Країна надала своїм громадянам право на смерть. Лікарі намагаються встигнути за попитом.
У 2016 році Канада легалізувала евтаназію, яка офіційно називається «Медична допомога в смерті» (MAID). Те, що спочатку було суворо контрольованим варіантом для невиліковно хворих пацієнтів, з того часу перетворилося на одну з найширших систем допомоги в смерті у світі. Сьогодні MAID становить приблизно одну з двадцяти смертей у Канаді, і ця цифра продовжує зростати з кожним роком. Таке швидке зростання викликало тривалу дискусію про етичні, медичні та соціальні наслідки допомоги в смерті.
Походження та правова база
Легалізація MAID відбулася після рішення Верховного суду у 2015 році, яке скасувало кримінальну заборону на допомогу в смерті, посилаючись на автономію та гідність пацієнта. Рік по тому парламент прийняв закон, що дозволяє дорослим з «тяжкими та невиліковними захворюваннями», які стикаються з «розумно передбачуваною смертю», отримати доступ до MAID. Пацієнти могли вибирати між евтаназією, яку проводив лікар, або асистованим самогубством, при якому пацієнт самостійно приймав призначені ліки. На практиці евтаназія була домінуючою формою.
Спочатку закон містив такі запобіжні заходи, як необхідність двох медичних оцінок, період для роздумів та остаточна згода на момент процедури. Однак з часом ці вимоги були переглянуті, а критерії придатності розширені. У 2021 році було запроваджено дворівневу систему: рівень 1 для пацієнтів, які наближаються до кінця життя, та рівень 2 для тих, хто страждає на хронічні або невиліковні захворювання, але не стоїть перед неминучою смертю. Очікується, що майбутні зміни розширять право на доступ до MAID для людей, які страждають лише на психічні захворювання, а також тривають дискусії щодо доступу для неповнолітніх.
Автономія пацієнта
В основі канадської системи MAID лежить принцип автономії. Прихильники стверджують, що люди повинні контролювати умови своєї смерті, так само як вони контролюють своє медичне лікування за життя. Захисники часто представляють MAID як питання рівності та співчуття, підкреслюючи право уникнути тривалих страждань. Для багатьох медиків надання допомоги в смерті стало значущою роботою, яку описують як акт полегшення та поваги до вибору пацієнта.
Однак акцент на автономії призвів до складних ситуацій. Пацієнти з виліковними захворюваннями або ті, хто страждає від недостатньої соціальної та медичної підтримки, звертаються до MAID як до вирішення проблеми страждань. У деяких випадках люди просять про допомогу в смерті через бідність, відсутність житла або недостатню кількість послуг для інвалідів. Такі результати викликають питання про те, чи люди вибирають смерть вільно, чи з відчаю, спричиненого системними провалами.
Етичні та медичні виклики
Лікарі та медсестри, які беруть участь у MAID, стикаються як з професійними, так і з особистими дилемами. Для багатьох перший випадок супроводжувався невизначеністю, тривогою та відчуттям винятковості навмисного припинення життя. Однак з часом MAID стала рутинною практикою в деяких частинах країни, особливо в Квебеку, де вона становить понад 7 відсотків смертей — найвищий показник у світі.
Деякі практикуючі лікарі описують цю роботу як таку, що приносить задоволення, а інші висловлюють дискомфорт, особливо у випадках «Треку 2», що стосуються пацієнтів, які не страждають на невиліковні захворювання. Визначення того, чи є захворювання «невиліковним» або страждання «нестерпними», часто залежить не стільки від суворих медичних критеріїв, скільки від суб'єктивної оцінки лікаря. Ця суб'єктивність породила дебати про те, чи є запобіжні заходи достатніми і чи система належним чином захищає вразливих людей.
Соціальні реакції та критика
Громадська думка в Канаді в основному підтримує принцип евтаназії, але занепокоєння залишаються. Групи, що захищають права людей з інвалідністю, попереджають, що люди з фізичними або інтелектуальними вадами можуть відчувати тиск, який змушує їх обирати смерть у суспільстві, яке недооцінює їхнє життя. Випадки, коли пацієнти зверталися до MAID через відсутність медичної допомоги або підтримки, посилили ці побоювання.
Комітет ООН з прав осіб з інвалідністю нещодавно закликав Канаду скасувати «Трек 2», аргументуючи це тим, що це створює ризик нормалізації смерті як заміни соціальних та медичних послуг.
Релігійні інституції, включаючи Католицьку церкву, продовжують виступати проти евтаназії, хоча їхній вплив зменшився. У медичній спільноті позиції різняться: деякі клініцисти сприймають MAID як милосердну допомогу, а інші залишаються глибоко розгубленими щодо її швидкого поширення.
Національний експеримент у процесі
Через дев'ять років після легалізації досвід Канади з MAID ілюструє як можливості, так і небезпеки надання пріоритету автономії в рішеннях про закінчення життя. Прихильники підкреслюють полегшення, гідність і контроль, які вона надає пацієнтам, що страждають. Критики застерігають, що без суворих обмежень і сильної соціальної підтримки асистована смерть ризикує стати небажаним рішенням проблеми нерівності, бідності та неналежного медичного обслуговування.
У той час як Канада готується до подальшого розширення MAID, зокрема на пацієнтів з психічними захворюваннями, країна стикається з фундаментальними питаннями: наскільки далеко має поширюватися право на смерть? Які запобіжні заходи необхідні для захисту вразливих верств населення? І чи може суспільство гарантувати, що вибір смерті є справді питанням вільного вибору, а не відсутністю реальних альтернатив?
Підхід Канади залишається одним із найамбітніших експериментів у світі в галузі евтаназії. Його майбутня траєкторія буде визначати не тільки медичну професію, але й ширші дебати про автономію, гідність та відповідальність держави за захист життя, дозволяючи смерть.
Джерело — The Atlantic
