболонці. Він знав, що пам'ять про це життя не збережеться, але він також знав і те, що в нього були можливості відновити пам'ять тим чи іншим чином. Поток насичував монаду шамана, загоював рани, які він зазнав у попередньому житті, залишаючи замість них рубці, що були квінтессенцією особистого досвіду. Тут не було часу як поняття чи критерію. Був лише багатовимірний простір. І в одну мить, цей простір перетворився на інше середовище, червоне, темне. Ієтунак зрозумів, що він вже втілився у нове тіло, й тепер йому залишається лише чекати, згадуючи минулі надбання своєї душі й використовуючи ментальні прийоми для того, щоб нова свідомість, що буде формуватися в цьому тілі, змогла витягнути ці надбання з підсвідомості, до якої зовсім скоро потрапить і він сам. Ієтунак вже не знав свого імені, не міг його згадати, а спогади танули. Щось потягнуло його тіло кудись назовні. Разом із цим, його свідомість поглинула пітьма. Знахор сподівався, що ненадовго...
***
Людське сімейство із нетерпінням чекало на свого первістка. О, так, цей хлопчик (так-так, це був саме хлопчик) був їхнім первістком. Обоє вони були родом із різних племен, які інші жителі Східного Примор'я узагальнювали однією назвою - Гірський Народ. Більш того - не дивлячись на свої відмінності, шість сотень років тому ці племена й самі почали усвідомлювати себе одним великим народом, коли зіштовхнулися із навалою орків. Але вони все іще жили досить відокремлено одне від одного через характер Акулячих гір і складність безпосередніх фізичних комунікацій, і могли суттєво відрізнятись як ментально, так і культурно. Так, батько новонародженого хлопчика був із низинного передгірного племені Басків, ім'я йому було Піріней: смуглявий, русий та високий, він був поліматом і брався за багато цікавих творчих задач, чим і забезпечував сім'ю. Матір же була з племені Чінайців, які жили високо в горах: білошкіра, темноволоса, із трохи розкосими очима, Кетті (саме так її звали) викладала філософію в Академії, й була готова до догляду за дитинчам.
Ім'я сина було унікальне - власне, серед жителів Гірського народу було прийнято давати імена, які б були унікальними й уособлювали в собі симбіоз із декількох слів. Ім'я сина виникло у свідомості людей, що безмежно кохали одне одного - його батьків, за лічені секунди після народження сина, адже майбутній Кайола дивився на лікаря занадто мудрими очима, але з дивною посмішкою на вустах, в якій можна було прочитати суміш зневаги з поблажливістю. Хто зна: можливо, це ще пам'ять про попереднє життя не зовсім вивітрилася зі свідомості, бо ж сновидець, що тепер жив у підсвідомості, знав, що зорі не впливають - вони формують життя людини чи будь-якого іншого створіння, і це формування є визначальним. Душа втілюється в матеріальному тілі немовляти лише в симбіозі того досвіду й надбань, які вона вже мала, з тим досвідом і надбаннями, які вона могла потенційно отримати, і якщо друге визначалось вивченням свого родоводу й умов, в яких жили предки батьків цього створіння, то перше відображали зірки, якщо їх, звичайно, розшифрувати вірно.
Поглянувши одне на одного закозаними очима, Пі Ріней та Кет-Ті обрали ім'я своєму синові. На правах батька й чоловіка, Піріней дав цьому імені початок - Кайо, що з баскського діалекту можна було перекласти як "щасливий", бо ж він звернув увагу на посмішку, що сяяла на обличчі його сина. Кетті ж закінчила ім'я словом Лао, що з чінайського діалекту перекладалось як "старий", звернувши увагу саме на мудрість і досвідченість, які випромінювались його не по дитячому дорослими очима. Кайо Лао - ось повне ім'я того, кого друзі завжди будуть називати більш скорочено - Кай, або Кайола.
