Капіталізм і психічне здоров'я

⁉️Яка причина психічних проблем? Чому в, здавалося б, розвинених країнах Європи, таких як Британія, люди мають проблеми з психічним здоров'ям? Відповіді на ці питання намагається дати уельський науковець Девід Метьюс в своїй статті «Капіталізм і психічне здоров'я»

💲На думку автора, причина полягає в суспільно-економічному ладі, в якому ми живемо — капіталізмі.

📚Метьюс бере за основу теорію неомарксиста Еріха Фромма, яка опонує загальноприйнятим біологічним пояснення проблем із психічним здоров'ям. Згідно з нею, усі люди мають певні потреби, які повинні бути задоволені, щоб бути психічно здоровими.

💰Із цієї теорії випливає, що саме капіталізм головним чином впливає на психічний стан, оскільки його діяльність несумісна зі справжніми потребами людини.

📊Теоретичну основу Метьюс підкріплює статистичними даними й доходить висновку, що, дійсно, саме організація суспільства є головною причиною виникнення психічних проблем.

«Капіталізм ніколи не зможе запропонувати найсприятливіші умови для досягнення психічного здоров'я. Гноблення, експлуатація та нерівність сильно придушують справжнє усвідомлення того, що означає бути людиною», — вважає дослідник.

Ми невеличкий колектив і вдячні будь-якій підтримці, тож якщо ти хочеш допомогти, див. за посиланням «Як підтримати проєкт?» .

«Низовина» в Instagram

Syg.ma

Криза психічного здоров’я охопила весь світ. Згідно з останніми оцінками Всесвітньої організації охорони здоров’я, понад 300 мільйонів людей у світі страждають від депресії. Крім того, 23 мільйони відчувають симптоми шизофренії, а близько 800 тисяч людей щороку закінчують життя самогубством [1]. У монополістично-капіталістичних країнах психічні розлади є основною причиною скорочення тривалості життя після серцево-судинних захворювань і раку [2]. В Європейському Союзі 27% дорослого населення у віці від 18 до 65 років мають проблеми з психічним здоров’ям. Ба більше, в одній лише Англії за останні два десятиліття поступово зросла кількість людей, яка має проблеми з психічним здоров’ям [3]. Останнє дослідження психіатричної захворюваності серед дорослого населення, проведене Національною службою охорони здоров’я, показує, що в 2014 році 17,5%  населення старше 16 років страждало від різних форм депресії або тривожності, порівняно з 14,1% в 1993 році. Крім того, кількість осіб, чий випадок був настільки важким, що потребував втручання, зросла з 6,9% до 9,3% [4].

У капіталістичному суспільстві в розумінні психічного здоров’я домінують пояснення біологічного характеру, які пронизують професійну практику та суспільну свідомість. Однією з таких біологічних пояснень є теорія хімічного дисбалансу в мозку, що зосереджується на роботі таких нейромедіаторів, як серотонін і дофамін. Хоча теорія і стала суспільним та академічним мейнстрімом, вона досі залишається здебільшого непідтвердженою [5]. До того ж, розвиваючи напрямок генетичного редукціонізму в біологічних науках, були зроблені спроби визначити генетичні аномалії як ще одну з причин розладів психічного здоров’я [6]. Разом з тим, пояснення, які ґрунтуються на генетиці, також не змогли сформувати переконливих доказів [7]. Пропонуючи потенційні пояснення причин поганого психічного здоров’я в конкретних випадках, біологічні інтерпретації самі по собі далеко недостатні. Для багатьох дослідників абсолютно очевидним видається існування важливих соціальних закономірностей, які пояснюють неможливість зведення проблем з психічним здоров’ям до біологічного чинника [8].

Тісний взаємозв’язок між психічним здоров’ям і соціальними умовами значною мірою прихований, а соціальні причини інтерпретуються в біомедичних рамках і оповиті науковою термінологією. Діагнози часто зосереджуються винятково на особистості, де вияснення біоесенціалістських причин розладу нехтує вивченням соціальних факторів. Однак слід визнати, що соціальна, політична та економічна організації суспільства суттєво впливають психічне здоров’я людей, причому певні соціальні умови сприятливіші для формування психічного добробуту, ніж інші.  Капіталізм, як основа надбудови суспільства, відіграє ключову роль у впливі на стан психічного здоров'я. Як стверджує марксистський професор по соціальній роботі та соціальної політиці Ієн Фергюсон, «саме економічна та політична система, в якій ми живемо – капіталізм – несе відповідальність за надзвичайно високий рівень проблем з психічним здоров'ям, які ми спостерігаємо в сучасному світі». Полегшення психічних страждань можливе лише «в суспільстві без експлуатації та пригноблення» [9].

Далі я коротко опишу стан психічного здоров'я в умовах розвиненого капіталізму на прикладі Великої Британії, використовуючи психоаналітичну концепцію марксиста Еріха Фромма, яка підкреслює, що всі люди мають певні потреби, які повинні бути задоволені для забезпечення оптимального психічного здоров'я. Підтримуючи думки Фергюсона, я стверджую, що капіталізм має вирішальне значення для якості та поширеності проблем з психічним здоров'ям, оскільки ця система відносин несумісна зі справжніми людськими потребами. У цій статті я також згадаю політичний рух свідомих користувачів послуг з охорони психічного здоров'я, який виник у Британії в останні роки, щоб кинути виклик біологічним поясненням проблем з психічним здоров'ям і звернути увагу на те, що саме капіталізм і породжувана ним нерівність є корінням цих проблем.

