з усіх істот, хто розум має й дихає, лиш ми, жінки, на світі найнещасніші!
– евріпід, «медея»
заперечувати вплив грецької мітології на світову культуру даремно. вона стала, так би мовити, базою і ґрунтом як для загальновідомих сюжетів історій, шаблонів персонажів і поняття моралі, так і повпливала певною мірою на психологію, архетипи особистостей і суспільство загалом. водночас, згадуючи авторів мітів, чи вдасться нам назвати хоч одну жінку? попри всю мою любов до грецької мітології, найболючішим є те, що вона оповідалась зі сторони чоловіків, і в результаті у мітах можна спостерігати купу проявів мізогінії.
жінка як покарання людству
вислів «скринька пандори» пішов ще з грецької мітології. за поемою гесіода «праці й дні», коли прометей всупереч зевсу приніс людям життєдайний вогонь, останній наказав як покарання для людства створити, наділивши «звабними чарами і лукавим розумом», першу жінку – пандору. відправив він її до епіметея, брата титана, і стала та його дружиною і праматір’ю усіх [!] жінок. згідно з мітом, до того час люди жили без горя і турбот, бо все те прометей сховав від них у амфорі [так, в ориґіналі то була амфора, а не скриня]. її у посаг бог грому подарував створеній смертній, наказуючи не відкривати. але, як не дивно, вона не витримала і в результаті відкрила амфору, звідки тут же вилетіли страждання, злигодні і тяжкі хвороби, котрі почали мучати людство. коли пандора збагнула що зробила, вона мерщій закрила її, залишивши там лише сліпу надію.
тобто жінка є покаранням для чоловіків і, на думку гесіода, жінки відповідають за все зло, яке спіткало людей. по суті пандора є суцільним відображенням мізогіністичних уявлень про те, як жінка спокусила чоловіка, і зіпсувала всім смертним життям. але з мізогінією стикались не тільки смертні жінки, а й богині.
стереотипний образ афродіти
з усіх богинь як чи не найбільш стереотипно фемінною нам була представлена афродіти, богині любови,
..котра розпалила солодку жадобу поміж богами і всі покорила людей покоління.
ці слова з «гімну до афродіти» гомера, чи не найголовнішого джерела давньогрецької мітології.
знову приходжу до тебе, богине богинь, афродіто! бачу: за статтю твоєю дорога в безмежність одкрита. владі віддавшись твоїй, усі таємниці відчую в хвилю останню, як пристрасті згубній себе доручу я.
і, що типово, саме в текстах чоловіка богиня постає нам саме як об'єкт сексуального бажання і небезпечна спокусниця. проблема в тому, що уявлення про неї у нас будувались від слів чоловіка. для порівяння - наступна цитата з вірша «до афродіти» поетеси [і єдинної давньогрецької письменниці, яку я можу згадати] сапфо:
о, прилинь ізнов, од нової туги серце урятуй, сповни, що бажаю поспіши мені, вірна помічнице, на допомогу.
відчувається різниця, чи не так? бо протягом нього видно ставлення поетеси до афродіти ставиться в першу чергу як до л̶̶ю̶̶д̶̶и̶̶н̶̶и̶̶ богині. до неї звертаються з молитвою за те, в чому і заключалось її першопочаткове призначення на пантеоні - любов, у той час як у гомера це слово має іншу конотацію, сексуалізовану. і особисто на моє сприйняття афродіти це дуже вплинуло і змушувало відторгати її довгий час, хоч насправді те, як я її уявляла було male gaze.
мізогінність міту про яблуко розбрату
переходимо від афродіти до міту про неї, а̶̶ф̶̶ін̶̶у̶̶ атену та геру. про цей міт ми могли чути ще зі школи, адже він був передумовою розв’язання троянської війни. коли еріда, богиня чвар та розбрату, не була запрошена іншими богами на свій бенкет, вона підкинула до нього яблуко, на якому було написано “найпрекраснішій”. в результаті яблуко забажали богиня кохання, богиня військової справи і ремесел та богиня могутності. врешті-решт вони звернулись до зевса, щоб той їх розсудив і все ж таки обрав найгарнішу. той же рішення приймати не захотів і відправив їх з гермесом до паріса, сина царя трої, щоб останній прийняв рішення. кожна запропонувала нагороду в обмін на визнання: від гери влада, від атени воєнна слава і перемоги, а від афродіти була обіцяна за дружину найкрасивіша з усіх смертних єлена. ну і недовго думаючи паріс обрав останнє, а атена і гера настільки зненавиділи його і всіх троянців, що надумали їх погубити.
і якщо задуматись, чи не є конфлікт між трьома богинями проявом внутрішньої мізогінії? адже з дитинства ми чули тези про те, що жіночої дружби не існує, а жіночі колективи завжди просякнуті суперництвом за чоловічу увагу. і в цьому міті богині, котрі по факту повинні були бути мудрішими, боряться за визнання представників чоловічої статі і видно, як їхня думка для них важлива. ще й коли атена і гера бажаного не здобувають, вони реалізовують свої амбіції через помсту цілому місту смертних.
саме здобуття парісом єлени в свою чергу теж є проблематичним, бо він переконав її втікти з ним з допомогою афродіти. але раз ми вже говоримо про богинь і торкнулись атени, то варто проговорити і її.
образ атени – відхід від стереотипів чи все ще мізогінія?
на відміну від афродіти, богиня військової справи і ремесел не підпадає під «загальноприйняті» ґендерні ролі і, здавалось би, рушить стереотипи, тож може хоч ця персонажка нарешті звучатиме іншим голосом? можливо, якби досвіди та історії жінок не оповідались чоловіками.
атена була народжена самим зевсом. він знав, що богиня розуму матиме двох дітей: дочку і сина, котрий відбере у нього владу. щоб уникнути цієї долі громовержець, підступом приспавши метіс, проковтнув її до того, як народилась атена. в результаті через біль у голові зевс наказав гефестові розколоти йому голову, з якої і народилась богиня. по факту це стало передумовою того, чому згодом чоловіки їй були ближчі.
згодом на суді ореста, котрий помстився своїй матері кліменестрі за те, що вона вбила його батька, через це богиня виправдає хлопця.
Подам свій голос на користь Орестові: Не матір мене, звісно, привела на світ. Хвалю все чоловіче. Лиш одруження — Чуже мені. За батька — вся душа моя. То що мені смерть жінки-лиходійниці, Що вбила мужа — охоронця вогнища?
тож, як видно з цього уривку, атені першопочатково ближче все «чоловіче». насправді, в ній теж є внутрішня мізогінія, бо вона відмежовує себе від інших жінок і «не цікавиться тим, чим цікавляться інші представниці жіночої статі», присвоюючи їм стереотипно фемінні речі, такі як одруження.
я впевена, що змогла тут прослідкувати далеко не всі прояви жінконенависництва у грецькій мітології, котра сформувалась унаслідок уявлень про «слабку» стать у давньогрецькому патріархальному суспільстві. самі жінки, насправді, сприймали богинь інакше, що видно конкретно в релігії, де справляли свята на честь, до прикладу, тої ж атени. тільки чоловіки забороняли жінкам святкувати їх, тож ті робили це більш закрито.
хоч термін «мізогінія» вперше почали вживати у XVII столітті, вона була ще до нашої ери і все описане вище тому доказ. і лише в наших руках її викорінення, в тому числі шляхом аналізу того, наскільки глибоко вона засіла. а це, як зрозуміло з цього довгочиту, було ще за періоду античності.
[більше пишу і частіше з’являюсь у телеграм-каналі нотатки куміхо]
