Я слідкую за твоєю творчістю, по суті, з самого початку її виходу в публічну площину, коли ти ще зверталась в ній до глітч-хопу і idm. Звісно, твої інтервʼю також були мені цікаві, і в одному з них ти розповідала про свою бабусю, яка займалась «нетрадиційними» методами лікування. Як вплинули внутрішня культура і погляди твоєї родини на твій вибір стати композиторкою та музиканткою, і на твоє життя загалом?
О, клас, це насправді така рідкість. Дякую за це!
Моя музична кар’єра не була сімейною традицією і не була якимось свідомим вибором. Вона почалася радше з маминого нереалізованого бажання і її рішення дати мені те, чого свого часу не мала вона.
Мої батьки - інженери. Їхні батьки здебільшого працювали в колгоспах і шахтах. У таких сім’ях питання мистецтва просто не встигало виникати. Моя мама колись мріяла грати на фортепіано, але в бабусі не було грошей, щоб його купити, тому ця мрія так і залишилася десь у ній. А коли мені було близько п’яти, вона купила фортепіано для мене, хоча на той момент грошей у нас ледь вистачало на їжу. Так почався мій музичний шлях.
Усе остаточно змінилося, коли я вступила до спеціалізованої школи-інтернату, тепер це вже музичний ліцей імені С. Крушельницької. Якщо ти там навчаєшся, то з дуже великою ймовірністю станеш музикантом. Після кількох років у такій системі навіть перевестися до звичайної школи складно, бо рівень усіх інших предметів часто значно нижчий за музичні. Тому я не можу сказати, що я якось свідомо обрала бути музиканткою. Думаю, це більш був шлях, на якому я випадково опинилася, а потім уже не уявляла себе на іншому.
Яке місце в твоєму житті займають релігійність та ритуальність? Чи звертаєшся ти в своїй творчості до пантеїзму в якихось його проявах?
Ритуальність була присутня в нашій родині завжди. Я пам’ятаю її ще з дитинства, хоча тоді, звичайно, не знала, що це ритуальність. Я багато часу проводила з бабцею і просто дивилася на неї, на те, як вона збирає трави, як щось розповідає, як до нас приходять люди і я спостерігаю над дивними магічними обрядами. Напевно, все це залишилося в мені набагато глибше, ніж я тоді могла усвідомити. Деякі речі взагалі не потребують того, щоб їх одразу зрозуміти. Вони просто залишаються десь усередині.
Я не можу сказати, що свідомо звертаюся до пантеїзму, релігії чи ритуалу, як до якоїсь конкретної системи. Мені, мабуть, ближче думка про те, що це частина мого особистого досвіду, яка десь залишилася і час від часу сама знаходить дорогу назовні.
Думаю, в центрі моєї творчості майже завжди залишається людина. Мене найбільше цікавлять психологічні процеси, які відбуваються з нею. Якщо ж говорити про альбоми, це як відбиток емоцій та спогадів, який я фіксую в першу чергу для себе, щось на кшталт щоденника, де музика це мова, яку я не можу вмістити у слова, тому що звук може залишити річ неназваною, дозволити їй просто бути.
Ця позиція дає слухачу широкий простір для трактувань і досліджень. Як це часто буває - доволі хибних. Але, водночас, це також дає змогу твоїй аудиторії через твій життєвий досвід переживати свій власний і навпаки. Як ти думаєш, до чого може призвести таке нашарування сенсів, коли мова йде про доволі складну для розуміння музику?
Я гадаю, нашарування сенсів не є проблемою, яку потрібно розвʼязати, а навпаки - частиною досвіду, який я б хотіла щоб кожен відчув через якусь власну призму сприйняття.
Чи вплинули на твоє відчуття та сприйняття музики мікрополіфонічні дослідження Лігеті і стихійні метаморфози композицій Ксенакіса?
