Перед вами переклад однієї з найвідоміших крипіпаст в ігровій спільноті — jvk1166z.esp для гри The Elder Scrolls III: Morrowind. Цей текст народився на початку 2000-х років у нетрях анонімної іміджборди 4chan, ставши одним із символів раннього ґеймерського фольклору.
Історія миттєво знайшла відгук у серцях гравців, адже сам оригінальний Morrowind завжди вирізнявся унікальним сюрреалізмом і чужорідною атмосферою. Описаний у тексті моторошний переслідувач ідеально вписався в цей всесвіт, оскільки у ванільній грі (з доповненням Tribunal) на гравців і так під час сну раптово нападали найманці Темного Братерства, що не на жарт лякало новачків і створювало постійне відчуття параної.
Розгадка цієї крипіпасти банальна — ніякого проклятого файлу ніколи не існувало, а вся історія є вигадкою від першого до останнього слова. Тим не менш, шалена популярність історії змотивувала фанатів та модерів власноруч створити реальні версії модифікації, які так чи інакше повторюють описаний у тексті кошмар і дозволяють кожному наживо відчути той самий жах перед невідомим.
У відеоформаті ви можете прослухати цю крипіпасту тут. (Another Grimm 👹 Страшні історії)
Можливо, хтось із вас пам'ятає той шум у 2009 році довкола одного дуже дивного моду для Morrowind. Файл називався «jvk1166z.esp». Його ніколи не викладали на великих спільнотах Elder Scrolls — лише на дрібних форумах та в рольових тусовках. Я знаю кілька випадків, коли його взагалі не постили публічно, а надсилали в ПП чи на пошту кільком «обраним». Наскільки мені відомо, у вільному доступі він провисів лише кілька днів.
Шум навколо нього зчинився через те, що це був вірус. Ну, або принаймні дуже на нього схожий. Якщо ви намагалися запустити гру з цим модом, вона наглухо зависала на стартовому екрані завантаження на цілу годину, а потім просто вилітала на робочий стіл. Якщо ви досиджували до цього моменту, ваша інсталяція Morrowind разом із усіма збереженнями повністю ламалася й перетворювалася на битий мотлох. Ніхто не міг зрозуміти, що цей мод взагалі мав робити, бо відкрити його в Construction Set було неможливо. Зрештою по форумах розійшлися попередження не чіпати його, якщо раптом знайдеш, і тема поступово загнулася.
Десь через рік на одному з моддерських форумів, де я частенько зависав, хтось знову виплив із цим модом. Хлопець розповів, що йому написав у приватні повідомлення якийсь люркер, який видалив акаунт одразу після відправки. І цей тип порадив спробувати запустити мод через DOSbox. Чомусь це спрацювало... ну, якось спрацювало. Гра трохи лаґала, а зайти в налаштування, завантаження збережень, консоль чи будь-куди ще було просто неможливо — тільки сам ігровий процес. Гарячі клавіші швидкого збереження та завантаження працювали, але на цьому все. Та й саме швидке збереження, схоже, ставало просто частиною файлу гри, тож дістатися до нього окремо ви більше не могли. Дехто припускав, що перероблена гра використовувала якийсь старий графічний рендер, через що й знадобився DOSbox, хоча ВІЗУАЛЬНО різниці не було жодної.
А от про це я вже можу розказати з власного досвіду. Коли ти починаєш нову гру в JVK (як його стали називати на форумі), то після того, як виходиш із канцелярії й потрапляєш у власне гру, перше, що ти помічаєш — вискакує віконце про те, що «нитка пророцтва обірвалася». Все тому, що абсолютно кожен NPC, пов'язаний із головним квестом, мертвий. Єдиний виняток — Яґрум Баґарн, останній із двемерів. Їхні трупи ніколи не зникають, тож ти можеш особисто ходити й перевіряти кожного. Фактично, ти починаєш у світі, який від самого початку приречений.
