Катніс Евердін — символ революції та свободи, безстрашна Переспівниця, завдяки якій був покладений кінець владі диктатора. А ще — підліток, який переживає пубертат, першу закоханість, зміни у власному тілі та психіці, проходячи смертельно небезпечні випробування. Можливо, тому героїню «Голодних ігор» Сюзанни Коллінз так полюбили читачі у всьому світі: вона не картонна фігура, і не «Мері Сью», а жива людина, зі слабкостями, страхами, помилками.
Яким було життя Катніс до того, як вона викликалась брати участь в Голодних Іграх? З дитинства вона забезпечувала матір та сестру. Ця відповідальність лягла на неї після смерті батька через вибух у шахті. Смерть близької людини, пережита у ранньому віці, є сама по собі травматичною подією, але те, що матір Катніс впала в депресивний стан та не могла піклуватись про дітей, погіршило ситуацію. Катніс приходить до пробачення матері в кінці трилогії, але ми бачимо, що на початку вона нікому не довіряє (крім, можливо, Ґейла) та не вірить, що може покластись на інших. З раннього дитинства у неї закріпилось стійке переконання про те, що нікому не можна довіряти. Через умови, в яких їй доводиться виживати — постійний нагляд, приховування усього, що може викликати гнів Капітолію — Катніс розвиває гіперпильність як реакцію на травму [3, c. 3] . Ця риса допомагає їй залишатися насторожі та уникати небезпеки вже на арені, але з іншого боку, вона боїться підпустити до себе будь-кого. Катніс постійно сумнівається, навіть маючи всі докази, що він бажає їй добра, в щирості його намірів, підозрює у подвійній грі. Тільки пройдені разом Голодні Ігри та подальші випробування змушують її зрозуміти, що Піта ніколи не образить її з власної волі.
У Катніс відсутня повага до авторитетів. І це є ще одним наслідком того, що вона покладалась тільки на себе, та Ґейла як єдиного близького друга та партнера по полюванню. Матір не є для неї авторитетом після того, як вона фактично емоційно їх покинула після смерті батька, і їй непросто заново завоювати її повагу. Геймітч як наставник теж мусить довести їй свою цінність. Вона нікому не довірятиме за замовчуванням.
Катніс не довіряє навіть власним почуттям. Вона звикла покладатись на фізичні відчуття, і важко переживає тимчасову часткову втрату слуху після вибуху на Іграх, але відмовляється дослухатись до своїх емоцій. Вона має бути завжди холодна та виважена. А почуття? Почуття до Піти вона заперечуватиме до останнього. І її можна зрозуміти. В Панемі любов до будь-кого це вразливість, яку можуть використати проти тебе (так і сталось, але вже після других ігор).
Катніс часто вважають грубою та занадто прямолінійною, і вона дійсно каже правду різко та відверто, або принаймні демонструє свою думку. Іноді вона ризикує, піддаючись своїм імпульсам. (Пам’ятаєте ту стрілу в спонсорів? А той раз, коли Катніс виступала в дістрікті маленької Рут, і насмілилась говорити про свої почуття, а не пропаганду Каптіолія?) Але, коли це потрібно для виживання, вона здатна і приховувати, і розігрувати сценарій. Саме тому вони з Пітою і залишились в живих.
Є ще одна причина, чому Катніс груба. У неї немає часу та енергії на люб’язності. Їй потрібно вижити, щоб вижили її близькі.
Ще до Голодних ігор Катніс має складну та травматичну життєву історію, зростання в умовах страху, нестачі їжі, повноцінного батьківського піклування, яка змушує її обирати іноді екстремальні стратегії виживання.
Після перших Голодних ігор у Катніс Евердін з’являються флешбеки та інтрузивні спогади про страшні картини смерті інших трибутів, постійна тривога, труднощі з регулюванням емоцій. Вона регулярно бачить кошмари, де знову мусить битись на арені, має проблеми із засинанням. Їй важко відчувати емоції щастя та радості. Їжа, тепер вже постійно доступна, не приносить задоволення і вона має нагадувати собі, що потрібно їсти. Вона почувається ізольованою від середовища, ніби зміна в її статусі та пережитий досвід відмежували її від старих знайомих, які пам’ятають її до ігор. Через пережиту травму загострюється гіперпильність, усюди їй ввижається небезпека та загроза [3, c.3]. Також у книгах декілька разів згадується фізіологічна реакція на травматичний стрес, нудота та затруднене дихання. Отже, ми бачимо на прикладі Катніс класичну картину ПТСР за DSM [1].