Парадокс у тому, що спочатку я познайомилася з набагато сучаснішими композиторами, ніж Ксенакіс чи Лігеті. Тому в певному сенсі мій рух відбувався у зворотному напрямку: від музики XXI століття я поступово поверталася до середини XX. Це, мабуть, трохи дивний маршрут. Мене завжди не покидало відчуття, що ми дуже багато музично спираємося на минуле і значно менше вдивляємося в те, що відбувається тепер.
Можливо, це просто найлегший шлях?
Я думаю, тут більше йде через нашу природу, бо нам простіше пояснювати або зрозуміти теперішнє через призму того, що вже трапилось.
Якщо ж говорити про композитора, який найбільше вплинув саме на моє музичне відчуття, то це однозначно Панайотіс Кокорас. Його естетика залишається дуже близькою мені й тепер.
Чи важко загалом, отримавши класичну музичну освіту в її звичних рамках лагідного структурованого романтизму, інтегрувати отримані знання в щось значно модерновіше?
Думаю, зараз це значно простіше. Велика кількість сучасних творів, партитур і записів є у відкритому доступі. Раніше все це потрібно було збирати буквально по крихтах. Тепер інформації стало навіть забагато. І мені здається, що бар’єр сьогодні вже не стільки в доступі до неї, скільки в тому, що навіть музиканти часто залишаються всередині власної бульбашки. Ми слухаємо те, що нам подобається. Не так багато людей слухають музику, яка їм абсолютно не подобається, просто для того, щоб спробувати її зрозуміти. Хоча іноді саме це може бути набагато цікавішим, ніж слухати лише те, що вже є для тебе комфортним
Для мене ця відкритість до нового і є важливою частиною музичної освіти. Мені здається, важливіше мати цікавість до того, чого ти ще не розумієш, і бути готовим хоча б спробувати зрозуміти, чому воно існує саме таким.
Візуальна складова є невідʼємною частиною твого творчого образу, ми можемо бачити цей чудовий арт-симбіоз в твоїх соцмережах, на твоєму сайті, на стримінгових платформах. А яка ти в звичайному житті? Що тебе оточує та наповнює, коли ти прокидаєшся вранці чи готуєш собі вечерю?
Що цікаво, коли я пишу альбом або якийсь музичний твір, я ніби повністю в нього провалююсь. Не тільки музично. Я починаю жити в цій ідеї, в цьому середовищі, і воно поступово залазить у все інше. Може змінитися мій одяг, як виглядає квартира, що мені хочеться їсти, що слухати, що взагалі хочеться бачити навколо себе. Іноді таке відчуття, ніби на час створення виростає якась інша людина, яка просто використовує моє тіло для своєї життєдіяльності.
Я зазвичай пишу дуже інтенсивними періодами. Можу досить довго жити тільки цим, а потім робота закінчується і мені треба якийсь час, щоб повернутися назад, бо після цього ще треба зрозуміти, хто я тепер. Я думаю, це одна з причин, що я ніколи не виступаю з піснями з минулих альбомів.
Ти кажеш про іншу людину, яка використовує твоє тіло. Це звучить доволі кінематографічно. Варто спитати, чи надихає тебе кіномистецтво, і чи цікавить тебе ця сфера зі сторони звукового та музичного наповнення?
Так, звісно, дуже люблю кіно і було б цікаво щось спробувати.
Розкриєш своє бачення цього? Або, може, був випадок, коли ти побачила фільм, і він здався тобі настільки близьким, що ти захотіла попрацювати над музикою до нього, зробити її інакшою, своєю?
Ніколи не думала про іншу музику в фільмі, бо для мене режисер і композитор - це такий симбіоз двох людей. Найчастіше, навіть, це більш бачення режисера, тому я сприймаю все цілісно. Звісно, часто зустрічаю візуально сильніші фільми, на мій особистий смак, ніж музично, але я теж розумію, що мій смак в цьому сенсі не може бути орієнтиром, бо він досить специфічний.