Друга річ, яку ти помічаєш — у тебе поступово тане здоров'я. Потроху, але постійно. І що довше ти стоїш на одному місці, то швидше це відбувається. Якщо дозволити цій втраті здоров'я вбити тебе, ти нарешті побачиш причину: фігуру, яку ми назвали Асасином. На ньому ніби була перетекстурована версія броні Темного Братерства з доповнення Tribunal — хоча жодні аддони в JVK взагалі не працювали. Вона була абсолютно чорною, без жодних текстур, ніби це була просто діра у просторі. А те, як він рухався... Я добряче здригнувся, коли вперше побачив, як він снує довкола мого мертвого тіла. Він повзав абсолютно нелюдськи — на карачках, розставивши руки й ноги, наче якийсь павук. Зазвичай його можна було побачити лише після смерті: він лазив навколо та по твоєму трупу якраз перед тим, як вискакувало вікно перезавантаження. Подекуди його вдавалося помітити мигоцем — як він забігає за ріг або рачкує по стіні чи стелі. Грати в це в темряві було тим ще випробуванням для нервів!
Окрім цього, єдина помітна відмінність полягає в тому, що вночі через випадкові проміжки часу всі NPC у грі виходять на вулицю на кілька хвилин. У цей час єдине, що вони кажуть, якщо до них звернутися: «Дивись на небо». Але як тільки вони повертаються до своєї звичної поведінки, то знову поводяться як нічому не бувало.
Через деякий час один із гравців на форумі виявив нового NPC на ім'я Тієрас — данмера-чоловіка в храмі біля Примарної брами. У цьому персонажі привертали увагу дві речі. По-перше, його мантія — унікальний елемент одягу, з любов'ю промальований мерехтливими зірками по всій поверхні, що виглядало як відірваний шматок нічного неба. По-друге, абсолютно всі його репліки не лише з'являлися в діалоговому вікні, а й були повністю озвучені. За бажання їх можна було пропустити, але звучало все це так, ніби говорить стандартний чоловічий голос данмера з гри. Дехто казав, що голос здався їм «трохи» інакшим, але це була дуже, дуже якісна імітація.
Не вдаватимуся в подробиці, але квестовий ланцюжок, на який він тебе відправляє, пов'язаний із підземеллям, яке називається просто — «Цитадель». До цього моменту всі квести були доволі банальними, в стилі «розкрий таємниці древніх». Вхід до цього підземелля знаходиться на невеликому острові далеко на захід від самого Морровінду. Згодом я з'ясував, що якщо використати Сувій польоту Ікара на найзахіднішій точці материка і стрибнути прямо на захід, ти приземлишся майже точно на цьому острові.
Хоча підземелля й називається «Цитадель», воно йде глибоко вниз. За розмірами і складністю воно просто затьмарює будь-які інші данжі. Із природної печери ти спускаєшся в зону, схожу на гробницю предків, потім ідуть даедричні руїни, а за ними — руїни двемерів. Я дійшов до двемерських руїн, перш ніж здатися. Тварюки там були настільки сильними, що навіть персонажу 20-го рівня доводилося непереливки. А оскільки в JVK консоллю не скористаєшся, качатися до 20-го рівня доводилося довго. Зважаючи на те, що квіксейв і квіклоад — це твої єдині опції, загнати себе в безвихідну ситуацію було простіше простого. Саме це зі мною й сталося, і я просто не мав сил починати все спочатку.
Те, що я розповім далі, базується на словах тих небагатьох, хто пройшов далі. За двемерськими руїнами ти, судячи з усього, опиняєшся на рівні, який схожий на них, але набагато темніший. Замість звичної бронзи всі поверхні, включно з самими монстрами, — чорні. Звуки механізмів тут лунають дуже гучно, а іноді рандомно стають ще гучнішими. До того ж, усюди стоїть пара чи туман, що обмежує видимість десь до десяти ігрових футів. Якщо тобі вдасться продертися крізь усе це, в кінці залу ти знайдеш кімнату. Ті, хто до неї дістався, прозвали її «Кімнатою портретів».