Психічне здоров’я та монополістичний капіталізм

У завершальних розділах праці «Монополістичний капітал» Пол Баран і Пол Свізі чітко окреслили наслідки монополістичного капіталізму для психологічного добробуту людей, стверджуючи, що ця система не здатна «створити основи такого суспільства, яке сприятиме здоровому і щасливому розвитку його членів» [10]. На прикладі системної ірраціональності монополістичного капіталізму вони проілюстрували його деструктивну природу. Лише щаслива меншість знаходить в своїй роботі задоволення, в той час як більшість сприймає її як негативний досвід. Попри намагання уникнути роботу за будь-яку ціну, дозвілля часто не може запропонувати жодної втіхи, оскільки воно також втрачає сенс. Замість можливості реалізувати свої бажання і прагнення, Баран і Свізі стверджують, що дозвілля стало значною мірою синонімом неробства. Бажання нічого не робити відображається в масовій культурі: книги, телебачення і фільми викликають стан пасивної насолоди, а не надихають до інтелектуальної та творчої діяльності [11]. Вони стверджують, що мета як роботи, так і дозвілля здебільшого збігається зі збільшенням споживання. Споживчі товари, які більше не вживають задля практичної користі, стали визнаними маркерами соціального престижу, а споживання – засобом вираження соціального статусу індивіда. Однак споживацтво, зрештою, породжує незадоволення, оскільки бажання замінити старі товари новими перетворює збереження статусу в суспільстві на невпинну гонитву за недосяжним ідеалом. «У той час, як ми задовольняємо наші базові потреби виживання», – стверджують Баран і Свізі, – і робота, і споживання «дедалі більше втрачають свій внутрішній зміст і сенс» [12]. Результатом стає суспільство, що характеризується внутрішньою порожнечею і ментальною деградацією. Зважаючи на малу ймовірність того, що робітничий клас зважиться на революційне подолання існуючого ладу, ми зможемо побачити потеційне продовження «нинішнього процесу розпаду, коли протиріччя між вимогами системи та елементарними потребами людської природи стають все більш нестерпними», що призводить до «поширення все серйозніших психічних розладів» [13]. У нинішню епоху монополістичного капіталізму ці протиріччя залишаться такими ж гострими, як і раніше. Сучасне монополістично-капіталістичне суспільство можна охарактеризувати як несумісність між безжалісною гонитвою капіталізму за прибутком з одного боку та насущними потребами людей з іншого . Як наслідок, умови, необхідні для оптимального психічного здоров’я, знищуються, через що люди страждають від неврозів і більш серйозних проблем з психічним здоров’ям, живучи в монополістично-капіталістичному суспільстві.

Еріх Фромм: психічне здоров'я і людська природа

На розуміння Бараном і Свізі взаємозв'язку між монополістичним капіталізмом і людиною суттєво вплинув психоаналіз. Зокрема, вони посилалися на центральну роль прихованих енергій, таких як лібідозні потяги та необхідність їхнього задоволення. Ба більше, вони прийняли фройдівську ідею про те, що соціальний порядок вимагає придушення лібідозних енергій та їхньої сублімації для соціально прийнятних цілей [14]. Баран сам писав праці про психоаналіз. Він співпрацював з Інститутом соціальних досліджень у Франкфурті на початку 1930-х років і перебував під безпосереднім впливом робіт Еріха Фромма та Герберта Маркузе [15]. Саме в цих широких рамках можна визначити теорію психічного здоров'я в аналізі Барана та Свізі, де протиріччя між капіталізмом та людськими потребами виражаються головним чином через придушення людської енергії. Саме Фромм розробив унікальну марксистську психоаналітичну позицію, яка залишається актуальною для розуміння психічного здоров'я в нинішню епоху монополістичного капіталізму. І саме з неї, зокрема, черпав натхнення Баран [16].

Підкреслюючи важливість Зиґмунда Фройда, Фромм визнавав свій більший борг перед Карлом Марксом, вважаючи його видатним інтелектуалом [17]. Прийнявши фройдівську передумову про несвідоме, придушення та модифікацію несвідомих потягів, Фромм, тим не менш, визнав неспроможність ортодоксального фройдизму інтегрувати в аналіз глибше соціологічне розуміння індивіда. Звернувшись до марксизму, він побудував теорію індивіда, свідомість якого формується під впливом капіталістичної організації суспільних відносин, а несвідомі потяги придушуються або спрямовуються в русло прийнятної соціальної поведінки. Хоча Маркс ніколи не писав праць по формальній психології, Фромм вважав, що її основи лежать у концепції відчуження [18].Для Маркса відчуження було ілюстрацією згубного фізичного та психічного впливу капіталізму на людину [19]. По суті, ця ідея вказує на відчуження, яке люди відчувають як від самих себе, так і від навколишнього світу, в тому числі від інших оточуючих їх. Особлива цінність концепції відчуження для розуміння психічного здоров'я полягає в тому, що воно ілюструє розрив, який виникає при капіталізмі між людським існуванням і та його сутністю. За Марксом, капіталізм відокремлює індивідів від їхньої сутності як наслідок їхнього існування в умовах капіталізму. Цей принцип пронизує психоаналітичну концепцію Фромма, який стверджував, що за капіталізму люди відриваються від своєї власної природи.

Маркс стверджував, що людська природа складається з подвійних якостей, і ми «повинні спочатку дослідити людську природу взагалі, а потім те, як людська природа видозмінюється в кожну історичну епоху» [20]. У людини є такі сталі потреби, як голод і сексуальний потяг, а є відносні бажання, які залежать від історичної та культурної організації суспільства [21]. Бувши під враженням від Маркса, Фромм писав, що людська природа притаманна всім індивідам, але її видимі прояви значною мірою залежать від соціального контексту. Не можна вважати, що «психічна структура людини – це чистий аркуш паперу, на якому суспільство і культура пишуть свій текст і який не має власних внутрішніх властивостей… Справжня проблема полягає в тому, щоб з незліченних проявів людської природи виокремити те ядро, яке спільне для всього людського роду» [22]. Фромм визнавав важливість таких базових біологічних потреб, як голод, сон і сексуальні бажання, які він зараховував до аспектів людської природи, що мають бути задоволені насамперед [23]. Тим не менше, по мірі свого розвитку люди врешті-решт досягли точки переходу від тваринної до унікально людської стадії [24]. Оскільки людям ставало дедалі легше задовольняти свої базові біологічні потреби, значною мірою завдяки їхньому оволодінню природою, нагальність їхнього задоволення поступово ставала менш важливою, оскільки еволюційний процес дозволяв розвивати більш складні інтелектуальні та емоційні здібності [25]. Таким чином, найбільш значущі прагнення індивіда вже були пов'язані не з біологією, а були зумовлені його людським станом [26].

