Послаблення західного впливу в Центральній Азії здатне розкрити та посилити внутрішні суперечності у відносинах між Росією і Китаєм.
Протягом трьох десятиліть після розпаду Радянського Союзу Казахстан пишався своєю унікальною дипломатичною стратегією. Ця стратегія, відома як багатовекторна зовнішня політика, дозволяла найбільшій країні Центральної Азії майстерно балансувати між інтересами глобальних гравців: Росії, Китаю та країн Заходу. Проте сьогодні, на тлі безпрецедентної геополітичної турбулентності, ця витончена дипломатична рівновага зазнає найсерйознішого випробування на міцність.
Період, коли Астана могла бути всім для всіх, добігає кінця. Глобальна поляризація змушує Казахстан переглядати свої пріоритети, а так звана «багатовекторна епоха» поступово відходить у минуле.
Ілюзія ідеального балансу
Архітектором багатовекторності був перший президент Казахстану Нурсултан Назарбаєв. Його логіка була прагматичною та продиктованою географією: країна, що не має виходу до моря, затиснута між двома ядерними наддержавами (Росією та Китаєм), просто не могла дозволити собі розкіш однозначного вибору на користь одного союзника.
Ця політика принесла колосальні вигоди:
• Західні інвестиції: Американські та європейські енергетичні гіганти вклали мільярди доларів у нафтогазовий сектор Казахстану (зокрема, у родовища Тенгіз та Кашаган).
• Китайська інфраструктура: Казахстан став ключовою транзитною ланкою в глобальній ініціативі Пекіна «Один пояс, один шлях».
• Російська безпека: Астана зберігала тісні політичні, економічні та безпекові зв'язки з Москвою, залишаючись ключовим членом Євразійського економічного союзу (ЄАЕС).
Однак цей баланс завжди був крихким. І перші тріщини з'явилися на початку 2022 року.
Січневий струс та «російський фактор»
Події січня 2022 року, відомі в Казахстані як «Кривавий січень» (Қаңтар), стали переломним моментом для режиму президента Касим-Жомарта Токаєва. Коли мирні протести через ціни на пальне переросли у жорстокі заворушення та спробу державного перевороту, Токаєв зробив безпрецедентний крок — звернувся по допомогу до Організації договору про колективну безпеку (ОДКБ), де домінує Росія.
Швидке розгортання російських десантників допомогло стабілізувати ситуацію та зберегти владу Токаєва. Тоді багатьом західним аналітикам здалося, що багатовекторності настав кінець, і Казахстан остаточно перетворився на державу-сателіта Москви, яка тепер має перед Кремлем неоплатний борг.
Проте подальші події довели, що Астана не збирається відмовлятися від свого суверенітету.
Український злам: дистанціювання від Москви
Повномасштабне вторгнення Росії в Україну в лютому 2022 року кардинально змінило геополітичні розклади. Для Казахстану ця війна стала не просто зовнішньополітичною кризою, а екзистенційною загрозою.
Астана опинилася перед складним вибором, але її реакція була напрочуд твердою. Казахстан продемонстрував свою позицію через низку показових кроків:
1. Відмова від визнання квазіреспублік: На Петербурзькому міжнародному економічному форумі президент Токаєв, сидячи поруч із Володимиром Путіним, публічно заявив, що Казахстан не визнаватиме «квазідержавні утворення» на сході України.
2. Дотримання санкцій: Астана пообіцяла Заходу, що територія Казахстану не буде використовуватися для обходу міжнародних санкцій проти РФ.
3. Гуманітарна допомога: Казахстан відправляв гуманітарну допомогу в Україну та розгорнув «юрти незламності» в українських містах.
Причиною такої обережної, але чіткої дистанції є страх перед російським експансіонізмом. Північні регіони Казахстану мають значну частку етнічного російського населення, і заяви деяких російських політиків про «історичні російські землі» в Казахстані викликають в Астані серйозне занепокоєння.
Пекінська парасолька безпеки
Відчуваючи непередбачуваність Москви, Казахстан почав активніше спиратися на свій східний вектор — Китай. Показово, що свою першу закордонну поїздку після пандемії COVID-19 лідер КНР Сі Цзіньпін здійснив саме до Казахстану.
Під час цього візиту Пекін надіслав недвозначний сигнал: Китай рішуче підтримує незалежність, суверенітет та територіальну цілісність Казахстану. У дипломатичних колах це було сприйнято як пряме попередження Москві утриматися від будь-яких зазіхань на казахстанські території.
Сьогодні Китай не лише витісняє Росію як головного торговельного партнера регіону, але й поступово перебирає на себе роль гаранта безпеки, що раніше вважалося виключною прерогативою Кремля.
Західний вектор: обмеження географії
Сполучені Штати та Європейський Союз намагаються скористатися моментом, щоб посилити свій вплив у Центральній Азії. Захід зацікавлений у доступі до критично важливих мінералів Казахстану та в розвитку Середнього коридору (Транскаспійського міжнародного транспортного маршруту) — логістичної артерії, що дозволяє транспортувати товари з Азії до Європи в обхід російської території.
Однак західний вектор має свої природні межі. Географію неможливо змінити: Казахстан не має спільних кордонів із західними країнами, натомість він ділить тисячі кілометрів кордону з Росією та Китаєм. Економіка Казахстану все ще критично залежить від російської інфраструктури (зокрема, від Каспійського трубопровідного консорціуму, через який експортується близько 80% казахстанської нафти). Тому Астана просто не може дозволити собі відкритий конфлікт із Москвою.
Нова реальність: від багатовекторності до виживання
Чи означає це, що багатовекторна політика мертва? Швидше, вона трансформується.
Раніше багатовекторність означала можливість отримувати вигоду від усіх сторін, граючи на їхніх суперечностях. Сьогодні ж ця політика перетворилася на інструмент національного виживання. Астана змушена ходити по тонкому льоду: не дратувати непередбачувану Росію, поглиблювати економічну інтеграцію з прагматичним Китаєм і водночас посилати Заходу сигнали про свою відкритість до співпраці.
Казахстан більше не може дозволити собі розкіш балансування. «Багатовекторний момент» у його класичному розумінні завершився. Настала епоха жорсткого прагматизму, де кожен дипломатичний крок Астани продиктований не бажанням догодити всім, а необхідністю зберегти власний суверенітет у світі, що стрімко розколюється на ворогуючі табори.
Джерело — The National Interest