Як вогонь у смолоскипах або інші спрайти зі старих 3D-ігор, рамки для картин у цій кімнаті завжди повернуті прямо до тебе, хоч з якого боку ти на них дивишся. Зображення в цих рамках — це завжди випадково вибрані файли з твоєї папки «Мої малюнки» на комп'ютері. На форумі ті, хто доходив до цього моменту, непогано так розважалися, викладаючи скріншоти Кімнати портретів із різними фотками в рамках (найчастіше, звісно ж, із порнухою).
У самому кінці коридору виявилися ще одні замкнені двері. Визнавши поразку й повернувшись до Тієраса, гравці чули, як він лише повторював своїм хрипким голосом: «Дивись на небо».
Ба більше, всі інші в грі взагалі не казали НІЧОГО. Якщо спробувати з ними заговорити, відкривалося абсолютно порожнє діалогове вікно без жодних опцій. Вони навіть не бурмотіли свої стандартні заскриптовані вітання. Єдиний виняток — вночі: щоразу, коли NPC виходили на вулицю на кілька хвилин, вони повторювали те саме: «Дивись на небо». Саме в цей момент один із гравців — мій друг із форуму — помітив (і ті кілька людей, що теж сюди дійшли, з ним погодилися), що нічне небо більше не було звичним небом Тамріеля. Воно змінилося на зображення реального нічного неба. І воно рухалося.
Усе, що було далі, ґрунтується винятково на розповідях цієї однієї людини. Зрештою його забанили на форумі, але я підтримував із ним зв'язок, поки він хоч щось відписував. За його словами, судячи з розташування сузір'їв та планет, небо стартувало десь із лютого 2005 року. Якщо ти вмирав, завантажував збереження або повертався до Цитаделі, рух неба скидався на початок. Коли вмикалася стандартна графіка денного неба, рух завмирав, аж поки зорі не з'являлися знову. За одну ігрову ніч небо встигало прокрутитися десь на два місяці вперед. Оскільки швидкість плину часу в JVK залишилася майже такою ж, як і в оригіналі, це означало, що трохи менше реальної години дорівнювало 24-годинному ігровому циклу.
Він вбив собі в голову, що двері відчиняться під час якогось астрономічного явища. Звісно ж, щоб дочекатися цього, треба було залишати гру увімкненою. І, ясна річ, це означало, що відходити від комп'ютера було не можна — «дякуючи» нашому старому другу, Асасину. Мій друг вирішив просидіти в грі цілий реальний день, просто щоб перевірити, чи щось станеться. Це дорівнювало б приблизно року руху зоряного неба. Ось який пост він накатав по завершенню цього експерименту:
«Я завантажився в Сейда Нін, де все й починається. Було не так уже й напряжно, просто треба було час від часу поглядати в монітор, бігати туди-сюди й підхілюватися, щоб не здохнути. Але зацініть! Рівно через 24 години Асасин видає новий фокус! ВІН ВЕРЕЩИТЬ! Я сидів читав, як раптом цей дико гучний виск ледь не змусив мене накласти в штани. Чистий фільм жахів! Я піднімаю очі, а ця тварюка просто сидить навпочіпки прямо переді мною. Природно, щойно я смикнув персонажа, він чкурнув геть. Але коли я спустився назад у Кімнату портретів, двері все ще були замкнені. Бляха, бляха, бляха!»
Трохи згодом він дійшов висновку, що йому треба прочекати три дні — тобто три ігрові роки. Його логіка полягала в тому, що те саме приватне повідомлення з порадою запустити мод через DOSbox прийшло в лютому 2008 року. Саме до цієї дати на нічному небі йому й треба було дотягнути.
«Після свого першого крику Асасин припиняє дамажити тебе нишком. Тепер він спочатку верещить, і тільки якщо ти не поворухнешся за кілька секунд після цього, тоді він тебе б'є. Мені здається, що автор мода таким чином намагався допомогти. Вночі я сидів у навушниках і вже почав вирубатися... коли він будить мене своїм криком; я смикаю мишку, і все норм!»
Цей пост він написав зі свого ноута, коли пішла вже друга доба експерименту. А коли все скінчилося...