Вважаючи за необхідне концептуалізувати розуміння людської природи, на основі якого можна було б оцінювати психічне здоров'я, Фромм виділив п'ять центральних характеристик людського стану. Перша – це соціальність. Усвідомлюючи свою самотність у світі, людина наполегливо намагається встановити соціальні зв'язки з іншими. Без особистісних взаємин нестерпно існувати як особистість [27]. По-друге, панування людини над природою уможливлює легше задоволення біологічних потреб і появу людських здібностей, сприяючи розвитку креативності. Люди розвинули здатність виражати творчий інтелект, перетворивши його на основну людську характеристику, яка потребує реалізації [28]. По-третє, психологічно люди потребують вкоріненості та почуття приналежності. Із народженням зв'язки природної приналежності розриваються, і люди постійно прагнуть укорінення, щоб відчути себе єдиним цілим зі світом. На думку Фромма, справжнє почуття приналежності може бути досягнуте лише в суспільстві, побудованому на солідарності [29]. По-четверте, люди надзвичайно прагнуть і розвивають почуття ідентичності. Усі люди повинні розвивати почуття самосвідомості та усвідомлення того, що вони є конкретною особистістю [30]. По-п'яте, людині психологічно необхідно розробити систему, за допомогою якої вона може осмислювати світ і свій власний досвід [31].

Із точки зору Фрома на універсальну людську природу, задоволення цих потягів має важливе значення для оптимального психічного здоров'я. Як він стверджував, «психічне здоров'я можливе, якщо людина розвивається до повної зрілості відповідно до характеристик і законів людської природи. Психічна хвороба виникає за відсутності такого розвитку» [32]. Відкидаючи психоаналітичне розуміння, яке наголошує на задоволенні лібідо та інших біологічних потягів, Фромм писав, що психічне здоров'я невід'ємно пов'язане із задоволенням потреб, які вважаються спільними для всіх людей. Однак капіталізм стає на заваді повного задоволення потреб людської психіки. На думку Фромма, витоки проблем з психічним здоров'ям знаходяться в панівному способі виробництва та відповідних політичних і соціальних структурах, організація яких перешкоджає повному задоволенню природніх людських бажань [33]. Вплив цих структур на психічне здоров'я, стверджував Фромм, полягає в тому, що «якщо одна з основних потреб не знайшла свого задоволення, тоді це призводить до божевілля; якщо ж вона задоволена, але в неналежний спосіб... результатом стає невроз» [34].

Придушення праці та творчості

Як і Маркс, Фромм вважав, що інстинктивне прагнення до творчості має найбільше шансів бути задоволеним через працю. У праці «Економічно-філософські рукописи» 1844 року Маркс наполегливо доводив, що праця повинна приносити задоволення, дозволяючи людям проявляти себе вільно, як фізично, так і інтелектуально. Працівники повинні мати можливість ставитися до продуктів праці як до значущих проявів своєї сутності та внутрішньої творчості. Однак праця при капіталізмі є відчуженою, що віддаляє людей від залученості в процес. Відчужена праця, стверджував Маркс, – це коли «праця є зовнішною силою відносно робітника, тобто не належить його сутності... тому він не стверджує себе через неї, а заперечує, у результаті чого почувається не задоволеним, а нещасним, і не розвиває вільно свою фізичну і розумову енергію, вбиваючи замість цього своє тіло і руйнуючи свій розум» [35]. За капіталізму докладаються величезні зусилля для того, щоб людська енергія була спрямована на працю, навіть якщо вона часто буває жалюгідною і виснажливою [36]. Замість того, щоб задовольнити потребу у творчості, капіталістична система часто пригноблює людину через монотонну і васнажливу найману працю [37].

У Британії широко поширене незадоволення роботою. Одне з останніх опитувань працівників, проведене на початку 2018 року, показало, що 47% з них розглядають можливість пошуку нової роботи протягом наступного року. Серед наведених причин: обмеженість можливостей для кар'єрного зростання, а також те, що робота не приносить задоволення, і працівники відчувають, ніби вона нічого не змінює в їхньому житті [38]. Ці причини ілюструють укорінену відчуженість від трудового процесу. Багато людей сприймають роботу як таку, що не має сенсу і не дає можливості для особистої самореалізації та самовираження.

На основі цих даних можна стверджувати, що у Британії, як і в багатьох монополістичних капіталістичних країнах, значна частина робітників відчуває себе відірваними від своєї роботи і не вважає її творчим процесом. Для Фромма реалізація творчих потреб є необхідною умовою психічного здоров'я. Маючи розум та уяву, люди не можуть існувати як пасивні істоти, оскільки більш природнім для них є поведінка як творців [39]. Проте очевидно, що праця за капіталізму не забезпечує можливістю задовольнити цю природню потребу. Чимало фактів свідчать про те, що робота не лише не корисна для психічного здоров'я, але й навіть шкідлива для нього. Хоча точні цифри, швидше за все, залишаться невідомими через нематеріальність такого досвіду, можна зробити висновок, що для багатьох працівників робота є звичним явищем, яке спричинює страждання, незадоволеність і зневіру. Ба більше, усе частіше виникають такі серйозніші психічні розлади, як стрес, депресія та тривога, як наслідок незадоволеності роботою. У Британії у 2017-2018 роках такі стани становили 44% усіх випадків погіршення здоров'я, пов'язаних з роботою, і 57% усіх робочих днів, втрачених через погане самопочуття [40]. Додаткове дослідження, проведене у 2017 році, показало, що 60% британських працівників страждали від погіршення психічного здоров'я, пов'язаного з роботою, причому депресія і тривога були одними з найпоширеніших проявів [41].