***
За шість років у Кайоли сформувалось власне самоусвідомлення й свідомість. Свідомість з його попереднього життя іноді впливала на події, що відбувались навкола - у надкритичних ситуаціях, зазвичай, але чим більше нова свідомість, що формувалась, набирала досвіду взаємодії зі світом - тим більше підсвідомість виокремлювалась у щось зовнішнє. Так, в Кайоли, наприклад, виникли уявні друзі, з якими він спілкувався і грався в соціальні взаємодії саме у своїй уяві. Батьки ніколи не бачили, як Кай грався із кимось "невидимим", ні. Але досить часто погляд дитини ставав пустим, так, ніби він витав десь у хмарах і не помічав того, що відбувається довкола, або помічав слабо. Ці моменти трохи підгальмовували реакції Кайоли, адже його думки були направлені не на цей матеріальний світ, а на уявні події й картини, а його мозку доводилося обробляти як мінімум вдвічі більше інформації, ніж зазвичай: половину - від органів чуттів, і половину - від сигналів, які відображали уяву й мислення. А також - контакт із підсвідомістю.
Більшість уявних друзів Кайоли були вигадками, або здавались такими. Їм була притаманна тимчасовість. Але деякі результати його роздумів і уяви, здавалось, мали свою, окрему свідомість. Одним із них був так званий "камінчик" - живий, уподіблений до гуманоїда, шматок скелі, розписаний таємничими символами та обсипаний вкрапленнями рідкісного дорогоцінного каміння. Кайола часто подумки спілкувався з "камінчиком", і саме він вплинув на дорослішання юнака найбільше. Звичайно, батьки й вихователі також внесли свій вклад, але, якщо оперувати цифрами, цей сумарний вклад не перевищував і п'ятдесяти відсотків. Інша половина - це власні роздуми та спілкування з "камінчиком", який міг виявитися як попереднім втіленням, чиє ім'я було тимчасово викреслене зі свідомості Кайоли, так і персоніфікацією власних роздумів хлопчика.
Серед друзів Кайоли була цікава традиція - тягти соломинки задля того, щоб вирішити хто з них має зробити те чи інше. Вже тоді Кай вчився жити у відповідності до потоків часу, які оточували все довкола. Дещо всередині, що в подальшому мало стати філософією життя молодої людини, підказувало, що не важливо, яка саме соломинка буде витягнена, адже який би розвиток ситуації не реалізувався в майбутньому - все буде йти по найліпшому для розвитку особистості Кая (та й будь-кого іншого) сценарію. Тому іноді могло здатись, що Кайолі все одно що буде: частково так воно й було. Звичайно, коли з підсвідомості випливав "камінчик" і радив, яку соломинку тягнути - Кайола його слухався. А іноді - ні. Це відповідало світоглядій позиції, яка формувалась всередині нього.
От і зараз. Коротку соломинку витягнув Джеймс, і це означало, що досвід, який він отримає від купівлі солоденького, є найбільш необхідним саме для нього. Іншого ж разу соломинку не довелось тягнути нікому, й Світ розподілив кожного на своє місце. Іноді Кайолі здавалось, що Світ має надсвідомість, що підштовхує кошного до набуття того досвіду, який він потребує, іноді ж - що це бездушний механізм, який автоматично діє згідно з йому лише відомим командам. Так чи інакше, а Кайола, уявляючи себе чарівником, ішов зі своїми друзями по каналізації, задля того, щоб подивитись на бої. Чесно кажучи, бої автоматонів йому не були цікаві, але він рідко відмовлявся від авантюр, ініціаторами яких, як правило, був хтось із його друзів. От і зараз, тримаючи в руках палицю, що була розписана дивними й незрозумілими символами, схожими на ті, що покривали тіло "камінчика", він ішов каналізацією, уявляючи себе шукачем артефактів, що у складі групи таких самих шукачів спустився в нерозвідані глибини задля пошуку чогось особливого.