«БЛЯХА БЛЯХА БЛЯХА БЛЯХА! БЛЯЯЯЯЯЯЯ! Я, БЛЯТЬ, всьо. Коротше, чекаю я ці три дні, так, і одразу після того, як цей ЙОБАНИЙ Асасин змусив мене смикнути мишкою, він знову верещить. Я дивлюся — а всі в місті стоять надворі. Усі торочать: "Дивись на небо". Хоча я нічого такого там не бачу. Але потім у грі починає темнішати... типу РЕАЛЬНО темнішати. Я викручую яскравість на моніторі на максимум, і все одно ледве щось бачу. У грі з'явилися якісь інші люди, маленькі фігурки бігають десь вдалині туди-сюди. Якщо спробувати наблизитися, вони тікають.
Ну, а я взагалі-то намагався спати, тому світло в кімнаті було вимкнене, і це було трохи стрьомно. Я не хотів вставати, щоб увімкнути світло, бо боявся щось пропустити, але НІХЕРА, блять, не відбувається. Зрештою, я вирушаю до Цитаделі... все ще було темно, довелося плисти, і весь цей час я бачив, як ці типи плавають навколо мене, такі ледве помітні. Я добираюся до Цитаделі, всередині нормальне освітлення, і я починаю нервувати. І що ви думаєте? Двері до Кімнати портретів ВСЕ ЩЕ, БЛЯТЬ, ЗАМКНЕНІ. Я виходжу назовні, і ВСЕ ПОЧИНАЄТЬСЯ ЗНОВУ. Ну і все. Я, блять, іду спати, з мене, блять, вистачить. Кінець».
Після цього сталися дві речі. По-перше, хтось інший, хто дійшов до Кімнати портретів, заявив, що Асасин почав з'являтися в його звичайній грі Morrowind (коротке пояснення: якщо встановити Morrowind в іншу папку, можна було мати звичайну версію гри паралельно з JVK). Спочатку він списував це на надто бурхливу уяву, але потім розповів про кілька моментів, коли реально ледь не всрався: чорна фігура повзла прямо на нього, або він помічав, як вона чекає просто за рогом, перш ніж швидко втекти. Ще один із тих, хто дійшов до Кімнати портретів, теж запустив звичайний Morrowind, але так і не побачив його напевно; було лише кілька «можливо», пізно вночі і завжди десь вдалині.
По-друге, мій друг почав поводитися на форумі дуже агресивно і зриватися на всіх підряд, хоча про JVK він говорити взагалі перестав. Усе зайшло так далеко, що його невдовзі забанили. Пару тижнів від нього не було ні чуток, ні вісток, тож я написав йому на пошту. Ось частина його відповіді:
«Я знаю, що не варто було, але пари закінчилися, з'явився вільний час, тож я знову запустив JVK. У грі вже майже 2011 рік... і, здається, я їду дахом від недосипу! Але тут реально щось відбувається! Усе ще темно... як тільки темнішає, світліше вже не стає. Так і залишається. Кілька місяців тому люди кудись поперлися... всі жителі Сейда Нін просто пішли в ту маленьку бандитську печеру і переїхали туди. Вони вбили бандитів усередині і тепер просто стоять там. Вони більше нічого не говорять; ніяк не реагують, коли на них клікаєш. Я зберігся і вбив одного — він просто стояв і чекав смерті, навіть не намагаючись відбиватися!
І так скрізь. Доводиться ходити пішки, бо всі ці провідники для швидкого переміщення тепер теж по печерах, а всі міста й селища порожні — люди сидять по печерах та гробницях. Усі у Вівеку спустилися в каналізацію. Наступна зупинка — Примарна брама... Хочу перевірити, чи Тієрас досі там. Розкажу, що він скаже, коли туди доберуся!»