Замість того, щоб бути джерелом задоволення, структура організації праці за капіталізму явно не задовільний засіб для реалізації творчого потенціалу людини. Як стверджували Баран і Свізі, «працівник не може знайти задоволення від того, у що він вкладає свою працю» [42]. Замість цього, робота відчужує людей від фундаментального аспекту їхньої природи і, таким чином, стимулює появу різних негативних станів психічного здоров'я. Оскільки близько половини працівників у Британії мали проблеми з психічним здоров'ям, які пов'язані з роботою, а багато хто відчуває загальне відчуття зневіри, існує таке явище, яке Фромм назвав соціально зумовленим дефектом [43]. Не буде перебільшенням стверджувати, що погіршення психічного здоров'я слугує стандартною реакцією на умови найманої праці в монополістично-капіталістичних суспільствах. Негативні почуття стають звичним явищем і, в тій чи іншій мірі, визнаються нормальною реакцією на роботу. За винятком важких розладів психічного здоров'я, багато форм психічного дистресу, що розвиваються у відповідь на певні умови, сприймаються як належне і не вважаються легітимними проблемами. Таким шляхом погіршення психічного здоров'я нормалізується.

Значущі зв’язки та самотність

Для Фромма існує нерозривний зв'язок між психічним здоров'ям, значущими особистими стосунками у формі любові та дружби, а також проявами солідарності. Гостро усвідомлюючи свою «самотність» у світі, людина намагається вирватися з психологічної в'язниці ізоляції [44]. Проте функціонування капіталізму таке, що часто перешкоджає повноцінному задоволенню цієї потреби. На неадекватність соціальних відносин у монополістично-капіталістичних суспільствах вказували Баран і Свізі. Вони стверджували, що легковажність охопила більшу частину соціальної взаємодії, оскільки вона стала типовою для поверхневих розмов і фальшивої приємності. Емоційні зобов'язання, необхідні для дружби, та інтелектуальні зусилля, необхідні для розмови, стали майже відсутніми, оскільки соціальна взаємодія дедалі більше зводилася до знайомств і світських бесід [45]. Сучасний монополістичний капіталізм не є винятком. Попри численні труднощі в оцінці його існування та природи, можна сказати, що одним із найпоширеніших неврозів, до якого призводить сучасний капіталізм, є самотність. Вона все частіше розглядається як основна проблема громадської охорони здоров'я, що, можливо, найбільш символічно проявилося у створенні британським урядом у 2018 році посади міністра з питань самотності.

Як і невроз, самотність має серйозні наслідки. Люди можуть вдаватися до зловживання алкоголем і наркотиками, щоб заглушити свої страждання, тоді як постійні переживання підвищують кров'яний тиск і стрес, а також негативно впливають на роботу серцево-судинної та імунної систем [46]. Самотність загострює додаткові проблеми з психічним здоров'ям і часто слугує першопричиною депресії [47]. У 2017 році було підраховано, що 13% людей у Британії не мали близьких друзів, а ще 17% мали не дуже близьких друзів. Більше того, 45% стверджували, що відчували себе самотніми принаймні один раз за останні два тижні, а 18% відчували себе самотніми часто. Хоча близькі та люблячі стосунки є бар'єром на шляху до самотності, 47% людей, які живуть з партнером, повідомили, що відчувають себе самотніми принаймні час від часу, а 16% – часто [48]. Якщо говорити про мейнстрімні наукові уявлення про психічне здоров'я, то останнім часом були зроблені спроби виявити генетичні причини самотності, де умови навколишнього середовища, як вважають академіки, лише посилюють схильність людини до неї [49]. Однак навіть найбільш біологічно детерміновані дослідження визнають, що соціальні обставини відіграють важливу роль у її розвитку. Тим не менш, лише деякі дослідження намагаються ґрунтовно продемонструвати наскільки капіталізм як фактор сприяє цьому.

Індивідуалізм завжди був переважаючим принципом, на якому будується уявлення про капіталістичне суспільство. Індивідуальні зусилля, самодостатність і незалежність вважаються ознаками капіталістичної ментальності. У сучасному розумінні поняття особистості бере свої витоки з феодального способу виробництва, а його акцент на колективістських методах праці – наприклад, у сім'ї чи селі – підпорядковується примусу індивідів, які повинні були вільно продавати свою робочу силу на ринку. До капіталізму життя проходило в рамках ширшої соціальної групи, тоді як перехід до капіталізму сприяв появі ізольованого, приватного індивіда і нуклеарної, тобто все більш приватизованої сім'ї [50]. Фромм стверджував, що заохочення і вшанування чеснот індивіда означає, що за капіталізму члени суспільства почуваються більш самотніми, ніж за попередніх способів виробництва [51]. Звеличення ролі індивіда при капіталізмі стає ще більш очевидним через його потужну опозицію ідеалам колективізму і солідарності, а також через надання переваг і заохочення до конкуренції. Вважається, що індивіди повинні конкурувати один з одним на загальних підставах, щоб підвищити свій особистий розвиток. Більш конкретно, конкуренція є економічною основою функціонування ринку, а в ідеологічному плані відповідає поширеній думці, що для досягнення успіху необхідно конкурувати з іншими за обмежені ресурси. Наслідок конкуренції в тому, що вона розділяє та ізолює людей. У цій оптиці інші члени суспільства розглядаються не як джерела підтримки, а радше як перешкоди на шляху до особистого просування. Таким чином, зв'язки соціальної єдності значно послаблюються. Відповідно, самотність – це явище, яке властиве будь-якому капіталістичному суспільству і яке виникає як неминучий результат втілення капіталістичної системи цінностей.

