Мабуть, кожен з нас чув щось на кшталт: “Какая разніца на каком язіке разгаворівать?“, далебі це навіть противно слухати, але подібні слова нас спонукають до низки роздумів, і одні з них - важливість мови. Пропоную глибше розглянути це питання і вияснити, чи є все ж таки різниця.
Історичний контекст
Українська мова має глибоке коріння, вона бере початок з VI—VII століття, у цей період вона починає своє формулювання як окремої мови.
Впродовж настуних років вона зазнає безліч змін, постійні геополітичні події та культурні особливості регіонів значно впливають на вектор розвитку. І саме в цей час вона зустрічає перші перешкоди, Польща захопила більшість земель сучасної України та почала асиміляцію, мова зазнавала особливої дискрімінації. Саме це започаткувало тенденцію у нашій історії - знищення національної ідентичності, тобто нашої мови. Наступні століття на зміну ляхів прийдуть московські імперці, зокрема можна взяти до уваги Валуєвський циркуляр 1863 року та Емський указ 1876 року, які значно гальмували розвиток нашої мови, ще пізніше прийдуть ті самі загарбники, але у вигляді СРСР, які мали на меті знищити українську націю та її надбання. З цього випливає логічне питання: навіщо окупанти постійно хотіли ліквідувати нашу мову?
Мова - це зброя
Ми зрозуміли, що українська мова ніби вогонь для наших ворогів, тому вона першою стає жертвою репресій. Але ж чому? Мова - це є кордон, вона показує приналежність людини до певного етносу. Кожен з нас чув безглузді вислови московитів: “ми адін народ”, це суцільна брехня, але вони прикладють велих зусиль для того, щоб це реалізувати. Проте на заваді стоїть наша мова, саме вона не дозволяє нас змішати в один “братській народ“.
Чи варто порушувати це питання під час війни?
Тепер у межах країни дуже складний час, триває повномасштабна війна, яка стала тим самим поштовхом для національної свідомості. Вона нам показала те, яке справжнє обличчя в росії, але великою ціною. Сьогодні мовне питання набирає обертів, безліч дискусій, суперечок. Дедалі частіше ми можемо почути те, що не на часі. Це є безглуздим виправданням, якщо не вже, то коли? Не потрібно гальмувати розвиток мови, а тільки сприяти їй
Різниця Є
Проаналізувавши історію, сучасні умови можна стверджувати: різниця є, мову беззаперечно повинен знати кожен українець, бо вона є нашою зброєю; росіян дратує тільки одна згадка про неї. На жаль, не кожен має змогу тепер вивчати українську, я маю на увазі військових, вони щоденно ризикують своїми життями, щоб ми мали змогу розмовляти на рідній мові, проводити дискусії та просто жити.
У мене малий досвід у написанні довгочитів, для мене це є експерементом, тому вирішив порушити важливе питання, яке не дає мені спокою.
Дякую тобі за те, що прочитав мій довгочит, буду вдячний за конструктивну критику та поради.