Я відповів, що теж хочу дізнатися, що він скаже, і прочекав день. Не отримавши відповіді, я написав йому знову, і за кілька годин він відписав:
«Вибач, геть вилетіло з голови. Коротше, зараз 2014 рік... оскільки тут вічна ніч, зорі рухаються постійно. Весь екран темний, але все ще видно, як найяскравіші зірки сунуть по небу. Тієрас зник... усі біля Примарної брами зникли. Гадки не маю, куди вони поділися. У найближчих печерах їх немає. Але є дещо новеньке... люди досі мовчать, але з їхніх очей тече кров. Навколо так темно, що навіть із заклинанням світла треба підійти впритул, щоб побачити, але вони там є — маленькі темні потоки з їхніх очей. Думаю, я вже близько. Знаю, це тупо і фінал навряд чи того вартий, але я просто хочу мати можливість сказати, що я витерпів це до кінця!»
Цього листа я отримав удень. А пізно ввечері мені прийшло ще одне повідомлення:
«Деякі планети рухаються якось неправильно. Мене це бісить... якщо так піде й далі, я більше не зможу відстежувати час. Здається, зараз уже майже 2015-й. Блять. Знаєш, я тільки-но помітив, що монстрів теж більше немає. Тепер я зовсім сам на вулиці. Хоча трупи сюжетних персонажів досі валяються. Я ходив перевірити.Навушники мені більше не потрібні, я їх навіть не вдягаю. Коли він верещить, це звучить так, ніби він кричить мені прямо у вухо. Мені здається, я вже навіть підсвідомо чекаю на це. Тепер він з'являється набагато частіше і набагато ближче. Він відрізняється від тих інших, які почали з'являтися, пам'ятаєш? Ті постійно бігають десь там, де я їх ледве бачу. Мушу визнати, вночі це трохи кріпово. Іноді, коли я йду в туалет чи ще кудись, клянуся, я помічаю щось краєм ока. Тепер я залишаю ввімкненим усе світло в хаті».
Я надіслав йому листа у відповідь, жартома порадивши хоч трохи нормально поспати, і на цьому ми закінчили. Через два дні вранці я знайшов у пошті ось це. Це було останнє, що я від нього отримав. Після цього він взагалі перестав відповідати:
«Я щойно прокинувся від якогось їбанутого сну, мабуть. Асасин заверещав на мене, і коли я розплющив очі, він був прямо тут, сидів навпочіпки наді мною. Його руки й ноги були довшими і ще більше нагадували павучі. Я спробував відштовхнути його, але коли торкнувся, мої руки провалилися всередину, і я не міг їх витягнути, наче він був зроблений із якоїсь смоли.Потім я прокинувся. Я подумав, що він зник, але коли глянув на монітор, я був не там, де залишив гру. Я був у Корпрусаріумі, разом із Яґрумом. Вперше за довгий час освітлення було нормальним, і я міг розгледіти його, всього роздутого, на цих механічних павучих лапах. Я сів за комп'ютер, і він почав зі мною говорити. Не текстом у віконці, а реально говорити зі мною — голосом Тієраса. Він знав про мене такі речі... Він розповідав те, про що я нікому ніколи не казав, і те, про що я вже сам давно забув. Він сказав, що сюди майже ніхто не добирався, і що двері скоро відчиняться. Мені просто треба протриматися ще трохи. Він сказав, що я сам зрозумію, коли прийде час. Сказав, що я можу стати першим, хто побачить, що там усередині.А потім я прокинувся по-справжньому, але я вже сидів за компом. І я все одно не був на тому місці, де зупинився. Прямо зараз я пливу до острова Цитаделі. І я чую цей стукіт. Хтось стукає у моє вікно. Воно ліворуч від мене, тому я відправляю тобі це повідомлення — ноут я залишив біля ліжка, праворуч. Такий легенький тук-тук-тук-тук... наче він стукає пальцем по склу. Може, я все ще сплю».
Думаю, на цьому історія закінчується. Я знаю, що про цей мод гуляє ще кілька байок, але, наскільки мені відомо, ця — єдина правдива. Я видалив свою копію JVK майже одразу після того, як здався, але тепер хотів би знову дістати цей мод, якщо в когось ще зберігся файл. Хочу побачити дещо з цього на власні очі.
Невідомий автор
Оригінал опубліковано 23 квітня 2011 року
Текст крипіпасти англійською: Jvk1166z.esp
Переклад виконано спільнотою TES_UA