Мало того, що самотність невід'ємна частина капіталістичної ідеології, вона також посилюється самим функціонуванням капіталізму як системи. Внаслідок невгамовного прагнення капіталізму до саморозширення, зростання виробництва є однією з його елементарних характеристик. Ставши аксіомою, ідея розширеного виробництва рідко піддається сумніву. Людські втрати від цього катастрофічні, оскільки праця має пріоритет над інвестиціями в соціальні відносини. Крім того, неоліберальні реформи призвели до того, що багато робітників отримали дедалі більш нестабільні робочі місця і менше захисту, гарантованих пільг і збільшений робочий час, що лише посилило самотність людей. Посилюючи пролетаризацію робочої сили, дедалі більше працівників перебувають у стані незахищеності та зазнають посиленої експлуатації, через що вплив роботи став ще більш значущим, оскільки загроза не мати роботи або не мати можливості забезпечити належний рівень життя стала реальністю для багатьох на «гнучкому» ринку праці [52]. Люди не мають іншого вибору, окрім як присвячувати більше часу роботі, нехтуючи налагодженням глибоких емоційних стосунків.

Зростання уваги до роботи можна проілюструвати на прикладі робочих практик. Попри те, що середня тривалість робочого тижня в Британії збільшилася після фінансової кризи 2007-2009 років, загальна картина за останні два десятиліття офіційно свідчить про її зменшення. Однак для робітників, які працюють неповний робочий день, кількість годин збільшилася, як і кількість робочих місць з неповним робочим днем. Крім того, між 2010 і 2015 роками на 15% зросла кількість штатних робітників, які працюють понад 48 годин на тиждень (такою є законодавча межа, де додаткові години мають бути узгоджені між роботодавцем і працівником) [53]. Ба більше, у 2016 році одне з опитувань працівників показало, що 27% працювали довше, ніж хотіли б, що негативно впливало на їхнє фізичне і психічне здоров'я, а 31 % відчували, що їхня робота заважала їхньому особистому життю [54]. Важливо, що самотність – це не лише про життя за межами роботи, але й повсякденне явище, з яким стикаються під час роботи. У 2014 році 42% британських працівників не вважали жодного з колег близьким другом, і багато хто відчував себе ізольованим на робочому місці.

Психіатри Жаклін Олдс і Річард Шварц назвали «культом зайнятості» надмірну включеність у виробничу діяльність, яка шкодить особистим взаєминам [55]. Хоча вони й точно відмічають цю тенденцію, вони оцінюють її з точки зору того, що працівники может вільно обирають такий спосіб життя. Це нівелює будь-яку серйозну критику капіталізму та реальність того, що культ зайнятості значною мірою є наслідком внутрішньої потреби економічної системи в саморозвитку. Крім того, Олдс і Шварц не сприймають цю тенденцію як відображення структурної організації ринку праці, яка робить роботу необхідністю, а не вибором. Уникнення самотності та пошук значущих стосунків є фундаментальними людськими бажаннями, але капіталізм придушує їхнє повноцінне задоволення, а також позбавляє нас можливостей формувати спільні узи любові та дружби, працювати та жити в солідарності. У відповідь, як стверджують Баран і Свізі, страх самотності спонукає людей шукати найменш повноцінні соціальні стосунки, що, зрештою, призводить до відчуття більшої незадоволеності [56].

Матеріалізм і пошук ідентичності та творчості

Для монополістичного капіталізму споживання є життєво важливим методом поглинання надлишків. В епоху конкурентного капіталізму Маркс не міг передбачити, що зусилля зі збуту розвиватимуться як кількісно, так і якісно, щоб стати рівноцінно важливими для такого економічного зростання, як зараз [57]. Реклама, різноманіття продукції, заплановане застарівання та споживчий кредит – це впливові засоби стимуляції споживчого попиту. Водночас й без цих засобів впливу багато людей готові надмірно споживати. Разом із прийняттям роботи, Фромм визначив бажання споживати як невід'ємну характеристику життя за капіталізму, стверджуючи, що це важливий приклад того, як людська енергія спрямовується на підтримку економіки [58].

Оскільки споживчі товари цінують за їхню статусність, а не за їхнє пряме та практичне призначення, люди перейшли від споживання споживчих цінностей до споживання символічних. Рішення долучитися до популярної культури і придбати певний тип автомобіля, марку одягу чи технологічне обладнання, серед інших товарів, часто ґрунтується на тому, що саме цей продукт має розповісти про споживача. Часто консьюмеризм слугує основним методом, за допомогою якого люди можуть конструювати особисту ідентичність. Люди емоційно інвестують у значення, пов'язані зі споживчими товарами, сподіваючись, що будь-які нематеріальні властивості, які мають ці товари, перейдуть до них через володіння цими товарами. В умовах монополістичного капіталізму споживацтво – це більше про споживання ідей, аніж про задоволення біологічних і психологічних потреб. Фромм стверджував, що «споживання має бути конкретним людським актом, в якому задіяні наші почуття, тілесні потреби, наш естетичний смак: акт споживання має бути осмисленим... досвідом. У нашій культурі цього мало. Споживання – це, по суті, задоволення штучно стимульованих фантазій» [59].

Потреба в ідентичності та творчій самореалізації заохочує роздутий апетит до ненаситного споживання. Однак кожна повсякденна купівля не виправдовує покладених на неї сподівань. Рідко коли задоволення дійсно досягається через споживання, оскільки те, що споживається, є відчуженим та зконструйованим символом а не продуктом, який наповнює наше існування сенсом. У цьому процесі явище споживацтва розкриває повністю свою сутність як форми відчуження. Замість того, щоб споживати продукт, створений задля задоволення природніх потреб, споживчі товари демонструють свою хибну природу за допомогою вироблених значень і символів, які покликані стимулювати і задовольняти заздалегідь заплановану реакцію і потребу [60]. Будь-яка ідентичність, яку людина може бажати або яку вона нібито отримала через споживання товару, така ж фальшива, як і будь-яка форма творчості, втілена у споживчих творах або предметах популярної культури.