Перемога в Голодних іграх також прирікає відчувати провину того, хто вижив, все життя, і постійно проходити через ретравматизацію. Від переможців вимагають давати інтерв’ю, їздити в тури, де вони змушені дивитись в очі сім’ям загиблих трибутів. а ще менторити дітей зі свого дистрикту, щоб відправити на вірну смерть. Хоча Катніс не встигла побути менторкою, вплив, який Голодні ігри та період після них мають на її психіку, очевидно катастрофічний. Катніс стає агресивнішою, замкнутішою. Їй складно адаптуватись до нового життя, і те, що тепер її сім’я не голодує, є дуже слабкою втіхою. Навіть її статус переможниці не може захистити Ґейла від катувань: Катніс відчуває постійний страх, виснаження та безсилля.
Коли її найбільший страх, повернення на ігри, стає реальністю, вона вперше в житті напивається. Можливо, що у неї через велику кількість травматичних подій протягом тривалого часу, розвивається комплексний ПТСР. Це розлад, який окрім симптомів ПТСР, спричиняє труднощі в стосунках з людьми та негативно впливає на ідентичність [2, с.146]. Наприклад, Катніс часто звинувачує себе у речах, які вона не була в змозі контролювати, страждає від почуття провини за те, що не може вберегти друзів. Але вона володіє надзвичайною психологічною стійкістю. Завдяки цьому вона здатна спланувати стратегію дій, підготуватись та боротись знову. Як це можливо? У людей з комплексним ПТСР або ПТСР може розвинутись структурна дисоціація, тобто своєрідне рощеплення ідентичності, в якій «сильна», «умовно нормальна», частина бере справи в свої руки, і не дає керувати «емоційній» частині особистості Катніс [4, с. 5-6].
Повторна травма Голодних ігор, які були особливо націлені на деморалізацію та психологічне катування трибутів, Піта та інші трибути в заручниках Капітолія, та участь у війні погіршують стан Катніс. Вона тримається, поки у неї є сенс життя, ціль захищати її родину, але втрата сестри повністю розбиває її. Катніс знаходиться в стані дисоціації, глибокої депресії, не зауважує перебіг часу, ігнорує власні фізичні потреби, та має суїцидальні думки. Ґейл тепер назавжди для неї буде тригером — нагадуванням про смерть сестри, і вона втрачає і його.
Попри усе пережите, Катніс знов проявляє свою здатність до критичного та стратегічного мислення, збрехавши на голосуванні трибутів та пізніше однією стрілою покінчивши з владою Коен. Тепер Катніс не імпульсивно змінює рішення, а виважено планує свій крок. Хтось може побачити у її вчинку здатність до самопожертви, але… Катніс після смерті Прім немає чого втрачати. Вона просто хоче, щоб Голодні ігри ніколи не повторились, і заради цього може пожертвувати усім, навіть життям. Вона не хвилюється про те, що буде особисто з нею. Катніс почувається так, ніби той вибух забрав і її життя теж.
Те, що Катніс змогла хоча б частково відновитись і знайти у житті нові цілі та сенс, є неймовірним прогресом. В її житті є принаймні дві людини, які розуміють, що вона пережила, мають спільний досвід, і це є надзвичайно важливим для реабілітації [5, c. 950]. Здорові партнерські стосунки підтримують її психічне здоров’я. Нарешті вона почувається достатньо в безпеці, і діти стають її новим сенсом. Катніс знає, що вона не одна, тому вона може жити далі. Катніс є одним з найкращих зображень посттравматичного стресового розладу в медіа, але водночас, цей персонаж є взірцем посттравматичного зростання та стійкості.
Джерела:
American Psychiatric Association. (2013). Diagnostic and statistical manual of mental disorders (5th ed.). https://doi.org/10.1176/appi.books.9780890425596
Brewin C. R. Complex post-traumatic stress disorder: a new diagnosis in ICD-11. BJPsych Advances. 2019. Vol. 26, no. 3. P. 145–152. URL: https://doi.org/10.1192/bja.2019.48 (date of access: 20.11.2025).
Brzozowska A., Grabowski J. Hyperarousal, Dissociation, Emotion Dysregulation and Re-Experiencing–Towards Understanding Molecular Aspects of PTSD Symptoms. International Journal of Molecular Sciences. 2025. Vol. 26, no. 11. P. 5216. URL: https://doi.org/10.3390/ijms26115216 (date of access: 20.11.2025).
Nijenhuis E., van der Hart O., Steele K. Trauma-related Structural Dissociation of the Personality. Activitas Nervosa Superior. 2010. Vol. 52, no. 1. P. 1–23. URL: https://doi.org/10.1007/bf03379560 (date of access: 20.11.2025).
The Role of Social Support in Coping with Psychological Trauma: An Integrated Biopsychosocial Model for Posttraumatic Stress Recovery / C. D. Calhoun et al. Psychiatric Quarterly. 2022. URL: https://doi.org/10.1007/s11126-022-10003-w (date of access: 20.11.2025).