Найособливішим у житті кожного є досвід, який може бути отриманий в тому числі в, здавалося б, випадкових, особливих ситуаціях. І Кай, і його друзі, цей досвід отримали. Активізувались механзми фільтрації води, яка невпинним потоком рушила по тонелям, якими й блукали дітлахи. Треба було швидко за щось схопитись, але в кожного з хлопців були вільні обидві руки, а в Кайоли ж - тільки одна. Розставатися ж зі своїм "магічним" посохом хлопчина не спішив, а тому його тіло швидко понесло кудись вниз, ризикуючи піти на переробку, разом із іншим сміттям та нечистотами каналізації. А потім відчуття почали покидати Кайолу, аж допоки не з’явилось нове відчуття, яке він ще не відчував раніше. Наче ще одна особистість прокинулась в середині нього й взяла його тіло під контроль.
В стрімкому потоці хвилі Кайола побачив "камінчика", що зависнув в уяві хлопчика поряд із ним. Цей камінчик почав ніби засмоктуватись у тіло Кайоли, після чого свідомість хлопця відділилась від тіла. Він вже не відчував ні воду, ні хвилі - як і всі його друзі, він отримав можливість спостерігати за тим, що відбувається, зі сторони. В тому числі - й за діями свого тіла, в середині якого хлопець (і тільки він) міг бачити образ "камінчика". Тіло Кайоли, перебуваючи під управлінням іншої волі, що в критичний для життя момент здійнялася з підсвідомості хлопця, почало проговорювати фрази заклинання. Руни на посоху, що Кайола тримав у руках (а це виявилися саме вони) почали випромінювати сяйво у різних спектрах. Синє, жовте й зелене світло, кожне з яких мало форму й випромінювалось окремою активованою під дією звуку голосу руною, почало сплітатись, формуючи довкола Кайоли кокон, який залишався видимим (як і тіло в ньому), але проникним для будь-яких матеріальних об'єктів. Власне, Кай і сам не зрозумів, яким чином він знову опинився у власному тілі. Він левітував у просторі, його оточував кокон зі сплетеного сяйва, що випромінювалось із рун на посоху, а вода й нечистоти проходили крізь тіло хлопця, не завдаючи ніякого впливу. Коли ж небезпека минула, сяйво почало тускнішати, а тіло повертати собі матеріальність.
Ця подія критично вплинула на подальший розвиток хлопця, адже "камінчик" виснажив свій запас сил і більше не з'являвся в уяві хлопця. Йому доведеться навчитися прикликати своїх союзників самостійно...
***
Камінчик був, по суті своїй, уособленням Ієтунака. Ієтунак став духом, який засів у підсвідомості Кайоли. Потенційним союзником, який був безпосередньо зацікавлений у розвитку нової особистості. Після допомоги й спасіння хлопця, Камінчик не з'являвся декілька років, допоки не накопичив достатню для цього кількість енергії. Кайола ж спілкувався зі спеціалістами, а, як навчився читати - потроху почитував базову літературу зі взаємодій із духами. Тож, коли Камінчик почав з'являтися знову, хлопець був до цього готовий.
В тілах усіх істот є енергетичні центри, які пов'язані з різними аспектами існування. Так, сердечний четвертий центр - центральний - був пов'язаний з тією реальністю, яку, власне, проживала істота. Третій центр був частково пов'язаний з колективними свідомостями звірів та містив інформацію про ті втілення, які проживала Душа в тілах звірів. Другий центр пов'язаний з матеріальними втіленнями роду істоти - його фізіологічними предками, а також із рослинним світом. А перший центр - із тими першопочатковими матеріалістичними втіленнями в мінеральному світі, в яких Душа вчилася сприймати власне матеріалістичність. Кайола зчитав саме цей, останній - себто, перший - центр своєї сутності, до якої належив і Йєтунак, і він сам. В дуже далекому минулому та багатовимірна душа, віддзеркаленням якої в чотиривимірний всесвіт були як Ієтунак, так і Кайола, втілювалась в мінеральному, двовимірному всесвіті. Вона втілилась в грудці каменю, що був частиною скелі, з якою часто взаємодіяли йоги та інші духовні сутності. Можливо, саме тому ця душа і стала на шлях духовного розвитку, самопізнання й дослідження Всесвіту, великого й незбагненного?
Так чи інакше, а "камінчик" поступово переставав бути просто надуманим другом Кайоли. Він ставав партнером і союзником, який постійно продукував чесність і спокій. Видозмінення природи за допомогою рун, трансмутація й алхімічні перетворення - ось що вмів Ієтунак, і саме цими принципами він і ділився за посередництвом "камінчика", який все більше й більше набував людської подоби в уяві Кайоли, й ставав схожим на тіло Ієтунака, яке було в нього в попередньому житті. Кайола став називати його "Скелею" через непохитність принципів та твердість позиції, яку той продукував назовні. З одного боку, то не дуже поєднувалось із принципами перетворення природи, з іншої ж - не все було в цьому питанні на стільки однозначним.
Кайола знав, що його особистий шлях тимчасово розділиться зі шляхами друзів його дитинства, але при цьому він був упевнений в тому, що, рано чи пізно, вони знову зберуться разом і створять щось неймовірне. Що саме? Він цього не знав, але ішов по своєму шляху. Не сумував через те, що його відправили на курс шаманів-чарівників, а сприймав це як гарну нагоду не тільки поглибити свої знання в цій темі, але й розширити спільноту своїх знайомих та товаришів за рахунок тих, хто вивчав ментальні езотеричні й магічно-містичні окультні аспекти цього світу. Тут Кайола навчився робити напої, які б допомогали йому змінювати фільтри свідомості щодо сприйняття реальності й використовувати резерви свого організму (Шіміквато був одним із таких напоїв). Тут він освоїв аспекти взаємодії з іншими прошарками реальності, які були базовими саме для цього світу, і про які не знав Ієтунак.
Так, він освоїв базовий звук "Ом", який у поєднанні із середовищем цього світу активізував шостий та сусідні енергетичні центри, що розміщувались в голові та сприяли вивільненню енергії, яка б зміщувала вектор сприйняття реальності. Вже в цьому трансовому стані можно було створювати звуки у своїй свідомості, не обов'язково промовляючи їх. Більш того - якщо спочатку ці звуки направляли й орієнтували Свідомість у світі духів, то зараз вони лише супроводжували ті події, наявність яких продукувалась Волею. Кайола часто проводив час у медитаціях: супроводжуючи свій духовний політ звуками "Де" та "Вей", він обирав приємну для себе й для "Скелі" місцину у світі духів, і перебував у ній: іноді - у стані Бхакті, скануючи духів навколо себе й спілкуючись зі Скелею про них, іноді - у стані Дхарми, формуючи тимчасовий зв'язок із якимось духом, необхідний для спілкування й взаємодії. Іноді духи були агресивними на стільки, що Кайола не міг впоратись із втратами енергії - ні власною волею, ні за рахунок Скелі, й тоді в нагоді ставала техніка Вей, яка дозволяла приховати свою присутність, зникнувши з тієї площини, в якій знаходився агресивний дух.
Були й інші техніки, але найскладнішою й найважливішою була Мокші. Вивільнення усього свого потенціалу для того, щоби зробити духа своїм союзником. В гіршому випадку - тимчасовим, в кращому - постійним. Для того ж, щоб не наражати себе на постійну зайву небезпеку, тренування проводилось у матеріальному світі. Вважалось, що якщо ти здатен вплинути своєю волею із використанням цієї техніки на матераільний всесвіт, то й з духами повинен впоратись. Кайолі подобалась ідея продукування своїх чеснот та принципів духові, задля того, щоб він бачив для себе перспективу й вигоду зі взаємодії з людською свідомістю. По суті, це була бартерна домовленість. Кайола ділився накопиченим досвідом взаємодій в матеріальному світі, дух надавав потрібний досвід чи інформацію. Звичайно, були й особливі духи, які потребували емоційної складової, наприклад - веселощів, або ж вперті, з якими можна було взаємодіяти лише на правах сильного, але Кай намагався уникати останніх, а взаємодія з першими могла бути ефективною лише в особливі моменти емоційного піднесення.