Замість того, щоб сіяти радість, багатство монополістично-капіталістичних країн породило загальне широке незадоволення життям. Хоча споживацтво як цінність існує в усіх капіталістичних у країнах з більшою нерівністю – а Британія демонструє більшу нерівність у майновому становищі, ніж інші – бажання споживати і накопичувати речі значною мірою сприяє виникненню неврозів, оскільки зусилля підтримувати соціальний статус і наслідувати тих, хто перебуває на вершині суспільства, викликає у людини надзвичайну напругу. Вплив соціальної нерівності на психічне здоров'я був показаний в британських сім'ях в останні роки. У 2007 році ЮНІСЕФ визначив Британію як країну з найнижчим рівнем дитячого добробуту серед 21 з найбагатших країн Організації економічного співробітництва та розвитку. У відповідь на це у 2011 році був проведений аналіз британських сімей у порівнянні з сім'ями в Іспанії та Швеції – країнами, які увійшли до п'ятірки лідерів за рівнем добробуту дітей [61].

З усіх трьох націй культура споживацтва була найсильнішою в Британії, оскільки вона була поширена серед усіх сімей, незалежно від достатку. Британські батьки вважалися більш матеріалістичними, ніж їхні іспанські та шведські колеги, і в відповідний спосіб поводилися зі своїми дітьми. Вони купували найсучасніші та брендові споживчі товари здебільшого через те, що вважали, що це забезпечить статус їхньої дитини серед однолітків. Цю цінність поділяли і самі діти, багато з яких вважали, що соціальний престиж ґрунтується на володінні брендовими споживчими товарами, що, як свідчать дані, сприяло виникненню тривоги і занепокоєння, особливо у дітей з бідних домогосподарств, які усвідомлювали свій низький соціальний статус. Хоча британські батьки завжди відчували необхідність постійно купувати нові товари для себе і своїх дітей, багато хто з них також відчував психологічну напругу від спроб підтримувати матеріалістичний спосіб життя і сам піддавався такому тиску з боку інших. В усіх трьох країнах діти визначили потреби для власного добробуту як такі, що складаються з якісного часу, проведеного з батьками та друзями, а також можливості розвивати свою творчість, особливо через активний відпочинок на свіжому повітрі. Попри це, дослідження показало, що у Великій Британії багато хто не мав можливості задовольнити ці потреби. Батьки намагалися проводити достатньо часу зі своїми дітьми через робочі зобов'язання і часто не дозволяли їм брати участь у заходах на свіжому повітрі з міркувань безпеки. Згодом батьки компенсували це споживчими товарами, які здебільшого не відповідали потребам їхніх дітей. Таким чином, потреби британських дітей у формуванні та участі у значущих стосунках і творчій діяльності були пригнічені, а спроби задовольнити ці потреби через споживацтво не принесли їм щастя.

Спротив через класову боротьбу

Не заперечуючи існування біологічних причин, слід визнати, що структурна організація суспільства має серйозні наслідки для психічного здоров'я людей. Монополістичний капіталізм функціонує для того, щоб перешкоджати багатьом відчувати себе психічно здоровими. Проте, попри це, сьогодні продовжує домінувати медична модель, яка зміцнює індивідуалістичну концепцію психічного здоров'я і затушовує згубні наслідки нинішнього способу виробництва. Така ситуація пригноблює користувачів послуг з охорони психічного здоров'я, підпорядковуючи їх судженням медичних працівників. Медична модель також заохочує призупинення та обмеження громадянських прав людей, якщо вони відчувають психічний дистрес, у тому числі шляхом легітимізації порушення їхніх добровільних дій та виключення їх з процесу прийняття рішень. Для тих, хто страждає на психічні розлади, життя за капіталізму часто характеризується пригніченням і дискримінацією.

Усвідомлюючи свій пригноблений статус, користувачі та користувачки послуг з охорони психічного здоров'я сьогодні кидають виклик ідеологічному домінуванню медичної моделі та її замовчуванню психологічного впливу капіталізму. Ба більше, вони все частіше об'єднуються навколо і висувають як альтернативу необхідність прийняти натхненну марксизмом. соціальну модель психічного здоров'я. Соціальна модель інвалідності ідентифікує капіталізм як інструмент для конструювання категорії інвалідності, яка визначається як порушення, через яке виключають людей з ринку праці. Прийнявши широку матеріалістичну перспективу, соціальна модель психічного здоров'я розглядає матеріальні труднощі, гноблення, соціальну нерівність та політичну ізоляцію як важливі причини виникнення психічних захворювань.

У 2017 році у Великій Британії група з охорони психічного здоров'я National Survivor User Network однозначно відкинула медичну модель і поставила соціальну справедливість в основу своєї кампанії. У рамках заклику до соціального підходу до розуміння проблеми психічного здоров'я група відкрито засудила неолібералізм, стверджуючи, що сувора економія і скорочення соціального забезпечення сприяли зростанню кількості людей, які страждають від психічних порушень, а також загостренню вже існуючих проблем психічного здоров'я серед населення. Визнаючи соціальну нерівність як фактор, що сприяє виникненню психологічних проблем, Національна мережа користувачів послуг з охорони психічного здоров'я пропонує розглядати проблему користувачів послуг з охорони психічного здоров'я як частину більш широкого процесу звинувачення загальної нерівності в сприянні виникненню психічних розладів, стверджуючи, що «заходи жорсткої економії, руйнівна економічна політика, соціальна дискримінація і структурна нерівність завдають шкоди людям. Ми повинні кинути виклик цьому в рамках ширшого порядку денного соціальної справедливості» [62]. Крім того, ініціативна група «Відновлення в смітнику» (англ. Recovery in the Bin) позиціонує себе як широкий рух за психічне здоров'я в рамках класової боротьби, наполягаючи на соціальній моделі, яка визнає капіталізм значущим фактором психічних проблем. Крім того, представляючи інтереси етнічних меншин, ініціатива Kindred Minds активно пропагує розуміння того, що психічні розлади є не стільки результатом біологічних особливостей, скільки наслідком таких соціальних проблем, як расизм, сексизм та економічна нерівність, які «вилилися в психічні захворювання» [63]. Для Kindred Minds каталізатором погіршення психічного здоров'я слугують гноблення та дискримінація, причому етнічні меншини страждають від більшого рівня соціальної та економічної нерівності та упереджень.

