Народна сміхова культура це те, що стало основою культури Відродження (спойлер, Відродження досить помилково трактувати як відродження античної культури).
Сміх у житті середньовічної людини (і людини часів Ренесансу теж) мав складну природу. Загалом, карнавали в середньому забирали три місяці року. Три місяці постійного свята. Карнавальна культура Середньовіччя вирізнялася тим, що під час цих трьох місяців створювався абсолютно інший світ, протилежний тому, що існує зазвичай. Це світ свята, радощів (але не висміювання, висміювання — чужий для середньовічного карнавалу аспект) та мінливості. Карнавал протиставлявся всьому, що характеризувало звичайний життєвий уклад: його серйозність, ієрархічність та схильність до усталеності. Так, карнавал проголошує свободу, відмову від ієрархії (варто зазначити, що карнавал мав свою мову, яка була спільна для всіх, а карнавальні сміхові жанри існували навіть у монастирях. Католицька церква, що найцікавіше, не забороняла й мирилася з такими захопленнями. Ба більше, існував цілком законний risus paschalis (пасхальний сміх)).
Найцікавіше те, що якоюсь мірою карнавал мав схожість з театром, але ні. Карнавал не мав поділу на виконавців та глядачів, у ньому грали всі. У ньому саме життя розігрувало інакшу форму свого існування, своє відродження та оновлення. Цей концепт життя-що-грається йде від римських сатурналій та розігрування сатурнового "золотого віку". На час цього розігрування золотий вік ніби справді повертався на землю. І в цьому особливість святковості середньовічного карнавалу. Карнавал це не відпочинок, це чиста радість оновлення та щасливого буття (чого потім позбавляється романтичний гротеск, який стає на 483958 відтінків темнішим).
Мені особисто важко уявити цей абсолютний сміховий аспект життя середньовічної людини, романтичний гротеск з його любов'ю до темного (якщо глянути, то дія у творах романтиків відбувається вночі) нашому світоглядові ближчий.
Запис №1