Чи існує поділ між музикою, якою ти надихаєшся для власної творчості, і музикою, яку ти слухаєш просто для відпочинку? Які українські артисти цікаві тобі музично і як особистості?
Звісно, є музичні твори і композитори, які вплинули на те, як у мене сформувалося звукове бачення, але коли я сама пишу музику, я стараюся не дуже дивитися назовні. Мені цікавіше піти всередину себе, подивитися, що там взагалі відбувається і що мені звідти хочеться витягнути. Мені важливо, щоб з кожним новим твором я трохи краще пізнавала себе. Іноді це приємно, іноді не дуже. Але саме тому мені і цікаво продовжувати.
Для відпочинку я найчастіше вибираю тишу. Музика забирає в мене дуже багато енергії, тому що я майже автоматично починаю її аналізувати. Навіть коли слухаю щось просто так.
Якщо говорити про українську музику, то імен для мене досить багато. З сучасної експериментальної та електронної сцени я б назвала Nianio, Podat, Polje, Heinali, Sayenko, Tsymbrovskiy, YUVI, Klochko, Palamar, Zavoloka, Kotra, Kiritchenko, Poly Chain, Undo Despot, Тощо і ще багато кого, кого я, звісно, згадаю вже після того, як закінчу цей список. З академічної музики це Zagaykevych, Arkushyna, Shlabanska, Shmurak, Baibakov, Grygoriv, Razumeiko, Kolomiiets.
Але я не дуже люблю говорити про впливи як про щось пряме. Не завжди можна сказати, що хтось почув музику і після цього почав робити щось подібне.
Органічно деконструйовані нашарування мелодій альбому SPOMYN в якийсь момент виплескують поп-трек ZOVSIM NISKIL’KY. У тебе є відчуття того, що експериментальні композиції можуть мати властивості того типу пісень, які прийнято називати бенгерами?
Звісно, і я б навіть сказала, що для мене це не випадковість. У багатьох моїх піснях це досить свідомий вибір. Мені цікаво не тільки робити музику, а й перевіряти на ній певні власні теорії, спостерігати, що саме в ній чіпляє людей. Наприклад, Vidsutni та Vdykh Vydykh я створювала саме з таким внутрішнім розрахунком, що вони можуть стати найбільш популярними треками у альбомах. Мені було цікаво перевірити, чи справді певні музичні теорії та методи працюють, і в цьому сенсі я можу назвати ці експерименти успішними. Але для мене цікавіше навіть не саме це, а відчуття, яке з’являється після такого досвіду. Ніби ти трохи краще розумієш, що саме ти робиш, і де в цьому всьому знаходиться твій власний вибір.
Як повʼязане твоє бажання випускати музику альбомами з твоїм бекграундом в класичному мистецтві? Коли нам чекати твій новий альбом і яким він буде?
Чесно кажучи, я не дуже розумію формат синглів, особливо в українському музичному середовищі. Мені в ньому завжди трохи бракує простору. Складно в одну пісню помістити якусь більшу ідею, історію або концепцію. Для мене альбом набагато цікавіший саме з композиторської точки зору, думати про нього як про окремий світ, у який людина заходить і який має певну внутрішню логіку. Можливо, це справді пов’язано з моїм класичним бекграундом. Я звикла думати не тільки окремими творами, а більшими формами, розвитком, драматургією. Мені цікаво, що відбувається між композиціями, а не тільки всередині кожної з них.
Щодо нового альбому, то я не дуже люблю говорити про те, що ще не встигло народитись.
В інтервʼю для Pitchfork aya розповідала своє бачення синтезованої музики, емуляції інструментів при її написанні. Яке значення для тебе має використання аналогових інструментів? Чи достатньо використання цифрових синтезаторів і вдалого підбору пресетів?