Капіталізм ніколи не зможе запропонувати найсприятливіші умови для досягнення психічного здоров'я. Гноблення, експлуатація та нерівність сильно придушують справжнє усвідомлення того, що означає бути людиною. Протидія жорстокому впливу капіталізму на психічне здоров'я має бути центральним елементом класової боротьби, оскільки боротьба за соціалізм – це не лише боротьба за посилення матеріальної рівності, але й боротьба за людяність і суспільство, в якому задовольняються всі людські потреби, в тому числі й психологічні. Антигуманна природа капіталізму впливає на всіх членів суспільства, де повільно і рішуче боротьбу проти капіталізму ведуть найбільш пригноблені та експлуатовані. Боротьбу за психічне здоров'я слід розглядати як частину ширшої класової боротьби, як один із багатьох фронтів у боротьбі за соціальну справедливість, економічну рівність, гідність і повагу.

Джерела:

1. World Health Organization, Fact Sheets on Mental Health (Geneva: World Health Organization, 2017), http://who.int.

2. World Health Organization, Data and Resources (Geneva: World Health Organization, 2017), http://euro.who.int/en.

3. World Health Organization, Data and Resources.

4. Sally McManus, Paul Bebbington, Rachel Jenkins, and Traolach Brugha, Mental Health and Wellbeing in England: Adult Psychiatric Morbidity Survey 2014 (Leeds: NHS Digital, 2016).

5. Brett J. Deacon and Dean McKay, “The Biomedical Model of Psychological Problems: A Call for Critical Dialogue,” Behavior Therapist 38, no. 7 (2015): 231–35. Фармацевтичні компанії, які побачили в цьому можливість отримання прибутку, стали основними бенефіціарами цього підходу, прикладом чого слугує поширення антидепресантів. Див. детальніше: Brett J. Deacon and Grayson L. Baird, “The Chemical Imbalance Explanation of Depression: Reducing Blame at what Cost?,” Journal of Social and Clinical Psychology 28, no. 4 (2009): 415–35.

6. Як показано в праці: Jordan W. Smoller et al., “Identification of Risk Loci with Shared Effects on Five Major Psychiatric Disorders: A Genome-Wide Analysis,” Lancet 381, no. 9875 (2013): 1371–79. У цьому дослідженні п'ять найпоширеніших розладів психічного здоров'я, включаючи шизофренію, біполярний розлад і депресію, були пов'язані з генетичними варіаціями.

7. Deacon and McKay, “The Biomedical Model of Psychological Problems,” 233.

8. Соціальний клас – це один з найважливіших індикаторів психічного здоров'я, про що свідчать дослідження в галузі соціальних наук, що датуються початком ХХ століття. Першим найбільш відомим дослідженням такого роду є праця: Robert E. L. Farris and Henry W. Dunham, Mental Disorders in Urban Areas (Chicago: Chicago University Press, 1939), в якій автори виявили високі показники психічних розладів у найбідніших районах Чикаго. За цим послідували дослідження, зокрема, у Великій Британії та Сполучених Штатах: August B. Hollingshead and Frederick C. Redlich, Social Class and Mental Illness (New York: John Wiley, 1958); Leo Srole, Thomas S. Langer, Stanley T. Michael, Marvin K. Opler, and Thomas A. C. Rennie, Mental Health in the Metropolis: The Midtown Manhattan Study (New York: McGraw-Hill, 1962); and John J. Schwab, Roger A. Bell, George J. Warheit, and Ruby B. Schwab, Social Order and Mental Health: The Florida Health Study (New York: Brunner-Mazel, 1979).

9. Iain Ferguson, Politics of the Mind: Marxism and Mental Distress (London: Bookmarks, 2017), 15–16.

10. Paul Baran and Paul Sweezy, Monopoly Capital (New York: Monthly Review Press, 1966), 285.

11. Baran and Sweezy, Monopoly Capital, 346–47.

12. Baran and Sweezy, Monopoly Capital, 346.

13. Baran and Sweezy, Monopoly Capital, 364.

14. Baran and Sweezy, Monopoly Capital, 354–55.

15. Paul A. Baran, The Longer View (New York: Monthly Review Press, 1969), 92–111; Paul M. Sweezy, “Paul A. Baran: A Personal Memoir,” in Paul A. Baran: A Collective Portrait (New York: Monthly Review Press, 32–33. Неопублікуваний розділ із праці Барана і Свізі Monopoly Capital під назвою “The Quality of Monopoly Capitalist Society II,” початковий варіант якого написав Баран, містив розлогу частину, присвячену психічному здоров'ю. Цей розділ, однак, не увійшов до книги, оскільки на момент смерті Барана він все ще не був завершений. Тим не менш, деякі елементи аргументації щодо психічного здоров'я були вкраплені в інші частини книги. Коли “The Quality of Monopoly Capitalism II” нарешті опублікували в Monthly Review в 2013, розділ про психічне здоров'я був виключений майже через шістдесят років після того, як він був написаний Бараном. Див.: Paul A. Baran and Paul M. Sweezy, “The Quality of Monopoly Capitalist Society: Culture and Communications” Monthly Review 65, no. 3 (July–August 2013): 43–64. Варто зазначити, що тлумачення психічного здоров'я в  Monopoly Capital не залишилося непоміченим і було розкритиковано Робертом Хейлбронером у рецензії в New York Review of Books, на яку Свізі відповів листом, захищаючи свій аналіз цієї категорії. Див.: Robert Heilbroner, Between Capitalism and Socialism (New York: Vintage, 1970), 237–46; Paul M. Sweezy, “Monopoly Capital” (letter), New York Review of Books, July 7, 1966, 26.

16. Вплив Фромма помітний у творчості та листуванні Барана. Він вивчав роботу Фромма The Sane Society, а також працю Марзуе Eros and Civilization та One Dimensional Man (у рукописній формі). Він, безсумнівно, був знайомий з більш широким колом робіт обох мислителів. Хоча Баран не був повністю згоден з деталями аналізу Маркузе, він відкрито визнавав важливість і значущість його роботи, визначаючи Eros and Civilization як таку, що має велике значення для американського суспільства. Він визнавав психоаналіз життєво необхідним для розуміння монополістично-капіталістичного суспільства. Див.: Nicholas Baran and John Bellamy Foster, The Age of Monopoly Capital: Selected Correspondence of Paul A. Baran and Paul M. Sweezy, 1949–1964 (New York: Monthly Review Press, 2017), 127, 131. Див. також: “Baran-Marcuse Correspondence,” Monthly Review Foundation, https://monthlyreview.org.

17. Erich Fromm, Beyond the Chains of Illusion: My Encounter with Freud and Marx (London: Continuum, 2009), 7.

18. Fromm, Beyond the Chains of Illusion, 35.

19. Bertell Ollman, Alienation: Marx’s Conception of Man in a Capitalist Society (Cambridge: Cambridge University Press, 1977), 131.

20. Karl Marx, Capital, vol. 1 (1867; repr. London: Lawrence and Wishart, 1977), 571.

21. Erich Fromm, Marx’s Concept of Man (London: Bloomsbury, 2016), 23–24.

22. Erich Fromm, The Sane Society (London, Routledge, 2002), 13.

23. Fromm, The Sane Society, 65.

24. Fromm, The Sane Society, 22.

25. Fromm, Beyond the Chains of Illusion, 27.

26. Fromm, The Sane Society, 27.

27. Fromm, The Sane Society, 28–35.

28. Fromm, The Sane Society, 35–36.

29. Fromm, The Sane Society, 37–59.

30. Fromm, The Sane Society, 59–61.

31. Fromm, The Sane Society, 61–64

32. Fromm, The Sane Society, 14.

33. Fromm, The Sane Society, 76.

34. Fromm, The Sane Society, 66.

35. Karl Marx, Economic and Philosophic Manuscripts of 1844 (1932; repr. Radford, Virginia: Wilder Publications, 2011).

36. Fromm, Beyond the Chains of Illusion, 63.

37. Fromm, The Sane Society, 173.

38. Investors in People, Job Exodus Trends: 2018 Employee Sentiment Poll (London: Investors in People, 2018), http://investorsinpeople.com.

39. Fromm, The Sane Society, 35.

40. Health and Safety Executive, Work Related Stress, Depression or Anxiety Statistics in Great Britain, 2018 (Bootle, UK: Health and Safety Executive, 2018), 3, http://hse.gov.uk.

41. Business in the Community, Mental Health at Work Report 2017 (London: Business in the Community, 2017), http://bitc.org.uk.

42. Baran and Sweezy, Monopoly Capital, 345.

43. Fromm, The Sane Society, 15.

44. Fromm, The Sane Society, 29.

45. Baran and Sweezy, Monopoly Capital, 347–48.

46. Jo Griffin, The Lonely Society? (London: Mental Health Foundation, 2010), 6–7.

47. Griffin, The Lonely Society?, 4

48. David Marjoribanks and Anna Darnell Bradley, You’re Not Alone: The Quality of the UK’s Social Relationships (Doncaster: Relate, 2017), 17–18.

49. Luc Goossens, Eeske van Roekel, Maaike Verhagen, John T. Cacioppo, Stephanie Cacioppo, Marlies Maes, and Dorret I. Boomsma, “The Genetics of Loneliness: Linking Evolutionary Theory to Genome-Wide Genetics, Epigenetics, and Social Science,” Perspectives on Psychological Science 10, no 2 (2015): 213–26.

50. Michael Oliver, The Politics of Disablement (Basingstoke, UK: Macmillan Press, 1990); Eli Zaretsky, Capitalism, the Family, and Personal Life (London: Pluto Press, 1976).

51. Fromm, The Fear of Freedom, 93.

52. Див.: Ricardo Antunes, “The New Service Proletariat,” Monthly Review 69, no. 11 (April 2018): 23–29, для аналізу зростаючої незахищеності ринків праці в розвинених капіталістичних країнах і посилення диференціацій в пролетаріаті.

53. Trade Union Congress, “15 Per Cent Increase in People Working More than 48 Hours a Week Risks a Return to ‘Burnout Britain’, Warns TUC,” September 9, 2015; Josie Cox, “British Employees are Working More Overtime than Ever Before—Often for No Extra Money,” Independent, March 2, 2017.

54. David Marjoribanks, A Labour of Love—or Labour Versus Love?: Our Relationships at Work; Relationships and Work (Doncaster: Relate, 2016).

55. Jacqueline Olds and Richard Schwartz, The Lonely American: Drifting Apart in the Twenty-First Century (Boston: Beacon Press, 2009).

56. Baran and Sweezy, Monopoly Capital, 347–48.

57. Baran and Sweezy, Monopoly Capital, 115.

58. Fromm, Beyond the Chains of Illusion, 63.

59. Fromm, The Sane Society, 129-130.

60. Robert Bocock, Consumption (London: Routledge, 2001), 51.

61. United Nations Children’s Fund, Innocenti Report Card 7: Child Poverty in Perspective: An Overview of Child Well-Being in Rich Countries (Florence: UNICEF Innocenti Research Centre, 2007), http://unicef-irc.org.

62. National Survivor User Network, NSUN Manifesto 2017: Our Voice, Our Vision, Our Values, (London: National Survivor User Network, 2017), http://nsun.org.uk.

63. Raza Griffiths, A Call for Social Justice: Creating Fairer Policy and Practice for Mental Health Service Users from Black and Minority Ethnic Communities (London: Kindred Minds, 2018).

Відредагував Денис Хромий

Оригінальна публікація: https://monthlyreview.org/2019/01/01/capitalism-and-mental-health/