Так чи інакше, більше трьох сотень філіжанок із гарячим шоколадом було випито, перш ніж техніка почала давати перші свої результати. Кай намагався передати зліпок свого досвіду медитацій, і це в нього вийшло. Залишки шоколаду на дні горнятка, під дією Волі, пропущеної через техніку Мокші, стали ворушитись, формуючись у форму сидячого в позі лотоса тіла. На цій темний масі почали проявлятись світлові плями, що стали формуватись у вигляді рунічних написів, що вкрили усю поверхню цієї темної фігурки з гарячого шоколаду. Деякі ж із них зконцентрувались у місцях знаходження основних енергетичних центрів людини, набувши відповідних спектральних властивостей. Власне, це і був концентрований досвід, точніше - його прояв у матеріальному світі, який і мав стати об'єктом бартеру під час домовлянь із потенційними дружніми духами...
***
Пізніше Кайола буде писати в своїх спогадах про ці часи і схильності своєї особистості, згідно з якими й проявились властивості його аури, визначивши по факту її тип, наступне:
"Наш майстер казав не соромитись своєї аури, особливо коли в неї такий тип. Так, ми бачили: майстер дав нам хороший пристрій [для впиливу на світ духів - прим.ред.]. Він збільшувався, коли ми смикали [кінцівками під час танців - прим.ред.]. Іноді ми смикали ними так сильно, що рвалася шкіра. Наш майстер казав нам іще декілька речей: наприклад, як не порвати шкіру, використовуючи чужий рот [ідеться про співи на заміну танку - прим.ред.] замість своїх рук. Він показував нам, як це робиться, із великим задоволенням..."
Кайола став маніпулятором. Він дізнався багато нових додаткових технік містичного контролю своїх дій у світі Духів та в матеріальній площині під наглядом майстра, який навчив його багатьом іншим методам на індивідуальних заняттях. Кайола навчився схиляти духів і підкорювати їх: когось - привабивши тим, що умів, комусь - пригрозивши, налякавши чи продавивши. Але другий метод був рідкістю для хлопця.
Духи могли впливати на реальність безпосередньо, й це було те, що подобалось Кайолі, але він вже зараз задумувався над тим, як він може розширити свій арсенал магічних навичок. На додачу до духів, основним союзником та помічником був Скеля, та хлопець жадав продукувати цей вплив самостійно. І йому вдалося вийти на потрібний шлях, але то сталося трохи згодом. Наразі ж він відточував свою майстерність, поступово відмовляючись від технік.
Усі нові техніки, на кшталт Айми, Бодхі, Темпо, Вон, тощо, а також і старі техніки, поступово інтегрувалися в його сутність, і вже наврядчи можна було говорити про те, що він використовує ту чи іншу техніку - він став усвідомлювати себе у світі духів, жити там. Постійне використання технік стало його звичкою й режимом життя, й хлопець перестав на них зважати. Як дитина, як використовує навичку "зробити крок вперед", концентрується на процесі, не вміючи того, а дорослий не концентрується на процесі свого переміщення ногами узагалі, так і Кайола поступово виходив на такий рівень взаємодії зі Світом Духів.
Соціальні зв'язки зі свідомостями, які плавали у середовищі поза межами простору-часу, і в які умів занурюватися своєю свідомістю Кай, ставали дедалі міцнішими. Так, у хлопця з'явився дух, симбіотичний зв'язок із яким був вигідний обом. Це був Хартагал - дух Безодні. Цей демон частенько допомагав Каю в скрутних ситуаціях, в яких хлопцю могло стати непереливки. В таких ситуаціях Кай, як правило, опинявся наодинці, й тому міг не турбуватись про гіпотетичних друзів, яким це створіння могло нашкодити.