Зараз я використовую тільки аналогові синтезатори й акустичні інструменти. Мені важливо, щоб між мною і звуком щось відбувалося фізично. Після багатьох років гри на скрипці, якийсь час мені навпаки дуже подобалося працювати за ноутом. Це давало відчуття дистанції. Потім мені знову стало цього бракувати. Зараз я все більше думаю про інструмент як про щось, з чим треба бути у фізичному контакті. Мені важливо не тільки чути звук, а й відчувати, звідки він виникає. Мабуть тому мене зараз так цікавлять саме аналогові синтезатори й акустичні інструменти. Вони не зовсім слухаються, і в цьому мені якраз цікаво бути.
Чи вбачаєш ти естетику в деструктивних проявах людського існування? Чи можна знайти красиве в тому, що за своєю сутністю має відторгати?
Думаю, мистецтво вже дуже давно живе у цій площині, тому що саме деструктивні речі часто викликають у нас значно ширший спектр емоцій. Нестерпні, жахливі моменти дуже часто опиняються в центрі мистецтва саме тому, що їх неможливо нормально пояснити. Там уже більше працює емоційна складова, ніж можливість щось раціонально сформулювати. Можливо, тому ми й використовуємо музику або мистецтво взагалі, не те щоб знайти щось красиве в жахливому, а можливо щоб якось надати цьому форму.
На жаль, часто ця форма ще потворніша за те жахливе, що лежить в її ядрі. В поганому сенсі.
Розкажи про свою музичну школу Gryvul School і програму менторства артистів? Яким був твій старт в освітньому напрямку і чи задоволена ти тими результатами, які маєш зараз?
Gryvul School я почала у 2021 році. Cпочатку це була просто школа, тепер я думаю про неї як про щось значно більше. Я завжди хотіла мати вчителя, якого в мене не було, людину, яка не просто навчила б мене чогось конкретного, а допомогла б побачити в собі те, чого я сама ще не бачу. Мабуть, тому я і почала викладати. Хотіла стати таким учителем для когось іншого.
З часом я зрозуміла, що це взагалі не дуже односторонній процес. Я щось передаю учням, але вони постійно щось змінюють у мені. Кожна людина приходить зі своїм способом чути, думати, помилятися. І часом мені доводиться переглядати власні уявлення про музику
Я не хочу мати дуже велику школу. Мені важливо знати людей, з якими я працюю. Зазвичай це п’ять-сім людей у групі або індивідуальні заняття. Мені важливо бачити не тільки результат, а й саму людину за цим результатом.
Зараз я працюю переважно з тими, хто вже має музичний досвід. Мені цікавіше заходити глибше, не просто вчити техніки, а говорити про те, як людина мислить звуком. Про тембр, мікротональність, простір, поліритмію, саунд-дизайн. Про те, чому один звук хочеться залишити, а інший ні. Про те, де закінчується інструмент і починається власна мова.
Я дуже задоволена тим, що школа стала такою, якою є зараз. І, напевно, найбільше мене радує не кількість учнів і не те, скільки людей пройшло через школу - мені важливіше бачити, як людина поступово перестає шукати правильну відповідь і починає шукати свою.
Що для тебе значить бути українською артисткою, створюючи музику, яка в нашій країні завжди буде нішевою і незрозумілою масовій аудиторії? Якими ти бачиш перспективи експериментальної електронної та неокласичної музики в Україні?
Я не пишу для аудиторії, але мені цікава аудиторія як явище. Цікаво, що відбувається між звуком і людиною, коли між ними вже немає мене. Мені подобається сама думка, що музика може просто існувати. Ти робиш її, залишаєш десь, а потім вона вже живе окремо від тебе. І, мабуть, саме тому мене дуже радує те, що зараз відбувається з експериментальною музикою в україні. Є відчуття певного відродження. З’являються нові артисти, маленькі незалежні ініціативи. Стає більше музики, яку ще не дуже зрозуміло, куди саме поставити.
Я не думаю, що експериментальна електронна чи неокласична музика обов’язково має ставати масовою. Можливо, їй навіть не потрібно цього прагнути. Мені цікавіше, щоб вона просто мала можливість існувати та знаходити своїх людей.
Підписатись і слухати музику:
