Купила цю книгу декілька днів назад. Це був один з тих дивних моментів коли ти йдеш куди-небудь точно знаючи, що знайдеш там щось необхідне для себе, хоча до кінця і не усвідомлюєш, що саме шукаєш.
Хоч я і прочитала лише перші 75 сторінок, але з упевненістю можу сказати - книга варта кожної витраченої на прочитання секунди.
Історія письменниці-невдахи, яка краде чернетку майбутнього шедевра у померлої на її очах подруги. Редагує його, залишивши лише головну ідею, але викинувши/переписавши/додавши персонажів.
Бо ж байдуже хто розкаже історію. Головне ж щоб вона взагалі побачила світ.
Чи, все ж таки, ні?
Ці 75 сторінок сповнені для мене щирістю (я не перестаю під час прочитання задумуватися, чи нема в Жовтоликій автобіографічних моментів), спробами виправдатися в першу чергу перед собою, порівняннями з успішнішою подругою.
Ці 75 сторінок сповнені заздрістю. Такою їдучою, що її хочеться виблювати разом з легенями в яких вона накопичується, але такої не здатної комусь зашкодити, що прокидається жалість.
Я вірю цій заздрості й не можу звинувачувати головну героїню, бо по собі знаю як боляче буває, коли твоя найзаповітніша мрія здійснюється у людини яка так легковажно ставиться до здобутого.
Але найголовніше - ця книга про наш із вами час. Як ви можете знати - Ребекка Кван відома світу завдяки неймовірному фентезі про середньовічні дні Китаю. А Жовтолика пестрить згадками про твіттер, рекламу книг у метро і таємними привітаннями в фейсбучних групах університету.
Окрему величезну подяку хочу висловити видавництву “Жорж” яке працювало над книгою. Тримати її в руках невимовно приємно. Якість обкладинки і якість паперу (перші 10 сторінок мені здавалося, що я перегортаю 2-3 сторінки за раз, а не 1), чорнила які не мажуться під пальцями і міцний корінець. Я впевнена, що книга простоїть на моїй поличці не один рік, і читати її буде так само комфортно як і в перший раз.