Крім темного й жахливого Хартагала, з яким у Кая були гарні відносини, до хлопця причепився й інший дух Фольф Баланос. Цей прокажений хворий з'явився раніше за Хартагала, й, можливо, саме його наявність і привела Кайолу до дружби з демоном Безодні. Він часто намагався знущатися з Кая, й час від часу підсилював тих, хто представляв фізичну небезпеку для молодого шамана.
Наразі ж, Кайола вже був дорослим молодим мужчиною, який працював у бюро розслідувань й замався питаннями незаспокоєних духів, які могли стати для суспільства проблемою. Цікавився артефактологією та рунічною магією, яка була тісно пов'язана з артефактами, які створювались в тому числі з допомогою Рун. Та й Скеля трохи підказував що та як у цій сфері, бо ж, як виявилось, був знавцем Рун та Квадології.
Одного разу доля занесла Кайолу в каналізацію. Згадуючи цей момент, Кай писав у своїх спогадах про те, що саме події в каналізації були доленосними для нього, й що після цього - другого - випадку прояву своєї особистості, молодий шаман зробив її об'єктом свого власного дослідження. Це рішення призвело до плідних результатів у подальшому, але зараз мова не про це. А мова - про те, що Кайола зустрів у каналізації ворога. То був чоловік із кинджалом у руці, яка була закривавлена. Подивившись на його рану, Кай впізнав характерну ознаку ворожого йому духа - Фольфа Баланоса. Він зрозумів, що цей відчайдушний хворий заволодів тілом чи то безхатька каналізаційного, чи то убивці чи маніяка якого. Так чи інакше, із цим треба було щось робити.
Звичайно, можна було зробити так, як то робилося зазвичай в подібних ситуаціях, а саме - прикликати Хартагала й дати йому можливість розібратись. Але спогади про те, як він уперше зіштовхнувсь зі Світом Духів і своїм минулим втіленням, яке зараз сприймалося як Скеля, мало не на цьому ж самому місті, підштовхнуло хлопця зробити дещо інше. За декілька секунд Кайола змінив сприйняття, й тепер бачив світ інакше. Обитель Духів ніби наклалася плівкою поверху матеріяльного світу, й Кай чітко побачив супротивника.
"ВАН!!!"
Молодий детектив-шаман застосував техніку, яка відштовхнула ворожого духа від нього. Він очікував, що дух вилетить із тіла випадкового агресивного незнайомця, але ні: той виявився прив'язаний до тіла чимось додатковим. І Кай побачив, чим саме. То був амулет на шиї кинжальщика, який тільки зараз, після часткової невдачі, привернув увагу шамана. Цей артефакт дозволив духу утриматися в тілі, і це було невдачею. Чому ж вона була частковою? Ні, то не тому, що частковим називають те, інформаційний негативний вплив чого бажають пом'якшити, на кшталт часткової мобілізаці, часткового відступу, чи, можливо, часткової смерті. Люди, що не були чесними, назвали б те, що відбулося, успіхом. Вони б сказали, що все пройшло по плану, й вони на те і розраховували. Але не Кай.
То була невдача, бо дух утримався в тілі навіженого завдяки артефакту. Невдача була частковою, оскільки ефект від техніки "Ван" усе ж був. Тіло ворога відкинулось подалі від Кайоли, разом із духом, до якого було прив'язано, отримавши трохи пошкоджень. Буквально декілька років тому Кайола б, скориставшись ситуацією, побіг би в сторону виходу. Але не зараз. Він не тільки жадав тримати марку детектива у своєму власному самосприйнятті. В нього був якийсь не бачений до того бойовий запал. Скеля, таємниця природи якого скоро буде розкрито, ніби огортав тіло Кайоли. Вони діяли у єдиному емоційному пориві.
"ІЄТУНАК!"
Це слово промайнуло в свідомості Кайоли. Протягом наступного місяця хлопить поступово, завдяки снам і подорожам у світі Духів, усвідомить, що його Душа, як і душа усіх інших - це багатовимірний об'єкт, матеріальне тіло - це проекція цього об'єкту, кожна із безлічі можливих проекцій цього об'єкту - це інкарнації Душі, які сприймаються чотиривимірною свідомістю як реінкарнації - себто, втілення, які існують послідовно у просторі-часі, що насправді є результатом обмеженої здатності світосприйняття лише в чотирьох вимірах. Він усвідомить, що Скеля - то не просто дух-помічник і дух-союзник Кая, що Скеля - це інша інкарнація його власної душі, яка існує у підсвідомості, і ім'я цій сутності Ієтунак.
Ієтунак був майстром рунічного мистецтва, мав досвід, який розкрився в часи його інкарнації. Цей шаман, який жив на котрійсь із планет мультивсесвіту невідомо коли, провів більшу частину свого життя живучи наодинці з природою й зачаровуючи мінерали й камені, рунічними закляттями надаючи їм щось на кшталт штучно створеної свідомості, або ж програмуючи їх на продукування якоїсь властивості. Але пам'ять про це повернеться Кайолі трохи згодом, коли місток між свідомістю й підсвідомістю добудується остаточно, простимулювавши процес створення подібного містка з надсвідомістю. Наразі ж Ієтунак проспівав декілька основних звуків, протанцював декілька пассів тілом, та накреслив декілька символів перед собою, сформувавши одну із альфа-рун, яка тимчасово заблокувала дію амулету.
А далі... Далі вже справа була за Кайолою. Повторивши "ВАН!" іще раз, хлопець вибив ворожохо духа з тіла каналізаційної кримінальної особи, а оскільки намагання утриматись в тілі, заволодіння тілом, вибивання з тіла, й інші жорсткі взаємодії структур матеріальної й духовної реальності, енергетично виснажують усіх учасників цих взаємодій, Фольф Баланос зник після того, як Кай викинув його з тіла незнайомця. Тепер цей прокажений буде знов накопичувати енергію. Що ж до грабіжника з кинджалом, то той почав благати Кайолу про помилування. Власне, він його й отримав. В обмін на амулет.
Грабіжник пішов своєю дорогою, Кайола ж залишився наодинці зі своїми сподіваннями щодо того, що ситуація в каналізації допоможе цьому грабіжнику вийти на праведний шлях законості й порядку. Що ж до амулета, який отримав молодий детектив-шаман... Вже після усвідомлення Ієтунака в якості частини своєї особистості, й інтегрування одне в одного, декілька місяців потому, Кайола міг розповісти про цей артефакт трішечки більше ніж "нічого". Як мінімум, він знав його властивості - підживлювати енергетичні зв'язки, й не тільки між людиною і духом. Будь-які. Себто, його можна було застосовувати як підсилення кохання між двома людьми, підсилення довіри між діловими партнерами, або ж, навпаки - підсилення ненависті свекрухи до невістки, й навпаки. Але для подібних налаштувань необхідними були розуміння принципів квадології або рунічної магії, якими Кай не володів. Поки що не володів, і це "поки що" було ключовим, бо ж у майбутньому з нього мало вийти дещо путнє. Що ж до історії амулету... Завдячуючи специфіці своєї роботи, Кай Ола дізнався, що амулет цей колись належав сім'ї, майно якої було продано за борги. Не представляючи із себе матеріальної цінності, й будучи неактивованийм на той час, він пішов з аукціонного молотку до якоїсь пересічної людини, яка потім була пограбована і вбита. Що означало, що повертати цей камінчик на ланцюжку було просто нікому, себто, Кай міг залишити його в себе. Так, чи інакше, в результаті цієї пригоди камінець став необхідною складовою, яка дозволила Кайолі навчитись новим магічним навичкам і все ж розібратись із налаштуваннями амулету. От тільки питання, що саме він використав - знання рун чи знання квадології, залишалося відкритим...
